Концептуально-методологічні основи педагогічної валеології та актуальні проблеми формування здорового способу життя. Валеологізація освітньо-виховного простору

Визнання справи забезпечення здоров’я нації одним із пріо­ритетних напрямів суспільного розвитку зумовлює актуальність те­оретичного й практичного його опрацювання та необхідність відповід­них наукових досліджень для створення методичних і організаційних підходів до розв’язання проблеми формування здорового способу життя.

Наукове обґрунтування залежності здоров’я людини від умов і способу її життя й екологічної ситуації вимагає розробки конструк­тивної теорії, яка визначатиме роль кожної із суспільних інституцій (сім’я, освітній заклад, система охорони здоров’я, спортивні й фізкуль­турні організації тощо) в реалізації соціальної політики в галузі фор­мування здорового способу життя.

Саме ці завдання вирішує такий напрям науки про здоров’я як валеологія, що розгалужується на дві взаємозалежні та взаємо­доповнювані складові: 1) педагогічну валеологію, спрямовану на збереження й укріплення здоров’я засобами педагогічної науки; і

2) медичну валеологію, що забезпечує досягнення цієї ж мети нау­ково обґрунтованими засобами профілактичної, нетрадиційної та оз­доровчої медицини. Зважаючи на контекст розглядуваних у посібникові питань, звернемося до висвітлення концептуальних позицій і понять педагогічної валеології.

У сучасних умовах особливу увагу привертає теоретико-про- цесуальний аспект узгодження діяльності фахівців різного профілю (педагогів, психологів, біологів, медиків та ін.), спрямованої нава/ze- ологізацію освітньо-виховного середовища.

Під валеологізацісю освітньо-виховного простору слід розуміти практичне втілення в системі виховання й освіти принципів здоров 'язберігаючої педагогіки, серед яких:

— організація особистісно орієнтованого виховання й навчан­ня з урахуванням індивідуальних можливостей людини;

- діагностування рівня індивідуального здоров’я особистості з урахуванням психосоматичних конституціональних і соціально-ду ховних особливостей;

— здійснення системи рекреаційних, корекційних і реабіліта­ційних заходів зі збереження здоров’я та створення комфортних умов для дітей „групи ризику”;

— вибір оптимальних педагогічних технологій і навчально- виховних програм, беручи до уваги вік, стать вихованців, їхнє со­ціальне й екологічне оточення;

— формування індивідуальних потреб особистості та здійснення професійної орієнтації на основі знань про власні можли­вості й особливості соматичного, психічного, інтелектуального, духовного й соціального здоров’я;

— вивчення методів самодіагностування, самооцінки, само­контролю й самокорекції психосоматичного статусу організму на різних етапах життя людини;

— оптимізація соціально-гігієнічних умов життєдіяльності дітей і вихователів¹.

Реалізація перелічених принципів у практичній діяльності освітніх установ дає можливість відновити їхній статус як закладів, покликаних виховувати психічно й фізично здорових громадян, фор­мувати у підростаючих поколінь потребу в доброму здоров’ї, навча­ти свідомо й відповідально ставитися не тільки до власного і здоро­в’я інших людей, але й до збереження навколишнього середовища.

Теоретичною передумовою успішного запровадження вале- ологічних принципів у практику навчально-виховних закладів є з’я­сування сутності, взаємозв’язку й взаємозалежності понять спосіб життя та здоровий спосіб життя. Термін „спосіб життя” ок­реслюється вченими по-різному, однак в узагальненому вигляді це поняття трактується як різновид життєдіяльності людини, яко­го вона додержується у повсякденному житті, зважаючи на соціальні, культурні, матеріальні й професійні обставини¹. Бе­ручи за основу це визначення способу життя, мусимо наголосити на культурологічному аспекті проблеми: спосіб життя не тотож­ний умовам життя, котрі тільки опосередковують і зумовлюють його матеріальними й нематеріальними факторами. Водночас куль- ^{[112] [113] тура людини спричинює вибір нею того чи іншого способу жит­тя у відповідності до умов останнього та на основі засвоєних знань і усталених життєвих переконань.}

Здоровий спосіб життя — варіант життєдіяльності, що відповідає генетично зумовленим типологічним особливостям даної людини та конкретним умовам життя й спрямований на формуван­ня, збереження й зміцнення здоров’я і повноцінне виконання люди­ною її соціально-біологічних функцій¹. Таким чином, здоровий спосіб життя інтегрує всі зовнішні та внутрішні фактори, що сприяють ви­конанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оп­тимальних для здоров’я умовах і виражає орієнтованість особис­тості на формування, збереження й зміцнення як індивідуального, так і соціального здоров’я.

