Установлення взаємодії школи з громадою і соціальним середовищем як шлях оптимізації виховання підростаючих поколінь

Школа повинна розвиватися і крокувати в ногу з поступом життя суспільства, вона має забезпечувати своїм вихованцям мож­ливості розширення особистісних життєвих перспектив у відповід­ності до демократичних і плюралістичних тенденцій суспільного роз­витку.

На сучасному етапі реформування освіти посилюється тен­денція до децентралізації освіти, залучення широкої громадськості до управління нею. На думку вітчизняного педагога О. Вишневсь- кого, демократизм управління освітою є органічним явищем для ук­раїнського менталітету, що враховує потреби і традиції нашого націо­нального характеру. Історія дає багато цікавих прикладів цьому. Наприклад, у козацьку добу школи знаходилися під захистом війська та під опікою громади. Навіть сам вибір учителя часто здійснював­ся вельми демократично: після служби Божої претендент на цю по­саду сходив на дзвіницю, а батьки учнів та інші громадяни, що зби­ралися довкола, ставили запитання, виявляли його моральне облич­чя, ставлення до дітей, знання псалмів, колядок тощо. Якщо відповіді задовольняли громаду, вона укладала з таким учителем угоду, в якій формулювалися взаємні обов’язки сторін¹.

Взаємодія “школа — громадаquot; у сучасних умовах реалі­зується через раду загальноосвітнього закладу, до якої входять пе­дагогічні працівники, учні, батьки і громадськість: державні, муніци­пальні, комерційні, релігійні суб’єкти виховання. У проекті “Типове положення про раду загальноосвітнього закладу”^{[169] [170] визначено мету, завдання і принципи діяльності ради.}

Механізм взаємодії всіх суб’єктів шкільної ради базується на поєднанні їхніх індивідуальних інтересів, а саме: адміністрація за­цікавлена у збільшенні матеріальних можливостей школи; громадські некомерційні організації—у розширенні можливостей свого впливу на заклади освіти; комерційні організації—у можливості отримання пільг; батьківські комітети мають можливість реально впливати на стан справ у школах, де навчаються їхні діти; релігійні організації можуть певною мірою впливати на стан духовної культури молодого покоління.

Взаємодія “школа — соціальне середовищеquot; відбуваєть­ся на декількох рівнях. У полі зору директора школи (макрорівень взаємодії “школа — соціальне середовище ”) — весь процес мо­рального виховання учнів, взаємодія з батьківським активом школи, шефськими організаціями, керівниками виховних закладів мікрорай­ону тощо. Директор є організатором міцних зв’язків з трудовими колективами, завдяки чому школа стає часткою соціальної системи суспільства і зміцнює свій виховний потенціал.

організацій, особливо звертають увагу на неформальні об’єднання підлітків (адже вони не завжди бувають позитивного спрямування), координують педагогічні зусилля з гуманітарними фондами, розроб­ляючи спільні благодійно-виховні програми і проекти. На основі вив­ченого педагогічного потенціалу сім’ї і мікрорайону вчитель-вихо- ватель конкретизує виховну спрямованість діяльності класу, дбає про рівномірне, пропорційне, систематичне, безперервне функціонуван­ня його взаємозв’язків із оточенням.

Отже, вчитель виконує функцію провідного суб’єкта вихо­вання, агента соціалізації дитини, тому що після батьків є однією з ключових фігур, що відповідає заїїуспішну соціалізацію. Ефективність організації безболісного входження дитини в соціальне середовище залежить від правильного розуміння терміну “соціалізація”, адже це — процес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству та соціальним гру­пам, до яких він належить. А з іншого — в процесі соціалізації він активно входить у систему соціальних зв’язків, самовиявляється і самореалізується як унікальна особистість. Соціалізація протікає під упливом великої кількості обставин, які умовно можна звести до трьох груп — це макрофактори (суспільство, держава, планета, світ і навіть космос), мезофактори (етнокультурні умови та тип поселен­ня, в яких живе та розвивається людина), мікрофактори (сім’я, шко­ла, позашкільні установи, релігійні організації, товариство ровесників тощо)^[CLXXI].

