Соціально-економічний розвиток Київської Русі.

Соціально-економічний розвиток Київської Русі базувався на трьох галузях господарства - сільському господарстві, ремеслі та торгівлі.

ΤΊ · · ·

1 Головне місце посідало сільське господарство, яке мало давні традиції і досягло високого рівня розвитку.

Землеробські знаряддя праці були різноманітними і підрозділялись на ручні (коси, серпи, мотики, заступи, ціпи тощо) і тяглові (вузьколезе рало без полозу, широколезе рало з полозом, плуг, борона, соха).

До зернових культур, які вирощували на Русі належали жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, а до технічних - льон та коноплі.. Кожна з рослин культивувалася там, де були для неї відповідні кліматичні умови.

У Київській Русі існувало кілька систем землеробства. У лісових районах - підсічно-вогнева. При цьому широко застосовувалася сокира, а у лісостепових і степових - перелогова.

Природні умови країни були сприятливі для розвитку скотарства (розводили коней, волів, корів, кіз, овець).

Серед промислів виділяється мисливство, бортництво, рибальство. Успішно розвивалося збиральництво диких фруктів, горіхів, ягід, грибів тощо. Ця галузь господарства, безумовно, мала велике значення, тому що забезпечувала населення додатковими продуктами харчування.

Важливим елементом економіки було місто, яке уявляло собою центр ремісного виробництва, торгівлі, адміністративного управління. Ремісники виготовляли понад 150 видів ремісничих виробів, у тому числі 22 - знарядь праці, 46 - ремісничих інструментів, 16 - зброї, 37 - хатнього начиння, 19 - прикрас, 10 - кінської збруї та спорядження вершника. Всі ці вироби виготовляли руські майстри, лише деякі з них (наприклад, заготівки мечів) завозилися з інших країн. Найбільше на Русі цінувалися ковалі, які володіли багатьма технологічними прийомами обробки заліза: ковкою, зварюванням, загартуванням, різанням, обточкою, поліровкою, інкрустацією кольоровими металами.

Внутрішня торгівля в Київській Русі була розвинена слабо, тому що господарство носило натуральний характер. Ремісники виготовляли товари на замовлення. У кожному удільному князівстві розвивалися однакові галузі господарства. Продукції виготовлялося стільки, скільки необхідно для самозабезпечення.

Обмін між територіально віддаленими контрагентами здійснювався через постійні або періодичні ринки, що діяли у кожному місті та багатьох селах. Такі села називалися погостами, що означало місце “гостьби” - торгівлі.

З літописів відомо про найважливіші торговельні шляхи, якими Русь здійснювала торговельні зв’язки з іншими країнами: соляний, грецький, залозний. Соляний зв’язував Подніпров’я з Г алицькою землею, грецький - Русь і північні країни з Візантією, залозний проходив з Подніпров’я на південний схід до Азовського моря аж на Кавказ. Київська Русь торгувала з багатьма країнами Сходу і Заходу, як сусідніми, так і віддаленими. Вона постачала на зовнішній ринок хутро, мед, віск, шкіру, ремісничі вироби, рабів. На Русь надходили предмети розкоші, прянощі, вино, мечі, кольчуги, дорогі тканини, золото, олії тощо.

У Київській Русі існували навіть купецькі об'єднання, які спеціалізувалися на торгівлі з певними країнами і певними видами товарів.

Про високий рівень розвитку торгівлі свідчить практика кредитних операцій.

Розвинена торгівля неможлива без грошового обігу. Спершу поширення набули іноземні монети, зокрема, арабські драхми, західноєвропейські динарії. Довготривалий час використовувалася власна грошова одиниця - куна (шкіра куниці або білки) та гривна (злитки срібла вагою 95-197 грамів). За Володимира Святославовича почали карбувати монету - срібники і золотники, а згодом карбованець.

Однак високий рівень торгівлі в Київській Русі не змінив натурального характеру господарства.

Таким чином, характерною рисою Київської Русі були швидкі темпи економічного розвитку.

3