Здоровий спосіб життя як система складається з трьох ос­новних взаємозалежних і взаємодоповнюваних елементів-культур: 1) культури харчування, 2) культури руху й 3) культури емоцій.

1) У здоровому способі життя харчування є вирішальним і системотвірним фактором, оскільки визначає рівень рухової актив­ності й емоційної врівноваженості.

2) Оздоровчий ефект забезпечується аеробними фізичними вправами (ходьба, біг, плавання, лижний спорт та ін.) в природних умовах і в поєднанні з сонячними, повітряними й водними процеду­рами.

3) Негативні емоції (заздрість, страх, зневага тощо) є руйні­вним чинником на противагу позитивним (радість, удячність, лю­бов), які зберігають здоров’я і сприяють успіхові.

Шлях людини до здорового способу життя є суто індивіду­альним, хоча це й не має принципового значення: важливим є резуль­тат. Ефективність здорового способу життя для кожної конкретної людини визначається за такими біосоціальними критеріями:

— морфофункціональні показники здоров’я (рівні: а) фізич­ного розвитку, б) фізичної підготовленості', в) адаптивних мож­ливостей)',

— стан імунітету (кількість простудних та інфекційних іахворювань упродовж певного періоду)',

— адаптація до соціально-економічних умов життя (профе­сійна результативність', співвідношення успішності та фізіо­логічних затрат діяльності', психофізіологічні особливості', ак­тивність виконання сімейно-побутових обов'язків; спектр ви­яву соціальних та особистісних інтересів);

— рівень валеологічної грамотності (ступінь сформова- ності установки на здоровий спосіб життя (психологічний ас­пект); рівень валеологічних знань (педагогічний аспект); рівень опанування практичними вміннями й навичками, пов’язаними з підтримкою і зміцненням здоров’я (медико-фізіологічний і психоло- го-педагогічний аспекти); вміння самостійно спроектувати інди­відуальну траєкторію здоров'я і програму здорового способу життя'.

Зважаючи на соціальне замовлення й політику держави у галузі охорони здоров’я і здорового способу життя підростаючих поколінь, одним із актуальних завдань освітньої системи України є цілеспрямоване й систематичне виховання ціннісного ставлення до власного здоров’я, надання систематизованих знань, формування вмінь і навичок підтримування й зміцнення фізичного та психоемоцій­ного здоров’я поза політичними, економічними й соціальними ситуа­ціями.

Формування валеологічної грамотності — процес пере- /цг і і іі засвоєння знань, умінь і навичок збереження та зміцнення здо-

Кііінн ).М., Блинова Н.Г, Литвинова Н.А. Основы индивидуального здоровья •к-поиска. Введение в общую и прикладную валеологию. —М.: Владос, 2000. — ( 51-М

Іінчіїени ().Л. Системная организация валеологического образования школьни- м>|1 и blip//www.infosport.ru/SportDoc/LibQuery.idc.

ров’я засобами різних навчальних дисциплін, у першу чергу валео- логії, фізкультури, основ безпеки життєдіяльності, біології та психо­логії. Школярі здобувають знання в галузі фізичного, психічного й духовного здоров’я: про будову людського тіла, взаємодію людини з навколишнім середовищем; оволодівають необхідними вміннями й навичками догляду за тілом, управління фізичним станом і психі­кою; набувають досвіду спілкування, самоконтролю й прогнозуван­ня психофізичного розвитку.

