ТРАДИЦІЙНІ ТА НОВІТНІ ЗАГРОЗИ ПЕНСІЙНІЙ СИСТЕМІ

У найбільш узагальненому вигляді сучасну структуру загроз пенсійній системі наведено на рис. 2.3.

2.2.1. Традиційні загрози пенсійній системі

Загалом цьому питанню присвячено значну кількість доробків і вітчизняних, і зарубіжних спеціалістів, оскільки здебільшого вони існували ще за радянських часів.

1. Демографічна ситуація. У контексті пенсійної проблематики для її оцінки найчастіше використовують співвідношення кількості пенсіонерів до кількості платників пенсійних внесків (інколи в доробках західних дослідників використовується термін «коефіцієнт системного навантаження»).

Такий показник може варіюватися за різними джерелами інформації, але згідно з оцінками Аналітично-дорадчого центру «Блакитна стрічка» 2011 р. він складав 88 % [23]. Протягом 2012-2013 рр. відбуватиметься незначне зниження показника до 87 %, після чого він почне стало зростати і складатиме 2050 р. 117 %. Іншими словами, за умови

Рис. 2.3. Сучасна структура загроз пенсійній системі

збереження наявних демографічних тенденцій четверо працівників повинні будуть утримувати п’ятьох пенсіонерів. Причинами такого сумного явища є низький рівень народжуваності й тенденції тривалості життя.

Низький рівень народжуваності. Згідно з прогнозами демографів тенденція до вимирання населення в Україні зберігається до 2050 р. (табл. 2.3).

Незважаючи на стале підвищення сумарного коефіцієнта народжуваності, навіть за більш сприятливим прогнозом ООН, до середини XXI ст. Україна неспроможна вийти на рівень хоча б простого відтворення населення. У пенсійному контексті це означає, що кількість працездатного населення для створення суспільного продукту стійко зменшуватиметься, а отже, й знижуватиметься рівень споживання майбутніх пенсіонерів.

Демографічні прогнози для України на період до 2050 р., дітей на одну жінку

Таблиця 2.3

Джерело: Аналітично-дорадчий центр «Блакитна стрічка» [23]

Низька народжуваність не є проблемою, характерною виключно для України. Така тенденція панує у всіх країнах ЄС, США, Японії тощо (табл. 2.4).

Можна стверджувати, що ця тенденція притаманна сучасному типу відтворення населення. Її наслідком є постійне зменшення кількості працюючого населення, зокрема платників внесків до солідарної пенсійної системи, оскільки чисельність покоління дітей поступається чисельності покоління батьків.

Як видно з табл. 2.4, Німеччина, Угорщина, Польща та Португалія є антилідерами ЄС за народжуваністю. У цих країнах коефіцієнт народжуваності не перевищує 1,40.

У 2008 р. Україна мала показник 1,46. Необхідно зважати на те, що сплеск народжуваності у нашій країні почався у 2006 р., перевищивши показник 1,3, тоді як протягом 1997-2005 рр. він коливався у значно меншому інтервалі, досягши мінімуму 1,09 у 2001 р.

Поліпшення демографічної ситуації в Україні протягом останніх років не повинно заспокоювати спеціалістів-демографів.

Тенденції тривалості життя. На сьогодні середня тривалість життя в Україні становить близько 68 років і має довгострокову тенденцію до зростання (табл. 2.5).

Сумарний коефіцієнт народжуваності в країнах ЄС, дітей на одну жінку

Таблиця 2.4

Джерело: Аналітично-дорадчий центр «Блакитна стрічка» [23]

Очікувана тривалість життя при народженні

Таблиця 2.5

Джерело: матеріали USAID [117]

Згідно з останніми дослідженнями ООН [134] прогрес у царині здоров’я, починаючи з 1990 р., суттєво уповільнився.

Загалом ця тенденція обумовлена драматичним регресом у 19 країнах світу (у т. ч. і в Україні), в яких за останні два десятиріччя очікувана тривалість життя скоротилася. У дев’яти країнах - шести африканських (Замбія, Зімбабве, Демократична Республіка Конго, Лесото, Свазіленд, ПАР) та трьох пострадянських (Білорусь, Росія та Україна) - цей показник упав нижче рівня 1970 р.

Крім того, на структуру й динаміку чисельності населення найближчим часом впливатимуть так звані демографічні хвилі, закладені в попередні періоди. Існує думка, що надалі ці коливання матимуть тенденцію до згладжування, але виключно за умови відсутності екстраординарних подій регіонального та національного масштабів, що потенційно можуть внести деструктивну компоненту до демографічних процесів.

