Сутність і загальна характеристика особистісно орієнтованого виховання

В основі сучасної системи освіти і виховання України знахо­диться нова парадигма виховання, в центрі якої — особистість ди­тини у всіх її взаємозв’язках і опосередкуваннях. Розвиток духовних і творчих здібностей особистості починається з виховання й освіти на соціально-історичному і національно-культурному ґрунті.

У сучасній педагогіці проблема організації особистісно орі-

Ангорський семінар: „Особистісно орієнтоване виховання —стратегія розвитку і учасиої освіти в Україні” // Відкритий урок. — 2001. — № 20. - С. 15. єнтованого виховного процесу розглядається в контексті особисті­стю орієнтованої парадигми (А.М. Бойко)', головним засобом ре­алізації якої є гуманістична спрямованість професійної педаго­гічної діяльності вчителя: визнання цінності, неповторності, цілісності особистості дитини, її право на вільний розвиток і виявлен­ня своїх здібностей.

Головною характеристикою цієї спрямованості є її психоте­рапевтична основа — формування і розвиток принципово нових психічно-комфортних, ситуативно-адекватних, безпечних для самої дитини способів взаємовідносин з іншими людьми, які сприяють виз­наченню і корекції її власного „Я” за оточуючою дійсністю, ставлен­ням до світу, однолітків і дорослих, як провідного виду діяльності.

Термін „особистісно орієнтована педагогіка” і „особи- стісно орієнтована діяльність” розуміємо як взаємозамінні. В них відображається сутність нового ставлення до професійної діяльності педагога на засадах психотерапії. Психотерапія, яка займається проб­лемою рівноваги душевного стану людини, розрізняє два напрями: особистісно орієнтований (немедичний) і клінічний (медичний). Ос­кільки головним стрижнем особистісно орієнтованої психотерапії є неповторність і унікальність особистості кожної людини, то особис­тісно орієнтована педагогічна діяльність спрямована на вільний, твор­чий розвиток особистості учня в результаті гуманістично-психоте­рапевтичної діяльності вчителя.

“Педагогічна діяльність” — це, як правило, спеціально організована професійна діяльність учителя. Вона завжди мусить бути особистісно орієнтованою. Якщо взяти до уваги макаренківське виховує все — люди, речі, явища”, то спеціально організована педагогічна діяльність виступає складником цього процесу в його найширшому розумінні. Якщо ми будемо розглядати виховання як спеціально організований цілеспрямований процес з метою формування певних якостей особистості, то в такому випадку виховання потребує професійної педагогічної діяльності. Отже, для забезпечення особистісно-соціального виховання мусить бути організована особистісно орієнтована педагогічна діяльність”^{[114] [115].}

Основні ідеї і положення особистісно орієнтованої педагогіч­ної діяльності знаходять своє відображення у концепціях особистіс­но орієнтованого виховання і освіти (І.Д. Бех, А.М. Бойко, Є.В. Бон- даревська, А.В. Петровський, С.І. Подмазін, О.Я. Савченко, В.В. Сєріков, І.С. Якіманська). У більшості наукових досліджень осо­бистісно орієнтовані виховання й освіта трактуються як процес, у центрі якого знаходиться цілісна особистість дитини — суб’єкт на­вчання і виховання, власного розвитку і життя. В особистісно орієн­тованому педагогічному процесі вчитель розглядає суб’єктний досвід учня як особистісно значущу ціннісну сферу і створює умови для його збагачення у напрямку універсальності і самобутності.

Сутність особистісно орієнтованої освіти найбільш чітко ви­являється у її порівнянні з традиційною. Становленню особистості в системі традиційної освіти заважали ідеологізація і регламентація знань, які повинні засвоїти учні, а також авторитарні стосунки між педагогічним і учнівським колективами школи. Проте, як зазначає Є.В. Бондаревська, „... освіта— це, насамперед, ставлення люди­ни, знаходження власної сутності, свого образу, неповторної індиві­дуальності, духовності, творчості. Дати людині освіту — допомогти їй стати суб’єктом культури, навчити життєтворчості”¹.

Сучасне суспільство суттєво змінило ставлення до якості освіти. Якісною визнається та освіта, яка повністю виконує свої фун­даментальні функції—людиноутворюючого, особистісно орієнтова­ного, культуровідповідного, науковоємного і високотехнологічного процесу^{[116] [117].}

Проте поняття „особистісно орієнтоване виховання” не можна ототожнювати з поняттям „особистісно орієнтована освіта”, оскіль­ки воно є надзвичайно складним соціальним явищем, спрямованим на засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досві­ду, його духовної культури. Особистісно орієнтована освіта формує науковий світогляд, примножує людські знання, підвищує ерудицію. Особистісно орієнтоване виховання розвиває розум, зміцнює волю, зводить Собор Людської душі. Тому, як зазначає А.М. Бойко, „... виховання становить головну, внутрішню сутність і на­вчання, і освіти. Саме вони його складові”^[118].