Рис. 7.6.4. і. Структурна модель системи валеологічної освіти

Валеологічний підхід до навчально-виховного процесу - поєднання в цілісній системі валеологічно обґрунтованого розкладу занять, фізіологічно раціональної побудови й педагогічно доцільної організації уроку, забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних норм, створення сприятливої психологічної атмосфери спільної діяльності.

Оздоровча робота в навчальний і позанавчальний час передбачає реалізацію практичних заходів зі збереження й зміцнен­ня здоров’я учасників педагогічного процесу: оздоровлення засоба­ми фізичної культури й спорту, профілактичної медицини й гігієни, соціально-психологічної корекції та реабілітації.

Результатом практичного втілення представленої моделі валеологічної освіти є формування індивідуального здоров 'я — динамічного комплексу психофізіологічних властивостей і яко­стей особистості, спрямованого на самовдосконалення й здо­ровий спосіб життя.

Таким чином, фізичне виховання й здоровий спосіб життя становлять органічну частку загального виховання, покликану забезпечувати піднесення фізичних, морально-вольових, розумових здібностей і професійно-прикладних навичок особистості. А тисячолітня історія розвитку людства переконливо доводить, що найкращою школою здорового життя є здорове життя сім’ї, суспільства й держави, де культура життя стає здоров’ям, життя — культурою, а культура — здоровим способом життя¹.

ч Завдання для самостійної роботи

1. Уважно перечитавши запропонований матеріал, сформулюйте й викладіть письмово висновки до підрозділів теми. Акцентуйте увагу на головному.

2. Розробіть детальний перспективно-календарний план роботи класного керівника (на півріччя чи навчальний рік) у галузі фізичного виховання. Використовуйте, наприклад, наведену нижче орієнтовну схему:

Аргументуйте відповідність уведених до плану заходів особливостям дітей обраної вікової групи.

3. Підготуйте сценарій виховного заходу зі спортивно- фізкультурної діяльності. Доведіть, що представлений захід реалізує культурологічний, педагогічний і валеологічний потенціал фізичної культури і спорту.

4. Опрацювавши подану нижче педагогічну літературу, визначте методи, засоби й форми фізичного виховання й заповніть таблицю:

\иніч Л. Формування здорового способу життя студентської молоді // Формування здорового способу життя студентської молоді: реалії та перспективи: Ми і сріа им Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Полтава: ПДПУ, ЛИН (’.ІЗ.

5. Використовуючи наукові дані біології, гігієни, валеології та психології, матеріали з історії спорту, приклади з життя відо­мих українських і зарубіжних спортсменів та ін., розробіть план-конспект бесіди з підлітками, спрямованої на фор­мування здорового способу життя (валеологічний аспект фізкультурно-спортивної роботи).

6. На основі художньої літератури та фольклору доберіть 10-15 висловлювань, приказок і прислів’їв, які розкрива­ють ставлення українського народу до здоров’я.

Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії

1. Назвіть основні державні документи, які визначають пріоритетні напрями розвитку фізичного виховання, фізичної культури й спорту в Україні.

2. Наведіть аргументи на користь твердження про походження фізичного виховання з трудової діяльності первісних людей. Проведіть дискусію.

3. Розкрийте специфічні риси фізичного виховання на кожному з етапів його розвитку (первісне суспільство, античний світ, середні віки, епоха Ренесансу, нова доба, сучасність).

4. Доведіть наявність взаємозв’язку між фізичним, розумовим, моральним, естетичним і трудовим вихованням. Відповідь ілюструйте прикладами.

5. Визначте спільні й відмінні ознаки розвитку систем фізичного виховання у прогресивних країнах світу.

6. Здійсніть порівняльний аналіз понять „ спосіб життя ” й „здоровий спосіб життя”. Обґрунтуйте підвищення уваги до проблем валеологізації освітньо-виховного простору та формування здорового способу життя в сучасному світі.

7. Назвіть основні компоненти здорового способу життя й доведіть їхню взаємозумовленість.

8. Покажіть залежності між структурними елементами моделі валеологічної освіти, запропонованої О. Трещєвою, на методичному рівні. З’ясуйте, яка роль кожного з них у формуванні культури здоров’я й організації здорового способу життя.