Отже, довгострокові тенденції щодо очікуваної тривалості життя українців у довгостроковій перспективі залишаються доволі невизна- ченими.

2. Економічні чинники. До них належать циклічність в економіці, безробіття, традиційно низький рівень заробітної плати й тіньові доходи населення.

Циклічність як рух національної економіки від однієї макроеконо- мічної рівноваги до іншої є ретельно дослідженим чинником. Явище в цілому не завдає економіці особливої шкоди, оскільки гальмування економічного зростання в періоди спаду компенсується його прискоренням у періоди зростання. Циклічність економіки дозволяє підвищувати її ефективність за рахунок ліквідації неефективних підприємств і звільнення неефективних працівників у періоди кризи.

Проблема полягає в тому, що на спадних хвилях зростає безробіття та зменшуються заробітні плати, а отже, знижується дохідна частина бюджету ПФУ. Натомість його видаткова частина залишається незмінною або навіть може збільшуватися. Тобто циклічність економічних і демографічних процесів не синхронізована у часі. Без сумніву, до 2050 р.

Збільшення кількості пенсіонерів за інших рівних умов може бути компенсоване зростанням виробництва на висхідних хвилях (залежно від їх інтенсивності), тоді як на спадних негативні економічні й демографічні тенденції лише підсилюють одна одну, породжуючи своєрідний мультиплікаційний ефект.

Безробіття. Відносно низький за європейськими мірками рівень безробіття протягом усього трансформаційного періоду економіки - одна з основних особливостей українського ринку праці. Відкрите безробіття, якого раніше майже не було, почало зростати в Україні та інших країнах із перехідною економікою після краху соціалістичної системи й упровадження низки політичних, економічних і соціальних реформ на початку 90-х років, коли стало складно підтримували режим повної зайнятості та інші атрибути командно-адміністративної економіки. Проте на відміну від багатьох країн Центральної та Східної Європи, в яких рівень безробіття досяг двозначних чисел відразу після початку перехідного періоду, в Україні рівень безробіття зростав повільно [163].

Існує декілька пояснень дуже низьких рівнів зареєстрованого безробіття, що не відповідають стрімкому спаду обсягів виробництва у перші роки перехідного періоду. Головними з них є, по-перше, поширене застосування таких специфічних адаптаційних механізмів, як затримки з виплати заробітної плати, відправлення працівників в адміністративні неоплачувані відпустки або переведення на скорочений графік роботи. Нині в Україні значною мірою поширене приховане безробіття, тобто вимушена неповна зайнятість.

По-друге, масштаби реального безробіття недооцінені, оскільки в показниках зареєстрованого безробіття не охоплено осіб, які не були зареєстровані у Державній службі зайнятості, але вважалися б безробітними за визнаними у світі критеріями безробіття (рис. 2.4) [163].

Рис. 2.4. Динаміка безробіття серед осіб працездатного віку,

% до економічно активного населення відповідної вікової групи (за методологією МОП) [108]

У пенсійному контексті будь-який рівень безробіття становить загрозу пенсійній системі, оскільки означає недонадходження внесків до Пенсійного фонду. Причому рівень цієї загрози прямо пропорційний рівню безробіття.

Традиційно низький рівень заробітної плати. Така проблема відома ще за радянських часів, коли економічні чинники були взаємопов’язані із соціально-ідеологічними. Зрівнялівка у заробітній платі була складником державної економічної політики. Вважалося, що вона є чинником, що запобігає стратифікації населення за рівнем доходів. Неможливість отримувати гідну плату за добросовісну та інтенсивну працю призвело до зменшення продуктивності праці майже в усіх галузях народного господарства.

За пострадянських часів ідеологічний складник у процесі формування заробітної плати відпав через непотрібність, але низька продуктивність праці залишилася. На думку спеціалістів Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Ра- зумкова, продуктивність праці є найважливішою основою зростання реальної заробітної плати [128]. У 2008 р. продуктивність праці в Україні складала 50,4 % від аналогічного показника Росії, від 30 до 45 % по різних країнах Східної Європи, 22,3 % від аналогічного показника у Швеції. Найбільший відрив із продуктивності праці в Україні спостерігається від Франції (лише 19,8 %) [128]. Низький рівень заробітної плати не спонукає роботодавця економити на ній у спосіб модернізації виробництва, запровадження високотехнологічного обладнання тощо.

Неодноразово постає запитання: а на яку пенсію може й повинен претендувати працівник, якщо його заробітна плата не перевищує 2500-3000 грн?

