Соціально-економічний розвиток України у порефор- мений період (1861 - 1900 рр).

З другої половини 60-х pоків XIX ст. починається швидке зростання фабрицько-заводської промисловості, котра поглинає дрібнотоварне і мануфактурне виробництво. Царський уряд змушений був сприяти капіталістичному прогресу країни.

У 70-90-ті роки ХІХ ст. у Росії та в Україні особливо інтенсивно велося залізничне будівництво. Одночасно з залізничним будівництвом розвивався й водяний річковий та морський транспорт, розширювалося пароплавство.

Почала швидко розвиватися і вугільна промисловість. Уже в 70-х роках стали виникати, за участю іноземних капіталів, aкціонернi товариства, що будували нові великі кам'яновугільні копальні. Видобуток вугілля в Донбасі збільшувався. Якщо у 1860 р. у Донбасі було видобуто 6 млн пудів вугілля, то у 1900 р. - 690 млн пудів, що становило 70 % загальноросійського видобутку.

Швидко зростали видобуток залізної руди, виплавка чавуну і виробництво сталі та заліза в Донбасі, Подніпров’ї та Криворіжжі. Усього на кінець XIX ст. в Україні працювало 17 великих металургійних заводів, заснованих на вільнонайманій праці, паровій енергетиці і використанні кам'яного вугілля. У 1900 р. Південь України дав 92 млн пуд. чавуну - 52 % загально- російської виплавки чавуну та 59 млн пудів сталі й заліза, шо становило 44 % всього виробництва. Україна перетворилася на головну вугільно-металургійну базу всієї Російської держави.

В Україні найбїльшого розмаху набуло сільськогосподарське машинобудування, яке мало всеросїйське значення.

Розгортання буржуазних реформ, завершення промислового перевороту, що вїдбувалися в другій половиш XIX ст., суттєво ускладнили соцїальну структуру суспїльства. Поряд з традиційними станами феодального суспільства - селянством та поміщиками, які у цей час зазнають значних змін під впливом майнової диференціації, виникають нові класи - пролетаріат та буржуазія. Робітничий клас України формувався як складова за- гальноросійського пролетаріату. Порівняно із західноєвропейським робітничим класом він мав свої особливості: більш пізній час формування та виходу на політичну арену; надзвичайно високий ступінь концентрації на виробництві; вкрай важке економічне становище та політичне безправ'я; багатонаціональний склад;

^ * * * T J ·· ^

значний відсоток молоді в пролетарському середовищі. У своїй сукупності ці особливості визначили політичне обличчя та специфіку психологічного складу вітчизняного пролетаріату, стимулювали розвиток революційності та радикалізму в його поглядах та діях.

Суттєво відрізнялася від західної і національна буржуазія. У Російській імперії цей клас формувався за сприяння та під контролем самодержавства, був тісно пов'язаний з поміщицьким землеволодінням. Ці специфічні умови визначали консерватизм та вірнопідданість вітчизняної буржуазії. Зростаючи в умовах наздоганяючої модернізації, якій притаманні стрімке посилення ролі держави, цей клас був залежним не стільки від коливань на ринках сировини, капіталів, товарів, скільки від змін у політиці уряду, що виступав монополістом на цих ринках. Саме тому особливістю вітчизняних капіталістів-підприємців була орієнтація не на вільну конкуренцію, а на монополію держави, не на завоювання політичної влади, а на органічне «вписування» в жорстку, централізовану систему самодержавної влади.

Основними джерелами формування буржуазії в Україні були «обуржуазнене» дворянство, яке перейшло на капіталістичні методи господарювання; купці, чумаки, скупщики, сільські лихварі, які в дореформений перїод накопичили капїтали; кустарі, якї зумїли пристосуватися до нових буржуазних умов; заможні селяни, які господарювали на засадах фермерства, орієнтуючи своє виробництво на ринок та використовуючи найману робочу силу.

Характерно, що буржуазія в українських землях формувалася на багатонаціональній основі - крім українців у її складі вагомою була частка росіян, євреїв, французів, англійців, бельгійців та німців.

У другій половині XIX ст. формується інтелігенція - специфічна верства населення, яка, не маючи приватної власності, займалася не фізичною, а розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві. Відповідно до перепису населення до цієї верстви в Україні належали 4,1 % населення. У по- реформений період інтелігенція зазнала значних змін. По-перше, вона стала більшне однорідною, у її складі зросла частка різночинного елементу. Зокрема, якщо на початковому етапі становлення інтелігенції основним джерелом формування цієї верстви було дворянство, то наприкінці XIX ст. лише 20-25% складу інтелігенції мали дворянське походження, решта - вихідці з різночинців. По-друге, переважна більшість інтелігенції України була неукраїнського походження. У 1897 р. лише 16% юристів, 25% учителів і майже 10% письменників були українцями. По- третє, асиміляторська політика царського уряду призвела до значної русифікації інтелігенції. По-четверте, власне українська інтелігенція проживала переважно у селах та невеличких містах, працюючи земськими вчителями, лікарями, агрономами тощо, тоді як у великих містах її частка була незначною. Наприкінці XIX ст. українці становили менше третини міського населення, у складі якого домінували росіяни та євреї.

Отже, у другій половині XIX ст. під впливом буржуазних реформ в Україн відбулися значні зміни в соціально-економічній сфері. В аграрному секторі сформувався досить високий рівень концентрації землі; було здійснено докорінний перерозподіл земельної власності, що ишов по лінії переходу від становості до безстановості; у сільськогосподарському виробництві значного поширення набули застосування техніки, використання вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів тощо.