Теорія і практика особистісно-соціального виховання людини у педагогічній творчості В.О. Сухомлинського

Найяскравішим і найбільш послідовним теоретиком і прак­тиком особистісно-соціального виховання постає український педа- гог-гуманіст, мислитель В.О. Сухомлинський. Його ідеалом була особистість високої духовності й разом із цим земна, реальна, орга­нічно “вписана” в соціально-моральні засади буття свого народу і країни.

В численних монографіях і статтях видатний педагог обґрун­тував невіддільність школи від суспільства, стверджував, широко ілюструючи конкретними прикладами з досвіду виховної роботи школи і сім’ї, що вчителі і батьки повинні як вогню боятися егоїзму, ідейної порожнечі, індиферентності своїх вихованців, завжди пам’я­тати, що найбільшим громадянським обов’язком підлітків, юнаків і дівчат є їхня відповідальність перед Батьківщиною. Школярі повинні почувати себе не тільки учнями, а й юними громадянами держави, зобов’язаними віддавати суспільству свою трудову енергію. Без цього, писав В.О. Сухомлинський, засвоювані вихованцями знання залишаються мертвим, байдужим до світоглядних ідей вантажем. Отже, держава — для людини, але й людина мусить бути відданим громадянином саме цієї держави.

Видатний педагог першим заявив усьому світові, що кожна дитина талановита, неповторна унікальність, і навіки залишив нам найважливішу заповідь: “Поважай учня!”. Слід наголосити, що в цих словах яскравий приклад злиття особистісного і соціального підходів. Він учив поважати в дитині особистість і члена суспільства. Це тверд­ження в такому розумінні видатний педагог пристрасно обстоював і творчо розвивав усе життя, в умовах авторитарного режиму і далекої від толерантності педагогіки, що можна трактувати як громадянсь­кий подвиг.

Розв’язуючи теоретичні і практичні питання виховання, В.О. Сухомлинський приходить до узагальнення, що майстерність і мистецтво виховання полягають у вмінні педагога відкрити перед кожним, отже, і перед найпосереднішим, найважчим вихованцем, ті сфери розвитку його духу, де він зможе досягти вершин, виявити себе, заявити про своє “Я”, черпати сили з джерела людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим. У цьому він вбачав соціальний обов’язок учителя.

Разом з цим, видатний педагог підкреслював: потрібно, щоб школа і сім’я відкривали перед вихованцями всі можливості, що жив лять могутнє почуття любові до Вітчизни. Тому важливою < праця для людей, для колективу, для суспільства, в якій підлітки, юнаки і дівчата почувають себе громадянами і борцями, що становить най­важливіше джерело виховання і самовиховання.

Навчання він учив розглядати як активне ідейне, громадян­ське життя учнів, вияв їх самоактивності. Він обстоював думку про гармонійність поглядів дитини на життя, на природу, на суспільство, на саму себе. Тому писав: “Навчання — це лише одна з пелюсток тієї квітки, що називається вихованням у широкому розумінні цього поняття. У вихованні, — застерігав він, — немає головного і друго­рядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, що творять красу квітки. У вихованні все головне — і уроки, і розвиток різнобічних інтересів дітей поза уроком, і взаємовідносини вихованців у колективі”¹. У цій праці В.О. Сухомлинський підкреслює, що вихо­вання має особистісне і соціальне значення, воно здійснюється шля­хом постійного духовного спілкування вчителя і дитини. Робить вис­новок, наслідуючи К.Д. Ушинського, що виховання — це людино­знавство.

Він вважав, що без щирої, невдаваної і водночас мудрої, ос­мисленої любові і поваги до дітей немає й уміння виховувати їх. Любов до дітей і культуру вчителя розглядав як взаємозалежні поняття. “Що було найголовнішим у моєму житті? Без роздумів відповідаю: лю­бов до дітей”^{[13] [14].}

Разом з цим, підкреслюючи значення соціального, він, уза­гальнюючи думки про формування громадянина, писав, що нелегкі роздуми над гострими і пекучими проблемами виховання привели його на тридцять четвертому році педагогічної роботи до висновку: трудність виховання... полягає якраз у тому, що дитину мало вчать бачити, розуміти, відчувати себе як частинку колективу, суспільства, народу.

Цей виведений із практики і науково обґрунтований висновок переконливо свідчить, що В.О. Сухомлинський один із плеяди націо- наявних педагогів у сучасних умовах, коли відбувається нерсоціїнаї всіх цінностей, коли змінюється мета виховання, переосмислюється виховне значення попередніх культурних надбань нації, залишається сам собою, його педагогічну систему немає потреби тлумачити інак­ше чи по-новому її використовувати. Вчителеві слід лише вдумливо ставитися до його особистісної і соціальної позиції, вміти наслідува­ти її в сучасних умовах.

Завдяки поєднанню передусім особистісного, а також націо­нально-культурного, талановитий педагог включив українську пе­дагогіку в загальнокультурні зв’язки, в неперервний світовий куль­турний процес. В.О. Сухомлинський навчав нас розглядати спокон­вічні й нові прогресивні традиції у єдності, як національну пам’ять, своєрідний генетичний виховний код нації, підґрунтя її культури.

Переоцінка цінностей у педагогіці є нічим іншим, як відбо­ром того змісту, тих методів і форм, які забезпечують на новому рівні культурного буття високі педагогічні результати. Теорія і прак­тика В.О. Сухомлинського відповідає сьогоденню, вона випередила свій час, хоч його інноваційна виховна система, створена в тоталі­тарному суспільстві, об’єктивно не могла бути повністю в ньому задіяною. Вона забезпечує нам широкий простір для творчості в умовах діалогу культур усіх етносів, що споконвіку живуть в Україні, і відкритості до народів Європи і світу.

