Роботодавці та їх об'єднання в системі соціально-трудових відносин.

Роботодавець, відповідно до міжнародної класифікації статусу в зай­нятості, — це людина, котра працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного чи декількох працівників.

Спілки роботодавців створюються на основі спільних інтересів робо­тодавців як покупців робочої сили. Маючи свої інтереси в одержанні прибутків, завоюванні ринків збуту тощо, підприємці в системі соціаль­ного партнерства бачать можливості проведення узгодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвитку виробництва без потрясінь і деструктивних конфліктів.

Першою організацією роботодавців в Україні стала Спілка підприєм­ців Криму (СПК), створена ще в лютому 1989 р. Вона об'єднала спочат­ку приватних бізнесменів і підприємців, а потім до неї приєднались та­кож промислові підприємства всього регіону. Спілка підприємців Криму спочатку зосереджувалась на забезпеченні кращих умов для проведення приватної підприємницької діяльності, торгівлі та інвестицій, але потім поступово налагодила тісні стосунки з двома регіональними профспілка­ми, з Кримським урядом та з українськими урядовими організаціями, а тепер представляє також і державні підприємства, охоплюючи таким чи­ном ширше коло роботодавців. СПК є регіональним представником Ук­раїнської спілки промисловців та підприємців (УСПП).

УСПП була заснована 99-ма великими підприємствами в 1989 р. і реорганізована в 1991 р. Нині вона об'єднує велику кількість державних і приватних підприємств, асоціації роботодавців та деяких фізичних осіб. Організаційна структура УСПП включає національний, регіональний та галузевий рівні.

З 1991 р. УСПП домінує з боку роботодавців у тристоронній Націо­нальній Раді соціального партнерства.

Серед інших спілок роботодавців в Україні слід назвати: Спілку орен­дарів та підприємців України, яка претендує на роль єдиного представ­ника приватного сектору, Українську національну асамблею підприєм­ництва тощо.

Розглядаючи питання про паритет сторін соціального партнерства, зауважимо, що до цього часу не визначений правовий статус одного з представників соціально-трудових відносин на ринку праці — об'єднань роботодавців. До того ж ці об'єднання нині перебувають на стадії формування і, на наш погляд, не готові виступати в ролі самостійної сторони соціального партнерства.

Ситуація ускладнюється тим, що до об'єднань підприємців належать також керівники державних підприємств, які, будучи членами трудових колективів, представляють одночасно і роботодавців, і найманих праців­ників. З цієї причини такі роботодавці при веденні колективних перегово­рів блокуються з профспілками і виступають як одна сторона. Тому знач­ну частину функцій роботодавців при веденні колективних переговорів і укладенні угод беруть на себе органи державної виконавчої влади, тобто їм доводиться виступати однією із сторін двосторонніх угод з профспілками.

Ще одним органом, створеним в Україні в лютому 1993 р. у системі соціального партнерства, є Національна Рада соціального партнерства (НРСП). Це тристороння організація з 66-ти членів, по 22 з кожного боку. НРСП є консультативним органом і звітує безпосередньо Прези­дентові. Головними цілями НРСП є:

• підготовка рекомендацій Президентові України з національної соціаль­ної політики: встановлення тристороннього консенсусу з національ­них, економічних та соціальних питань з метою запобігання конфрон­тації;

• участь у підготовці законів, інших законодавчих актів у сфері соціаль­них і трудових відносин;

• підготовка пропозицій стосовно загальних і галузевих колективних угод, а також аналіз заходів, ужитих для втілення Генеральної Тариф­ної угоди;

• координація позицій соціальних партнерів щодо ратифікації чи засу­дження Конвенцій МОП;

• інформування громадськості через засоби масової інформації про ре­зультати угод сторін щодо трудових і соціальних відносин.

Система правового регулювання трудових відносин може бути пред­ставлена в такий спосіб: індивідуальний трудовий договір; угоди між радою підприємства і підприємцем; тарифні договори між профспілками і роботодавцями, а також союзами роботодавців; законодавче регулюван­ня трудових і соціальних прав громадян.

Сьогодні в Україні спільність поглядів роботодавців і працівників ви­являється в розумінні необхідності зниження соціальних витрат реформ, логічного злиття соціальної політики з політикою економічних перетво­рень, у створенні умов, які б сприяли розвитку виробництва як головно­го джерела вирішення соціальних проблем, у підтримці соціального сві­ту, запобіганні масових злиднів і безробіття. Поряд з цим у роботодавців і працівників існують і незбіжні інтереси, до яких можна віднести, насам­перед, пропорції в розподілі доходів на споживання і розвиток вироб­ництва, визначення джерел створення фондів соціального захисту, сту­пінь їхньої достатності.

Профспілки як сторона в системі соціального партнерства покликані виражати і захищати інтереси працівників на виробництві і поза ним. Крім цієї найважливішої ролі профспілки також відіграють роль індика­тора суспільної думки, суб'єкта управління на ринку праці, одного з учасників управління виробництвом.

Держава в системі соціального партнерства покликана виконувати функції гаранта основних прав і свобод, незалежно від регулятора систе­ми соціально-трудових відносин, організатора і координатора перегово­рів, арбітра при вирішенні трудових конфліктів. Для повноцінної реалі­зації даних функцій держава формулює законодавчо-правову базу, ство­рюючи тим самим основу для цивілізованої системи соціального парт­нерства.

13.