Разом з тим модернізація виробництва (а це є підвищення заробітної плати) сама по собі не є панацеєю для пенсійної системи, оскільки супроводжується вивільненням частини працівників. Іншими словами, підвищення обсягів відрахувань пенсійних внесків за рахунок збільшення заробітної плати компенсується звуженням кола платників. Для країн з високим рівнем безробіття інтенсифікація виробництва в пенсійному контексті може мати зворотний ефект. Вихід полягає в додатковому створенні високопродуктивних та високооплачуваних робочих місць, разом із інтенсифікацією повинна мати місце екстенсифікація виробництва.

Тіньові доходи населення. На відміну від інших проблем підрозділу, ця не належить до традиційних, тобто властивих вітчизняному економічному устрою радянських часів. Вона, скоріше, притаманна пострадянському етапу української економіки та досить добре осмислена вітчизняними науковцями. Але, на думку автора, це не применшує її значущості.

Під тіньовими будемо мати на увазі доходи населення у грошовій формі, отримані із соціально-нейтральних чи соціально-позитивних джерел неформального сектору, неврахованих і неоподаткованих державою видів економічної діяльності. Тобто тіньові доходи - це доходи, що формуються у процесі тіньової діяльності некримінального характеру. (Тіньові доходи кримінального характеру із соціально- негативних джерел підпільного сектору тіньової економіки в даному дослідженні не розглядаються). За деякими оцінками, в Україні «прихована» заробітна плата, на яку не нараховуються податки, складає близько 11 % ВВП країни. Такі доходи не оподатковуються, й на них не нараховуються внески до ПФУ, що є прямою загрозою фінансовій безпеці фонду та держави в цілому.

2.2.2. Новітні загрози пенсійній системі

Вищенаведені традиційні загрози пенсійній системі досить добре осмислені науковцями та практиками, навіть за радянських часів. Разом з тим існує ще кілька досить специфічних загроз пенсійній системі, про які на сьогодні майже не йдеться ані в засобах масової інформації, ані в коментарях профільних спеціалістів. Тобто вони досі не знайшли свого відображення в національному пенсійному дискурсі. Такі новітні загрози головним чином породжені та є прямим наслідком пострадянського розвитку України, трансформацією соціально-економічної моделі господарювання, глобалізаційними процесами та політичним складником.

1. Виклики пострадянського розвитку в контексті реформування пенсійної системи трансформують характер зайнятості та трудові біографії населення таким чином.

Розповсюдження нестандартних форм зайнятості. Мається на увазі будь-яка зайнятість, що не відповідає хоча б одній із трьох ознак (легальність, повний робочий день, безстроковий контракт): неповна (parttime employment), надурочна (overtime employment), тимчасова зайнятість на певний термін (temporary or fixed-term employment), випадкова (casual employment), вторинна (secondary employment) та неформальна зайнятість (informal employment), тобто індивідуальне підприємництво, зайнятість за наймом у фізичної особи, виробництво товарів для перепродажу в домашньому господарстві, незареєстрована зайнятість у формальному секторі.

Нині це розглядається як тимчасовий і побічний результат ринкової трансформації. Разом з тим досвід західних країн, що стали на шлях постіндустріального розвитку, свідчить, що збільшення розмаїття форм зайнятості та зміна структури трудових біографій, які стають дедалі більше переривчастими, є невід’ємними супутниками цього розвитку [141]. Це, своєю чергою, не може не відбиватися на пенсійних системах, що історично виникли для страхування ризиків працівників, зайнятих протягом усього життя на умовах повної зайнятості.

На думку деяких дослідників, нестандартні форми зайнятості давно вже стали стандартом не тільки для країн пострадянського простору, а і для країн ОЕСР [64]. Доведено, що ризики нестандартної зайнятості обернено пропорційні розміру підприємства та вище у сфері послуг порівняно з промисловістю. Тобто скорочення зайнятості на великих і середніх підприємствах і зростання її в неформальному секторі економіки слід розглядати як процеси, які, по-перше, збільшують масштаби нестандартної зайнятості на вітчизняному ринку праці, а по-друге, скорочують частку потенційних платників пенсійних внесків. Крім того, найбільш достовірні відомості про заробітну плату, на підставі яких має розраховуватися середня заробітна плата та обраховуватися коефіцієнт заміщення, також збираються передусім із великих і середніх підприємств, частка яких у процесі деіндустріалізації України неухильно скорочується.