Отже, видатному українському педагогу належить розроб­ка наукових основ концепції особистісно-соціального виховання, ви­веденої ним із практики і перевіреної творчим досвідом.

Завдання для самостійної роботи

1. Доведіть потребу постійного розвитку педагогічної науки й удосконалення її поняттєво-категоріального апарату.

2. Виявіть і охарактеризуйте особливості виховання в сучасних умовах.

3. Розкрийте вузькість твердження про основоположне значення соціальної сутності людини.

4. Законспектуйте розділ „Нервова система” праці К.Д. Ушинського „Людина як предмет виховання” (Вибрані педагогічні твори: У 2 тт. — Т. 1 — Київ, 1983. — С. 192-229.).

5. Напишіть анотацію на працю А.С. Макаренка „Мета виховання” (Педагогические сочинения: В 8 тт. — Т. 4 — М., 1984. —С.41-49.).

6. Сформулюйте загальні принципи педагогічної діяльності В.О. Сухомлинського на основі його праці „Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості” (Вибрані твори: В 5тт. — Т. 1. — Київ, 1976. — С. 55-192.).

7. Охарактеризуйте і поясність науковий висновок Ш.О. Амонашвілі:,,Істинно гуманістична педагогіка — та педагогіка, яка здатна добровільно привертати дитину до виховання, здатна збудити в неї прагнення, несвідоме і свідоме, виховуватися, бути вихованим, та, котра зможе залучити дитину до творення самої себе. Так хто ж у цьому процесі буде головним? Головними ми будемо всі, як єдині за своєю метою — і я, і мої вихованці. Але ми будемо не фігурами..., а людьми, особистостями. Фігура й особистість — це різні речі, фігурою можна грати, з особистістю слід рахуватися ”.

Розкрийте значення цього положення для розуміння особистісно-соціальної природи виховання.

Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії

1. Як поєднуються біологічні і соціальні фактори у вихованні особистості?

2.

3. Чому ми вважаємо В.О. Сухомлинського представником особистісно-соціальноїтеорії і практики виховання?

4. З якою метою К.Д. Ушинський об’єднує і використовує положення педагогічної і психологічної наук в своїй праці „Людина як предмет виховання”?

5. Педагогіка: наука чи мистецтво?

6. З чого, на ваш погляд, розпочинається самовиховання? Дайте відповідь, коментуючи слова В.О. Сухомлинського "Єдність виховання і самовиховання починається там, де людина, пізнаючи людське, пізнає тим самим сеас, вчиться дивитися на себе ніби збоку” (Сто порад вчителеві // Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 2. — К., 1976.). Чи поділяєте ви теоретичне положення А.С. Макаренка? Розкрийте і поясність власне бачення цього питання. Якщо погоджуєтесь, то доведіть його правильність.

„... Я глибоко переконаний, що перед кожним педагогом таке питання поставатиме — чи має

право педагог втручатися в розвиток характеру і спрямовувати його туди, куди треба, чи він мусить пасивно йти за цим характером. Я вважаю, що питання повинно бути розе ’язане так: має право. Але як це зробити? В кожному окремому випадку це треба вирішувати індивідуально, тому що одна річ — мати право, а інша вміти це зробити... І дуже можливо, що згодом підготовка наших кадрів буде полягати в тому, щоб учити... як, ідучи за якостями особи, за її нахилами та здібностями, спрямувати цю особу в найбільш потрібний для неї бік” (Воспоминания об А.С. Макаренко. — Харьков, 1959.).

Тематика бакалаврських і магістерських наукових робіт

Співвідношення біологічного і соціального факторів у вихованні особистості.

Виховання як особистісно-соціальне явище.

Особистісно-соціальне виховання у педагогічних творах В.О. Сухомлинського.

Соціально-особистісний підхід до виховання А.С. Макаренка.

Національний характер виховної діяльності сучасного навчально-виховного закладу.

Література

Асмолов А.Г., Кондаков А.М. Образование России: от “культуры полезности” — к “культуре достоинства” // Педагогика.

Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації: Навчально-методичний посібник. — К., 1996.

3. Бойко А.М., Шемет П.Г. Виховуємо громадянина і професіонала: теорія, досвід. — Полтава, 2003.

4. Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.

5. Гуревич П. Экзистенциализм Бубера // Квинтэссенция: Философский альманах. — М., 1992.

6. Красовицкий М.Ю. Непреходящее в педагогическом наследии А.С. Макаренко: взгляд из США // Педагогика.

— 2001, —№ 1.

7. Лушин П.В. О психологии человека в переходный период. — Кировоград, 1999.

8. Макаренко на Востоке и Западе / Под ред. 3. Вайтца и А. Фролова. — Н. Новгород, 1994.

9. Макаренко А.С. Книга для родителей // Педагогические сочинения: В 8 тт. — Т. 5. — М., 1984.

10. Петракова Т.П. Сердечность воспитания // Педагогика.

— 2004. — № 7. — С. 34-39.

11. Савченко О.Я. Зміст шкільної освіти на рубежі століть // Шлях освіти. — 2000. — № 3.

12. Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи // Шлях освіти. — 1996. — № 1.

13. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 3. — К., 1997.

14. Сухомлинський В. О. Школа радості // Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 3. — К., 1997.

15. Ушинский К.Д. О нравственном элементе в воспитании // Собрание сочинений: В 11 тт. — Т. 2. — М.-Л., 1948.

16. Фрадкин Ф.А. Педология. Мифы и действительность. — М„ 1991.

17. Фролов А.А. Наследие А.С. Макаренко: Исследования. — Н. Новгород, 2002.

18. Хрипкова Г.Г. Проблема социального и биологического в развитии человека // Проблемы социалистической педагогики. — М., 1973.