Взаємодія школи з іншими суб’єктами виховання розвиваєть­ся в різноманітних напрямах — організаційно-адміністративному, функціональному, матеріальному, технічному тощо. Так, виробничі структури повинні надавати допомогу у здійсненні профорієнтації, зміцненні матеріальної бази школи, устаткуванні навчальних кабі­нетів тощо. Школа, у свою чергу, допомагає підприємству в підго­товці та святкуванні урочистих подій, підвищенні педагогічної куль­тури працівників. Значну виховну роботу з учнівською молоддю про­водить служба у справах неповнолітніх. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень, забезпечення нормаль­них умов для перевиховання правопорушників. Культурно-освітні ус­танови можуть надати значну допомогу школі в естетичному вихо­ванні і художній освіті. В їхньому арсеналі—дитячі студії, колекти-

ви художньої самодіяльності, художні виставки, читацькі конференції і т. ін. Школа об’єднує виховні зусилля із церквою у справі морально­го виховання школяра, адже загальнолюдські ідеали і цінності, що їх проповідує релігія, набувають особливого сенсу, коли молодь втра­чає життєві смисли і перспективи. Співробітництво освітньо-вихов­них і різних дитячих організацій дає обопільну користь. Школа по­кращує перспективи соціалізації вихованця, залучаючи його до “спо­рідненої праці”—діяльності, що максимально відповідає його осо- бистісним потребам та інтересам. Молодіжні організації, у свою чергу, мають підтримку досвідчених фахівців-педагогів. Велика роль у вихованні підростаючого покоління належить засобам масової інформації. їхня взаємодія зі школою повинна будуватися на культу­рологічних засадах. Особливу увагу школа має звертати на нала­годження стосунків із батьками учнів. При цьому в умовах особи- стісно-гуманістичної парадигми виховання посилюється роль учи- теля-вихователя як координатора всіх інститутів виховання, що впли­вають на розвиток особистості дитини.

Цікавим у цьому контексті є американський досвід “общин­ного виховання”. Започаткував його у 30-х роках XX століття аме­риканський учений Френк Менлі (м.

Таким чином, саме школа повинна сприяти педагогізації соціального середовища, перетворюючи його на виховний простір, де відкриваються нові перспективи для розвитку осо­бистості школяра, а саме: надається особистісна свобода, вільний вибір діяльності, що дозволяє людині досягти найбіль­шого успіху, самовираження і самоактуалізацїї; встановлю­ються діалогічні відносини між людьми різного віку і представ­никами різних соціальних груп; актуалізується можливість виконання різноманітних соціальних ролей; уможливлюється вибір різноманітних колективів, опанування культурного, інформаційного, природного довкілля тощо. При цьому сучасна школа є відкритою виховною системою, що прагне встановлювати гуманні суб’єкт-суб'єктні відносини з іншими інституціями в єдиному виховному просторі, а основним агентом щодо цього є сучасний учитель-вихователь. У цій справі школі, безперечно, потрібна допомога і підтримка, необхідні зустрічні зусилля всіх соціальних інститутів, усієї громадськості, спрямовані на втілення в життя мети все­бічного і гармонійного розвитку учнів, підвищення їхньої соціальної зрілості.

Завдання для самостійної роботи

1. Вивчіть докладніше питання середовищного підходу у сучасному вихованні. Розробіть авторську класифікацію існуючих підходів.

2. Оберіть одне з питань, розглянутих у лекції, яке викликало у вас найбільший інтерес. Здійсніть бібліографічно- аналітичний огляд його розробленості у науці. За результатами роботи складіть відповідний список літератури.

3. Проведіть аналітичне дослідження соціально-історичних причин, що зумовлюють поширеність авторитарного підходу батьків до виховання дітей.

4. Складіть анотацію на одну із запропонованих книг з проблем сімейного виховання:

—Азаров Ю.П. Семейная педагогика. — М., 1990.

