Актуальні проблеми сучасного сімейного виховання

Проблема сім’ї й організації сімейного виховання дітей є од­ним із стрижневих питань багатьох сучасних людинознавчих наук, як-то: педагогіки, психології, соціології, політичної соціології, філо­софії, демографії, права, етики, політології, історіїтощо.

Сім’я являє собою складний соціальний феномен. Вона є найдавнішою природною спільністю людей, зв 'язаних кровною спорідненістю. Сім quot;я — це мікросередовище, де відбувається передача маленькій людині першого соціального досвіду особистісної діяльності і поведінки, де вона отримує захист, підтримку і допомогу в особистісному розвитку, де формується її первинна когнітивна база тощо.

Інститут сім’ї має конкретно історичний характер, відтак він постійно змінюється у відповідності до розвитку суспільних потреб та інтересів. У сучасному суспільстві екзистенція феномену родини суттєво змінюється. За експертними оцінками соціологів, психологів, філософів, здійснюється перехід від розширеної сім’ї, де домінують представники старших поколінь, до децентралізованих монобатьків- ських, нуклеарних сімей, в яких шлюб підноситься вище за родові, батьківські зв’язки. Фемінізація обумовила більш сильні позиції жінок у досягненні професійних висоту порівнянні з минулими роками, тому в організації життєдіяльності сучасної родини чітко простежується розподіл між сферою дому і сферою професійної діяльності. Утвер­джується перехід від стабільної багатодітної сім’ї до малодітної, здебільшого — однодітної. При цьому, зважаючи на сучасні реалії співжиття чоловіків і жінок, сім’я розширюється до меж усієї со­ціальної спільноти. Слід відзначити, що стрімкий розвиток комуні ~ кацій, посилення міграційних процесів, інформаційний вибух, усклад­нення суспільних зв’язків та інші специфічні ознаки нашого часу по­силюють значення макросередовища у вихованні дітей^[165].

Але родина для дитини, безперечно, була й залишається пер­шим доволі значимим середовищем, де відбувається розгортання її генетичних, природно-спадкових задатків, закладаються основи її моральності, світогляду, формуються ціннісні орієнтації—відбуваєть­ся процес її виховання. Традиційна сім’я зберігає свої споконвічні функції, що набувають у сучасних умовах нової сутності й установлю­ють нові взаємозв’язки і взаємозалежності одна з одною. Серед них:

1) біологічна (репродуктивна) функція — висвітлює сутність сім’ї як демографічного середовища, джерела поновлення людей;

2) економічна функція — розкриває специфіку матеріаль­ного забезпечення сім’ї і питання розподілу коштів;

3) господарсько-побутова функція — охоплює повсяк­денні турботи, пов’язані з веденням домашнього господарства і роз­поділом домашніх доручень серед членів сім’ї;

4) духовна функція — передбачає створення духовного осе­редку для повноцінного розвитку всіх її членів, високий виховний по­тенціал якого забезпечується особливостями відносин дітей і батьків, тобто кровною спорідненістю, любов’ю, прив’язаністю, довірою, по­чуттям обов’язку, авторитетністю тощо;

5) захисна функція — обумовлює сім’ю як осередок захи­сту дитини, адже відчуття захищеності є необхідною передумовою для вільного особистісного розвитку кожної людини, що забезпечує в структурі виховного процесу діалогічність виховуючої взаємодії, її вибудову на рівні співробітництва і співтворчості;

6) соціальна (соціалізуюча) функція — обгрунтовує пере­дачу дитині першого соціального досвіду діяльності і поведінки у суспільстві, формування аксіології особистості, адже сім’ї як частці макросоціуму притаманні суспільні характеристики;

7) освітня функція — акцентує увагу на формуванні пер­винної когнітивної бази людини (системи знань, умінь, навичок), ак­тивній підготовці дитини до шкільного навчання.