Зростання кількості самозайнятих значно простіше та спокійніше списувати на наслідки кризи. Однак спеціалісти вважають, що насправді це є одним із виявів постіндустріальної економіки [181]. Нині дедалі більше людей, особливо молоді, починає шукати позицію, незалежну від держави. А це означає, що вони нічого не платять Пенсійному фонду. Модель соціальної поведінки фрілансера не передбачає, що держава піклуватиметься про нього в старості, якщо не піклується сьогодні. Фрілансер схильний самостійно знаходити активи, щоб забезпечити себе у похилому віці. У постіндустріальному суспільстві приватні гроші важливіші за державні.

Підвищення віку первинного виходу на ринок праці. Ця тенденція також є наслідком пострадянського розвитку України. У розвинених країнах цей процес, пов’язаний переважно із розповсюдженням середньої та вищої професійної освіти, розпочався дещо раніше, але із середини 1990-х років активно відбувається й у країнах СНД.

За даними обстежень, середній вік початку трудової діяльності у покоління 1945-1954 рр. становив 19,4 роки, тоді як у покоління 1965-1974 рр. уже 19,8 років [84]. Причому з роками такий показник збільшується з огляду на масове розповсюдження вищої освіти в Україні. Молодь дедалі довше залишається в системі освіти, ніж покоління їх батьків. З погляду пенсійної системи це означає скорочення періоду сплати страхових внесків. Є усі підстави вважати, що в перспективі така тенденція лише підсилюватиметься у зв’язку з розширенням доступності вищої освіти. Також помітну роль відіграє прагнення молоді отримати другу вищу освіту. В будь-якому разі світові тренди свідчать саме про це [84]. Очікувана тривалість навчання в Україні, за даними ООН, найближчим часом становитиме 14,6 років [134].

Зміна вікового профілю заробітної плати. У постіндустріальних країнах відбувається зміщення вікового профілю продуктивності праці та заробітної плати. Теоретично надання соціальних послуг та інтелектуальна праця в інноваційних секторах менше залежать від вікових обмежень, ніж фізична одноманітна праця у промисловості. Але на практиці більш висока мобільність і переривчаста кар’єра в постінду- стріальних економіках послаблюють механізми збільшення заробітної плати залежно від віку. На сьогодні у приватному секторі повністю відсутня система надбавок до заробітної плати за безперервний стаж і вислугу років.

Для пенсійної системи це означає необхідність переходу від обрахування пенсійних прав на основі останньої заробітної плати (тобто за 1-3 роки, що передують виходу на пенсію) до врахування заробітків (а отже, й пенсійних внесків) протягом усього періоду трудової діяльності.

2. Трансформація соціально-економічної моделі розвитку відбивається на пенсійній системі через такі чинники.

Високий рівень диференціації заробітної плати. В Україні заробітна плата 1-го деціля в 16 і більше разів перевищує аналогічний показник для 10-го [180]. Подальше запровадження страхового принципу пенсійного забезпечення через підсилення щільності зв’язку майбутньої пенсії з обсягами внесків до пенсійної системи протягом усього періоду трудового життя працівника в цих умовах означатиме свідому консервацію суттєвого осередку бідності серед пенсіонерів, які в минулому належали до найбільш низькооплачуваних верств.

Разом з тим будь-які спроби знизити бідність серед пенсіонерів за рахунок підвищення мінімального розміру пенсії означатимуть прийняття однієї з двох альтернатив (або обох разом):

• підвищення мінімальної пенсії за участі держави, зрештою, лише погіршує стан найменш заможної групи пенсіонерів через активізацію інфляційних процесів;

• підвищення мінімальної пенсії без участі держави призведе до горизонтального перерозподілу доходів, тобто зменшить частку заробітку, що відшкодовується пенсією. Це своєю чергою дестимулює участь середньо- та високооплачуваних верств населення у пенсійній реформі та послабить її соціальну підтримку.

Традиційно високий рівень інфляції. Як зазначатиметься в параграфі 5.3, і розподільча, і накопичувальна пенсійна системи прийнятно функціонують в умовах помірної інфляції. В умовах високої інфляції забезпечити позитивну реальну дохідність пенсійних накопичень є вкрай складним завданням. Хоча накопичувальні системи є більш вразливими до такого показника, непомірна інфляція є загрозою для усіх складників пенсійної системи, у т. ч. і розподільчого.