— Владин В., Капустин Д. Гармония семейных отношений. — Петрозаводск, 1991.

—Лесгафт П.В. Семейное воспитание ребенка и его значение. — М., 1990.

—Макаренко А.С. Книга для родителей. — М.: Педагогика, 1983.

— Фромм А. Азбука для родителей. — 3-є изд., сокр. — М, 1994.

5. Дослідіть сучасні зарубіжні і вітчизняні концепції сімейного виховання. Складіть порівняльну характеристику (у вигляді схеми або таблиці).

6. Вивчіть проблему батьківського авторитету в контексті сучасного сімейного виховання. За результатами вивчення напишіть наукову статтю або есе.

7. Підготуйте виступ на тему: “Єдність педагогічної позиції батьків і вчителів — умова особистісно-гуманістичного виховання дитини”.

8. Дослідіть досвід одного з класних керівників сучасної школи щодо організації взаємодії з батьками учнів. Установіть співвідношення між традиційними й інноваційними засобами реалізації цього завдання у виховній діяльності сучасного вчителя-вихователя.

9. Складіть перелік актуальних проблем створення єдиного виховного простору для успішного розвитку дитини (за інформацією, поданою в лекції, а також за додатково опрацьованими матеріалами).

10. Деталізуйте акутальні проблеми сімейного виховання. Розкрийте сутність типових тактик, можливих труднощів, недоліків і прогалин сімейного виховання.

gt; Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії

1. Назвіть підходи до тлумачення поняття виховного простору. Висловіть свою позицію щодо правомірності використання кожного з названих підходів. Свою думку аргументуйте.

2. Доведіть необхідність і пріоритетність гуманізації виховуючого середовища як одного із завдань особистісно-гуманістичного виховання.

3. Виділіть із нижче поданого списку вітчизняних і зарубіжних педагогів тих, хто виступав проти застосування у вихованні дітей фізичних покарань: Дж. Локк, Й. Песталоцці, Г. Сковорода, М. Пирогов, Й.-Ф. Гербарт, Г. Кершен- штейнер, Р. Оуен, А. Дістервег, К. Ушинський, А. Мака­ренко, Л. Толстой, Дж. Боско.

4. Визначте основні функції сучасної сім’ї. Висвітліть місце, яке посідає з-поміж інших духовна функція. Відповідь обґрунтуйте.

5. Прокоментуйте нижче подані вислови корифеїв вітчизняної педагогіки щодо умов успішного сімейного виховання. Чи актуальні, на вашу думку, ці твердження в наш час? Свою думку аргументуйте.

—В. Сухомлинський: “Людину ми створюємо любов 'ю батька до матері й матері до батька, любов ’ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини. Прекрасні діти виростають у сім'ях, де батько й мати по- справжньому кохають одне одного і в той же час люблять та поважають людей”.

—А. Макаренко: “Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету — все це має для дитини велике значення”.

6. Схарактеризуйте специфіку основних аспектів виховуючої взаємодії школи і родини: комунікативного, інформативного, конструктивного й організаторського. Окресліть можливі шляхи їхнього практичного вирішення.

7. Підготуйтеся і проведіть у студентській групі дискусію на тему: “Сучасне сімейне виховання: реалії і перспективи”.

8. Підготуйтеся і проведіть у студентській групі дискусію на тему: “Єдність взаємодії виховних інституцій: пережитки минулого, необхідність сьогодення чи виклик майбутнього”.

9. Перелічіть відомі вам засоби встановлення взаємодії школи і громади, школи і соціального середовища.

10. Розкрийте сутність взаємодії різних суб’єктів виховання у структурі єдиного виховного простору на конкретному практичному прикладі.

Тематика бакалаврських і магістерських наукових робіт

— Інноваційні технологічні засоби взаємодії школи і родини.

— Сімейне виховання як соціально-педагогічна проблема сьогодення.