Тематика бакалаврських і магістерських наукових робіт

— Перспективний вітчизняний і зарубіжний педагогічний досвід у системі спортивно—фізкультурної та оздоровчої роботи сучасного навчально-виховного закладу.

— Взаємодія сім’ї, освітнього закладу та спортивно- фізкультурних організацій у справі фізичного виховання підростаючих поколінь.

— Методичні засади реалізації культурологічного потенціалу фізичної культури і спорту в діяльності сучасної школи.

— Валеологізація освітньо-виховного середовища як шлях до здоров’я нації.

— Психолого-педагогічні основи формування ціннісного ставлення до власного здоров’я у підлітковому (іншому) віці.

— Система фізичного виховання й спорту регіону: соціально- організаційні й педагогічні аспекти функціонування.

— Футбол (інший спорт) як засіб формування здорового способу життя.

Література

1. Балъсевич В.К., Лубышева Л.И Физическая культура: молодежь и современность // Теория и практика физической культуры. — 1995. — № 4. — С. 2-8.

2. Балъсевич В.К. Физическая культура в школе: пути модернизации преподавания // Педагогика. — 2004. — № 1.—С. 26-32.

3. Барков В.А. Научно-методическое обеспечение физического воспитания детей и подростков в условиях радиационного загрязнения среды: Дис. на соиск.... докт. пед. наук. — М., 1997.

4. Бойко А.М. “...Служба Богові й Батьківщині” // Григорій Ващенко: альтернатива поглядів і оцінок. — К.; Полтава, 2002.

5. Ващенко Г. Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру. — Мюнхен, 1956.

6. Гендин А.М., Майер Р.А., Сергеев М.И, Столяров В.И Состояние и факторы развития физической культуры и здорового образа жизни школьников (методология и методика социологического исследования). — І Іовосибирск-Красноярск, 1989.

7. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. —С. 345.

8. Ирхин В.Н. К вопросу о предмете педагогической валеологии // Тезисы докладов межрегиональной научно- практической конференции “Здоровье и образование”. — Барнаул, 1996. — С. 106-107.

9. Казин Э.М., Блинова Н.Г., Литвинова Н.А. Основы индивидуального здоровья человека. — М.: Владос, 2000.

10. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка. — К.: Знання-Прес, 2003. — С. 286-291.

11. Лозова В.І., Троцко Г.І. Теоретичні основи виховання і навчання. — Харків: „ОВС”, 2002. — С. 101-108.

12. Лубышева Л.И. Физическая и спортивная культура: содержание, взаимосвязи и диссоциации // Теория и практика физической культуры. — 2002. — № 3. — С. 11-14.

13. Медведев В.А.Теоретико-методические основы оздоров­ления школьников средствами физической культуры в неблагоприятных экологических условиях. — Гомель: ГГУ, 2000.

14. Физическая культура студента: Учебник / Под ред. В.И. Ильинича. — М: Гардарики, 2001.

15. Физическая культура: Учебное пособие / Под ред. В.А. Коваленко. — М.: АСВ, 2000.

16. Формування здорового способу життя студентської молоді: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Полтава: ПДПУ, 2003.

17. Холодова Н.О. „Здоров’я дітей — здоров’я нації”: Рекомендації до проведення першого уроку в 2002-2003 навч. році в загальноосвітніх навч. закл. // Педагогічна газета. — 2002. — № 6-7 (червень-липень). — С. 11.

18. Шахненко В.І. Найголовніше для людини — життя, а найцінніше — здоров’я // Педагогічна газета. — 2002. — № 6-7 (червень-липень). — С. 11.

19. Morgan WP Physical Activity and Mental Health // In the Academy Papers. — Champaign: H.K.P., 1994. — P. 132-145.

20. Stolyarov V.I. Attitude Paradox of the Population to the “Sport for All” and Ways of Its Solution // Reports of the National Scientific and Practical Conference “Physical Culture and Healthy Life Style”. — Moscow, 1990. — P. 92-105.

21. http://www.infosport.ru/SportDoc/LibQuery.idc.

22. http://www.nau.kiev.ua./cgi-bin nauonlu.exe?zak3+14908 l_t+guest.