Девальваційні процеси в економіці. Деіндустріалізація, що триває протягом усього періоду незалежності України, знаходить свій вияв у стійкому згортанні внутрішнього виробництва. Це своєю чергою зумовило задоволення внутрішнього споживання за рахунок інтенсивного нарощування імпорту. У країнах з імпортоорієнтованим споживчим ринком (до яких, власне, й належить Україна) за умови стабільності національної грошової одиниці така тенденція не є безпосередньою прямою загрозою пенсійній системі. Але при цьому вона (загроза) має латентний характер. У випадку знецінення гривні внутрішнє споживання дорожчає пропорційно глибині девальваційного процесу. Таким чином, рівень пенсійного забезпечення населення зазвичай номінально залишається незмінним.

Навіть за наявності бажання уряду відновити паритет споживчих цін і доходів пенсіонерів за рахунок підвищення пенсій, процес вирівнювання має лаг у часі, протягом якого життєвий рівень пенсіонерів погіршується, а усунення диспаритету ніколи не буває 100-відсотковим.

3. Глобалізаційні процеси. Участь України в цих процесах пов’язана не тільки й навіть не стільки з мобільністю капіталів, хоча чинник, безумовно, має місце. Лише незначна частка іноземного капіталу безпосередньо проходить у реальний сектор економіки, створюючи робочі місця, тобто додаткові джерела доходів ПФУ. Так, за даними провідної аудиторської фірми Ernst & Young протягом 2006-2010 рр. в Україні було реалізовано лише 178 проектів прямих іноземних інвестицій, у результаті яких було створено лише 7487 робочих місць [56]. За таким показником Україна посідає лише 10 місце з-поміж країн Центральної та Східної Європи з часткою 4 % від загальної кількості проектів.

Ідеться насамперед про посилення трудової мобільності. Так, за даними Національного інституту стратегічних досліджень, кількість трудових мігрантів з України становить близько 4 млн осіб, у т. ч. до Росії - понад 2 млн осіб [154], тобто майже 20 % платників пенсійних внесків. (Крім того, низка дослідників вважає такі дані суттєво заниженими. Реальна кількість мігрантів лише до Росії, на їхню думку, може становити від 3 до 4,5 млн осіб [154]).

Так, за середньої заробітної плати 2700 грн/міс. недонадходження до дохідної частини бюджету протягом 2011 р. становили 45,6 млрд грн, що значно перевищує дефіцит бюджету ПФУ.

4. Політичний чинник. Підсилення ролі політичних чинників на сучасному етапі розвитку є певним чином похідною від процесу старіння населення. Пенсіонери є найбільш активною та організованою частиною електорату. Тому чим старіше населення, тим більшою стає електоральна підтримка політики, спрямованої на щохвилинне, проте швидкоплинне поліпшення стану пенсійного забезпечення.

Разом з тим у постіндустріальному суспільстві виникають не менш вразливі групи ризику, наприклад сім’ї з дітьми (особливо неповні), молодь без відповідної освіти тощо. Нехтування інтересами таких соціальних груп в угоду пенсійному складнику зрештою обертається на шкоду й пенсіонерам, оскільки політика здійснюється не належним чином, зокрема у сферах освіти, інноваційного розвитку, модернізації виробництва. Тим самим закладається, на перший погляд, малопомітна, тривала у часі, але вкрай небезпечна тенденція до маргіналізації, асоціалізації суспільства та поширення серед населення психології «звичної» бідності, що неодмінно відбивається на якості життя майбутніх пенсіонерів.

Також зазначимо, що на сьогодні масштаби впливу новітніх загроз пенсійній системі поступаються традиційним (мабуть, тому їм досі не приділялося гідної уваги у вітчизняному пенсійному дискурсі). Але можемо припустити, що із запровадженням накопичувального компоненту роль таких загроз суттєво зросте, а проблеми, породжені останніми, лише загостряться.

Отже, пострадянський характер економіки разом із трансформаційними процесами в усіх сферах суспільного життя на сучасному етапі розвитку України не послабили дію та не звузили перелік традиційних загроз пенсійній системі. Навпаки, їх перелік розширився за рахунок новітніх загроз, механізми дії багатьох з яких досі значною мірою не досліджено.

Нині масштаби впливу новітніх загроз пенсійній системі поступаються традиційним. Але це жодним чином не припускає їх нехтування, а навпаки, потребує прискіпливого вивчення для розроблення механізмів нейтралізації. Ситуація ускладнюється швидкоплинністю сучасних процесів у всіх сферах суспільного життя.

Пенсійна система є не тільки об’єктом впливу зовнішніх загроз, а і джерелом для соціальної та економічної безпеки держави.

2.3.