Ідейною основою особистісно орієнтованого процесу вихо­вання є вироблені і перевірені багатовіковою практикою принципи гуманізму, які в контексті сучасної особистісно-гуманістичної па­радигми набули особливого значення. Охарактеризовані Ш.О. Амо- нашвілі, вони виявляють діалектичну залежність виховання від „лю­дяності” педагогічного процесу:

— принцип пізнання і засвоєння учнем істинно „людя­ності встановлення гуманних особистісно орієнтованих взаємо­відносин учителя з учнем, в основу яких покладено ціннісні установ­ки вчителя;

— принцип пізнання дитиною себе як особистості: пе­редбачає таку організацію навчально-виховного процесу, коли пове­дінка і діяльність учня відповідають потребам і мотивам його осо­бистості;

— принцип єдності інтересів учня із загальнолюдськи­ми інтересами: через призму особистості вчителя, через світ його цінностей учень осягає загальнолюдські прагнення, інтереси і пере­конання, формуючи тим самим власний світогляд;

— принцип неприпустимості використання у педагогіч­ному процесі засобів, які здатні спровокувати дитину на анти­соціальні вияви: запобігання використанню вчителем застарілих неефективних упливів, методів і прийомів виховної діяльності; знева­жання інтересів учня, зловживання силою авторитету, порушення справедливості;

— принцип надання дитині необхідного суспільного простору для найкращого виявлення своєї індивідуальності: створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвит­ку здібностей і обдарувань учня;

— принцип олюднення обставин: оптимістичне ставлен­ня до учня, збереження його честі і гідності;

— принцип визначення якостей особистості учня, яка формується, її освіченості й розвитку в залежності від якості самого педагогічного процесу: гуманізація виховного процесу, діа­логічна взаємодія сприяють різнобічному розвитку особистості учня^[119].

Отже, дотримання цих принципів у системі особистісно орі­єнтованої освіти і виховання не дозволить учителю бути авторитар­ним, відокремити виховний процес від потреб, інтересів і прагнень учня, його особистісного і соціального життя, спрямує його профе­сійну діяльність і спілкування у діалектично-гуманістичне русло.

Таким чином, особистісно орієнтоване виховання — це організований під керівництвом учителя процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації і творчої самореалізації особистості дитини, в ході якого відбувається її входження в культуру, життя соціуму, розвиток усіх творчих здібностей і обдарувань. Його засобом виступає особистісно орієнтована педа­гогічна діяльність.

Абсолютною цінністю особистісно орієнтованого виховання є дитина як „міра всіх речей”. Вона — мета, результат і головний критерій якості виховання. Спираючись на досягнення сучасної антропології, людина виступає як єдність трьох сутностей: природ­ної, соціальної і культурної, які взаємопов’язані між собою. Вона зна­ходить свою сутність тоді, коли стає частиною людства, коли осягає і творить його культуру. Глобальною метою сучасного українського виховання є виховання такої особистості, центром якої є суб’єктні властивості, які визначають міру її свободи, гуманності, духовності, життєтворчості, тобто виховання людини культури.

Тому ціннісні основи і цільові установки особистісно орієнто­ваного виховання пов’язані з вихованням громадянина України, лю­дини високоморальної, орієнтованої на національні вартості, людини вільної, гуманної, духовної і творчої.

Пріоритетним при організації особистісно орієнтованого ви­ховання є особистісно орієнтована педагогічна діяльність, що визначає учня активним суб’єктом виховного процесу. У відповідності до такої діяльності закони духовного і фізичного розвитку, процеси та зміни, які відбуваються у внутрішньому світі учня, є головними орі- < нтирами для вчителя. Всебічне вивчення особистості учня, най­повніше врахування спадкових, індивідуальних, психологічних і віко­вих особливостей стає необхідною умовою успішності виховного процесу, а саморозвиток та формування суб’єктних властивостей вищим показником ефективності.

На думку І.Д. Беха, „особистісно орієнтований підхід як нова модель виховання потребує розробки відповідної психологічно вива­женої і соціально продуктивної корекції, здатної бути міцним науко­вим підґрунтям у створенні високоефективних технологій і методів”^[120]. Ангор визначає ряд інваріантів як усталених і незмінних наукових вимог, на основі яких має реалізуватися особистісно орієнтований підхід і педагогічна діяльність при здійсненні виховання дитини, а саме:

— формування у суб’єкта здібності і бажання усвідомлюва­ти себе як особистість;

— культивування у вихованця цінності іншої людини;

— утвердження вчителем позитивної особистісної сутності вихованців як альтернатива аналізу, що викриває його негативні риси;

— використання „ефекту генерації*” (активне створення ди­тиною моральних норм, етичних правил) у виховному процесі;

— використання „ефекту присутності” (вплив педагога на дитину своєю сутністю, своїми духовними надбаннями) у виховно­му процесі;

— культивування у вихованця досвіду свободи приймати осо- бистісні рішення;

— культивування зворушливого виховного впливу;

— відповідність образу „Я” вихованця результатам його по­ведінки;

— ціннісно—смислова спрямованість предметної діяльності особистості.

Таким чином, стратегією виховного процесу школи XXI сто­ліття необхідно вважати побудову особистісно-гуманістичноїшко­ли саморозвитку і самореалізації особистості учня на особи­стісно орієнтованій педагогічній діяльності вчителя, найголовнішим завданням якої є гармонізація людських стосунків, що забезпечується тільки на основі функціонування суб’єкт-суб’єктних відносин учителя й учнів.

8.1.2.