Усі функції сучасної сім’ї доцільно розглядати в їхньому взає­мозв’язку та єдності. їхня успішна реалізація залежить від дотри­мання певних психолого-педагогічиих умов сімейного вихован­ня, як-то: 1) усвідомлення батьками суспільної відповідальності за виховання власних дітей; 2) установлення і підтримка мікроклімату здорових стосунків між усіма членами родини; 3) надання позитив­ного батьківського прикладу дітям; 4) зміцнення батьківського ав­торитету; 5) підвищення педагогічної культури сучасних батьків.

Кожен батько й мати на першому плані повинен ставити пе­ред собою чітку мету виховання власної дитини, візуалізовувати ре­зультат такого виховання, усвідомлювати, що дитина — не лише представник свого роду, а майбутній громадянин, часточка суспіль­ства.

Успіх сімейного виховання залежить значною мірою від якості стосунків між членами родини, мікроклімату людських відносин. Маємо на увазі, доцільну організацію сімейного життя (культури по­буту, діяльності, спілкування), що ґрунтується на оптимальному по­єднанні любові, поваги, доброзичливості, турботливості і взаємо- вимогливості.

Вирішальну роль у сімейному вихованні, безумовно, відіграє власна поведінка дорослих. Оскільки для розвитку дитини має зна­чення кожне слово батьків, кожний рух, кожна дія, кожний учинок, самоконтроль за кожним своїм кроком має бути у дорослого-бать- ка на першому плані, адже неможливо повноцінно виховати осо­бистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером мож­ливо формувати характер. Цікавим у цьому аспекті є твердження психологів про взаємозалежність віку дитини і ступеню впливу до­рослого на неї: чим менше вік дитини, тим більше приклад дорослих впливає на її поведінку. Отже, якщо особистий приклад батьків є транслятором позитивної інформації для дітей і викликає адекватну реакцію — можна сподіватися на успіх у вихованні.

Авторитет батьків є традиційним питанням сімейного вихо­вання й актуальною проблемою сьогодення. Він має бути істинним і щирим, базуватися на загальній ерудиції й обізнаності, відповідаль­ності й турботливості, зацікавленості справами дітей тощо. У цьому сенсі виключно важливим є питання про антиавторитет — фальши­вий авторитет, що моделюється на практиці у різних формах, як-то: придушення, чванство, педантизм, підкуп тощо.

Стан виховання дітей у сім’ї значною мірою залежить від рівня педагогічної культури батьків. Під педагогічною культурою батьків ми розуміємо синтез психолого-педагогічних, фізіологічних та правових знань щодо засобів виховання дитини і власного життє­вого досвіду виховання.

На жаль, як засвідчують сучасні соціологічні дослідження і статистичні дані, роль сучасної сім’ї у вихованні дитини значно зни­жена.

Авторські дослідження проблем сучасного сімейного виховання свідчать про: 1) актуальність таких тактик сімейного виховання', а) диктат, б) гіперопіка, в) конфронтація, г) мирне співіснування, д) співробітництво; 2) розпоширеність певних труднощів, недоліків і прогалин, а саме: а) дефіцит спілкування батьків із дітьми, б) наявність негативних прикладів із батьківського життя, в) безсистемність і неоднорідність виховних упливів батьків, г) утвердження системи заборон як основи сімейного виховання, гіперопіка як надмірна “сліпа” любов до дитини; ґ) відсутність єдності у виховних упливах школи і сім’ї; д) позбавлення участі дітей у трудовій діяльності родини, е) запізнення в прийнятті рішень, є) негнучкість засобів сімейного виховання, ж) низький рівень педагогічної культури батьків.

Таким чином, не дивлячись на традиційно значиму виховну роль сім’ї в процесі розвитку особистості, у сучасній практиці відстежується значне зниження ефективності сімейного виховання, виявлення цілого ряду недоліків, труднощів, прогалин, що спричинює необхідність їх ретельного аналізу і коригування з боку інших суб’єктів виховання. Особлива роль у цій справі належить школі і професійним педагогічним кадрам.

9.2.4.