Проблеми соціально-економічного розвитку України в умовах переходу до ринкових відносин.
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету.
Але економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства.
Після лібералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності.Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній структурі України. Форсоване розшарування суспільства призвело до соціальної поляризації. Уже у 1992 р. за межею бідності опинилося майже 64 % населення, “середній клас” майже зник, а кількість багатих становила 10 %. Унаслідок цього різко зросло суспільне напруження.
За цих обставин Президент Л.Кучма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. У соціально- економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:
1 Докорінна структурна перебудова виробництва з метою творення ринкової економіки на основі розширення приватного сектора.
2 Децентралізація управління економікою.
3 Регульована та контрольована державою лібералізація цін.
4 Фінансова стабілізація, послаблення податкового пресу, одолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи.
5 Соціальний захист, який би передбачив докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.
Перші кроки на шляху здійснення нового курсу були швидкими і рішучими. Вийшли урядові постанови про підвищення зарплат, пенсій та стипендій, про лібералізацію цін та про лібералізацію експорту. НБУ видав постанову про уніфікацію курсу валют та монетаристські методи стимулювання інфляції.
Але далі реалізація нового курсу виявила суттєві недоліки запропонованої ліберальної моделі реформування. Стало ясно, що:
- по-перше, ринок не може регулювати ціни природних монополістів;
- по-друге, глибокі структурні зміни неможливі лише на основі ринкових стимулів, вони відбуваються за допомогою державного програмування;
- по-третє, ринок погано розв’язує соціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери.
Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов’язаний з лібералізацією цін, не тільки не дав змоги розширити соціальну базу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, зробив проблематичною масову підтримку нового курсу.
Ситуація, що склалася, вимагала певної корекції стратегії 1994 р. У політичних колах пожвавилися дискусії щодо пошуку власної української моделі ринкового трансформування економіки, прагматичного врахування особливостей сучасного розвитку республіки. Ці ж ідеї лягли в основу програми антикризових дій, яку Президент обнародував у 1997 р. Основними положеннями програми були прискорення приватизації, легалізація за рахунок лібералізації податкової політики тіньової економіки, активізація інвестиційного процесу, отримання максимального економічного ефекту від зовнішньої торгівлі, енергійний перехід аграрного сектора на рейки інтенсифікації виробництва, піднесення рівня ефективності використання енергоресурсів, економічне забезпечення приоритетного розвитку соціальної сфери.
За 6 років після проголошення нового курсу в економічній сфері відбулися певні зрушення, зародилася низка позитивних тенденцій та процесів:
1 Сталися певні структурні зрушення.
2 Часткова фінансова і цінова стабілізація.
3 Інтенсифікація процесу приватизації.
4 Започаткування процесу повернення капіталу в Україну.
5 Перегляд податкової системи з метою зменшення податкового тиску на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних та фізичних осіб усіх форм власності.
6 Роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підприємств.
Але треба підкреслити, що ці тенденції не набули сталого характеру. Зрушення, спричинені їхньою дією, - це лише прориви в окремих економічних сферах. Ситуація залишилась складною, що засвідчують, наприклад, економічні показники першої пол. 1998 р. У цей час збитково працювала більша частина (51 %) підприємств. За бартерними умовами підприємствами у першій пол. 1998 р. було реалізовано 41,7 % продукції.
На ринку праці посилилася тенденція зростання безробіття. Восени 1998 р. знову розпочався спад промислового виробництва, розгорнулась інтенсивна девальвація гривні.Які ж були причини цього?
Загострення проблем реформування економіки були зумовлені недостатнім ступенем обгрунтованості економічних реформ, повільним формуванням правової бази реформування, протистоянням між гілками влади, опором реформам з боку опозиційних сил, недосконалим механізмом соціальних компенсацій, зовнішньоекономічними прорахунками тощо.
Отже після багатьох років пошуку оптимальної моделі реформування, апробації різних її варіантів в економіці України позитивні тенденції та процеси перепліталися з негативними. Про певне оздоровлення вітчизняного економічного сектора свідчить зменшення бюджетного дефіциту, певні структурні зрушення, пожвавлення в деяких галузях промисловості, започаткування процесу повернення капіталу в Україну, зниження від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі тощо. Водночас зберігаються негативні процеси - зростає кількість збиткових підприємств, значна кількість продукції реалізується через бартерні угоди, невпинно збільшується заборгованість держави із виплат заробітної плати, зростає безробіття тощо.
Але за роки реформ, особливо після 2001 р. в економічній сфері відбулися глибокі якісні зрушення, зародилися та набрали силу позитивні тенденції та процеси. Було сформовано основні атрибути національної економіки - фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи, що сукупно визначають основну економічну інфраструктуру державності. Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Набрав сили активний і незворотний процес розширення корпоративного та приватного секторів економіки. Станом на 1 січня 1999 р. форму власності змінили вже 61,8 тис. підприємств, у тому числі за період з 1994 по 1999 р. - 50,3 тис. На початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Значні зміни відбулися в аграрному секторі, де завершився перший етап земельної реформи.
Суттєві зрушення відбулися у сфері ціноутворення. Реалізація нового курсу дала змогу утвердити ринковий механізм ціноутворення, здійснити складний перехід до світових цін, запровадити ліберальний режим зовнішньої торгівлі, забезпечити товарну насиченість ринку та подолати хронічну дефіцитність національної економіки.Після спаду світової фінансової кризи окреслилося поступове зростання базових економічних показників в Україні.
Протягом 2004 р. валовий внутрішній продукт (ВВП) зріс порівняно з відповідним періодом минулого року на 12%, обсяги промислового виробництва - на 12,5%, виробництво валової сільськогосподарської продукції - на 19,1%. Позитивні зрушення відбулися у зовнішній торгівлі: порівняно з січнем - листопадом 2003 р. майже на 43% зросли обсяги експорту. Протягом 2004 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з 198 країнами світу (у 1998 р. - з 164 країнами, 2000 р. - з 187). Позитивне сальдо зовнішньої тогівлі за результатами 2004 р. становило 3412,4 млн дол.
Але ці тенденції та явища не набули сталого характеру. Ситуація залишається складною, адже наближення вітчизняної економіки до ринку супроводжується такими негативними процесами:
- збереження та поглиблення структурних деформацій;
- катастрофічний рівень фізичного та морального старіння основних виробничих фондів;
- неефективне використання реального економічного потенціалу;
- низький рівень економічної свободи та високий рівень економічного ризику;
- загроза безпеці держави у сфері енергопостачання;
- «тінізація» та криміналізація економіки;
- загострення проблем у соціальному секторі.
Отже, Україна у черговий раз перебуває на вирішальному етапі своєї історії. Її майбутнє цілком залежить від далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях політичних сил, єдності та віри народу в свої сили.