Традиційні й інноваційні засоби спільної діяльності школи і родини у вихованні школярів

Як доводить практика, батьки нерідко вважають себе достатньо підготовленими до виховної роботи і тому не вважають за потрібне для себе набувати спеціальні педагогічні знання, завдя­ки чому й здійснюють найпершу і найвагомішу помилку у вихованні власних дітей.

Інший аспект обґрунтування необхідності продуктивної взає­модії між батьками учнів і класними керівниками, адміністрацією школи обумовлений тим беззаперечним фактом, що школа в наші дні є дійсно одним із найрозвиненіших інститутів виховання. Її мож­ливості зростають в міру постійного збільшення тривалості терміну навчання. Цей соціальний інститут важливий у такій же мірі, як і сім’я. Сьогодні школа повинна забезпечити особистісний розвиток кожного свого вихованця, формування й утвердження його індивіду­альності, неповторності, унікальності з-поміж інших людей. Вона має виховувати також специфічні моральні якості людини, які забезпечу­ють їй оптимальне співжиття у людському суспільстві, поряд із інши­ми людьми, як-то: рівність, справедливість, критичний дух, толе­рантність, полікультурність тощо.

Отже] необхідність організації ефективної взаємодії школи з батьками вихованців є очевидною і необхідною. У цьому зв’язку доречно пригадати твердження А. Макаренка: “Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди. З них на першому місці — батьки і педагоги”¹.

Саме тому найвідповідальнішим у системі взаємозв’язків структурних компонентів виховного простору є налагодження сто­сунків школи з батьківським середовищем. Оскільки переважна більшість батьків хотіла б бачити своїх дітей освіченими, виховани­ми і культурними людьми, то батьківське середовище в цілому є системою, відкритою для координації власних виховних зусиль із потенціями школи. Зі свого боку, школа повинна формувати гумані­стичний стиль взаємовідносин із батьками, заснований на обопільній зацікавленості школи і родини у позитивних результатах виховання дитини, колегіальності у прийнятті рішень, спільній діяльності з опо­рою на принципи: гуманізації і демократизації, суб’єктності і модаль­ності, неперервності і наступності, диференціації й індивідуалізації, науковості і природовідповідності, компетентності й інтеграції, інно- ваційності й варіативності, цілісності і поліцентричності.

У взаємодії школи і січ ⁹Ї у справі виховання дитини мож­ливо виокремити такі аспекти: комунікативний, інформативний, конструктивний і організаторський.

Комунікативний аспект спільної діяльності родини і школи розкривається через установлення оптимальних стосунків між учи­телями й батьками. Одне з головних завдань такої діяльності — ствердження високого авторитету кожного суб’єкта виховання (клас­ного керівника, вчителя, батька, матері).

Інформативний аспект спільної діяльності батьків і вчи­телів полягає у вивченні індивідуальних особливостей дітей і обміні інформацією про життя учнів у сім’ї і школі.

Конструктивний аспект спільної діяльності родини і шко­ли дозволяє конкретизувати мету і завдання виховання, вибір засобів, форм, методів і прийомів його реалізації, окреслити межі навчального і іавантаження для дитини у школі, розробити індивідуальну програму виховання дитини.

¹ А Іакаренко А. С. Виступи з питань сімейного виховання // Твори: В 7 тт. — Т. 4. — К., 1954.— С. 15.

Організаторський аспект спільної діяльності батьків і вчи­телів передбачає безпосередню організацію виховуючої взаємодії на практиці. Він визначає організацію життя дітей у школі (навчання, виховання, позакласна робота), у сім’ї (домашня навчальна робота, самообслуговування, допомога батькам, самостійне читання тощо), у позашкільних дитячих об’єднаннях за інтересами. У зв’язку з цим важливого значення набуває залучення батьків до організації позакласних занять у школі. Цьому сприяють: робота батьківських комітетів, виконання батьками тимчасових педагогічних доручень, керівництво гуртками й іншими об’єднаннями за інтересами, участь у колективних творчих справах школи і класу, проведення екскурсій і походів, зустрічі з цікавими людьми тощо.

У сучасних умовах пріоритетними є наступні напрями взає­модії школи і родини'. 1) підвищення педагогічної культури батьків і педагогічна підтримка сім’ї; 2) залучення батьків до навчально- виховного процесу школи, допомога їй; 3) установлення виховуючого партнерства у взаємодії сім’ї та школи.

Для сприяння формуванню педагогічної культури батьків і підвищенню її рівня школа має передавати батькам певний мінімум спеціальних знань і створювати сприятливі умови для обміну прак­тичним досвідом виховання дітей у сім’ї.

В умовах переоцінки життєсмислових основ людства одним із актуальним завдань сучасної школи залишається надання бать­кам фундаментальних знань про виховання дітей, надання інформації щодо необхідності захисту дитини, неприпустимості насилля у вихо­ванні дітей, про відповідальність дорослих за порушення прав дити­ни згідно з Конституцією України й основними нормативно-правови­ми документами: “Загальною декларацією прав людини”¹, “Декла­рацією прав дитини”^{[166] [167], “Конвенцією про права дитини”[168].}

З часу ратифікації у 1991 році Конвенції ООН про права ди­тини Україна неухильно йде шляхом інкорпорації найвищих стандартів прав дитини у своє законодавство та вживає заходів щодо впровад­ження їх у життя. “Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охо­роняються державою”, — проголошує стаття 51 Конституції Украї­ни. “Діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним”, — говориться в статті 52, що повністю відпо­відає нормам Конвенції ООН про права дитини. Стаття 19 Конвенції ООН про права дитини зобов’язує держави, що прийняли цей доку­мент, уживати необхідних заходів щодо охорони дітей від усіх форм фізичного і психологічного утиску, образ чи брутального поводжен­ня з боку батьків, законних опікунів чи інших осіб, які повинні піклу­ватися про дитину.

Реалізація спільної діяльності школи і родини щодо вихован­ня дітей здійснюється через такі традиційні й інноваційні форми\ батьківські збори, бесіди (колективні, групові та індивідуальні), лекції (загальношкільні, для батьків учнів окремих вікових груп, паралель­них класів або одного класу), усні журнали, диспути, зустрічі за “круг­лим столом”, конференції з досвіду родинного виховання, дні відкри­тих дверей, кіно- і відеотренінги з педагогічної проблематики, відкриті уроки для батьків, створення рукописних книг “Дерево мого роду”, клуби для батьків (“Ми і наші діти”, “Психологія спілкування з дітьми” тощо), батьківські посиденьки, телефон довіри, організація консультаційних пунктів (“Виникло питання”, “На кожне запитання — кваліфікована відповідь” тощо), проведення соціальних дослід­жень (“Дозвілля сім'ї”, “Традиціїсім'ї”, “Батьки і діти: чому виника­ють конфлікти” тощо), вечори-вогники (“Сімейні традиції”, “Я і моя сім’я” тощо), вивчення досвіду виховання в окремих сім’ях, листу­вання з батьками і т.

Отже, наш час підтверджує актуальність заповіту ве­ликого гуманіста В, Сухомлинського: ^і(Вже час і батькам, і вчителям глибоко усвідомити, що ні школа без сім’ї, ні сім’я без школи не можуть упоратися з найтоншими, найскладні­шими завданнями становлення людини”. Усвідомлення необ­хідності втілення цієї тези у практику сучасного виховання дозволить виважено й оптимально підійти до питання ство­рення єдиного виховного простору для розвитку особистості дитини.

9.2.5.