— Соціально-педагогічний комплекс як засіб оптимізації ви­ховних зусиль сучасних інституцій виховання.

— Родина як мікросередовище виховання дитини.

— Особливості роботи з батьками обдарованих дітей у навчальних закладах нового типу (ліцеях, гімназіях, ав­торських школах, навчально-виховних комплексах, коле­гіумах).

— Специфіка взаємодії школи з асоціальними сім’ями.

— Традиції й інновації у єднанні виховних зусиль школи, сім ’ї, регіону й держави.

— Проблема батьківського авторитету в історії та теорії пе­дагогіки.

— Використання історико-педагогічної спадщини А. Мака- ренка і В. Сухомлинського в організації виховуючої взає­модії сучасної школи і сім’ї.

— Вітчизняний і зарубіжний досвід створення єдиного вихов­ного простору для розвитку дитини.

Література

1. Алексеенко Т. Про нові підходи до сімейного виховання // Шлях освіти. — 1997. — № 2. — С. 34-37.

2. Березняк Є. Співпраця керівників шкіл з батьками та гро­мадськістю // Освіта України. — 2000. — 20 грудня. — С. 6.

3. Бим-Бад Б.М. Обучение и воспитание через непосред­ственную среду: теория и практика // Педагогика толе­рантности. — 2002. — № 3. — С. 81-91; № 4. — С. 101-111.

4. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації: Навчально-методичний посібник. — К.: ІЗМН,

1996.

5. Василькова Ю.В, Лекции по социальной педагогике (на материалах отечественного образования): В 2 тт. — М.,

1997.

6. Виленский М.Я., Мещерякова Е.В. Образовательное про­странство как педагогическая категория // Педагогичес­кое образование и наука. — 2002. — № 2. — С. 8-12.

7. Вульфов Б.З., Иванов В.Д. Основы педагогики: Учебное пособие.—2-е изд., перераб.идоп.—М.: Изд-во УРАО, 1999.

8. Гнутель Я.Б. Єдність виховних зусиль у вихованні // Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. — Тернопіль, 1998. — С. 178-193.

9. Каташов А. Освітнє середовище сучасної школи: пробле­ми, пошуки, перспективи // Директор школи, ліцею, гімназії. — 2003. — № 2. — С. 77-79, 92.

10. Лукашевич М. Соціалізація як процес: етапи, рівні, моделі // Директор школи. — 2000. — № 10. — С. 3-5.

11. Макаренко А.С. Лекції про виховання дітей // Твори: В 7 тг. — Т. 4. — К., 1954. — С. 335-354; 366-376; 469-500.

12. Немова Н. Как создать среду, побуждающую к успеху? // Директор школи. Україна. — 2002. — № 7. — С. 55-60.

13. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Учебник. — М., 1999.

14. Развитие личности школьника в воспитательном простран­стве: проблемы управления / Под ред. Н.Л. Селивановой. — М.: Педагогическое общество России, 2001.

15. Рева Ю.В. Школа, сім’я, громадськість — одне ціле // Директор школи. — 1999. — № 38. — С. 5.

16. Селиванова Н.Л. Современные представления о воспи­тательном пространстве И Педагогика. — 2000. — № 6. — С. 35-39.

17. Семенов В.Д. Педагогика среды. — Екатеринбург, 1993.

18. Семенов В.Д. Социальная педагогика: история и совре­менность. — 2-е изд. — Екатеринбург, 1995.

19. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. — К., 1978.

20. Удовенко М.В. Психологізація як передумова побудови сучасного освітнього середовища // Педагогіка і психоло­гія. — 2002. — № 3. — С. 123-128.

21. Фрадкин Ф.А. Школа в системе социализирующих фак­торов // Педагогика. — 1995. — №2. — С. 79-83.

22. Левин В.А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. — М.: Смысл, 2001.

23. Griffith Alison I. Coordinating Family and School: Mothering for Schooling//Education Policy Analysis Archives. —1995. —Volume 3.—№ 1. — (http://epaa.asu.edu/epaa/v3nl.html).