Соціально-економічний розвиток та політичне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського.
Результатом успішних походів Ольгерда було включення до складу Великого князівства Литовського більшості українських земель - Київщини, Переяславщини, Волині, Поділля і Чернігово-Сіверщини.
Литовський князь почав титулуватися “королем литовським і руським”. До кінця XIV ст. Велике князівство Литовське лишається свого роду федерацією земель- князівств. Більшість синів великого князя литовського прийняли православ’я. Таким чином, офіційною релігією в Литві стає православ’я. А давньоруська мова стає офіційною мовою урядових органів та великокнязівського двору.Литовські князі залишали також фактично недоторканим соціально-політичний лад зайнятих українських і білоруських земель, які зміцнили Литву своїм військовим формуванням, високою культурою, розвиненою економікою, вмінням будувати і захищати фортеці тощо. Місцеві князі і бояри повинні були лише служити великому князеві литовському і надавати йому військову допомогу. Вислів в одному з тодішніх документів - “ старого не змінюємо і нового не запроваджуємо”, - став ніби підтвердженням намірів литовської правлячої верхівки залишити без змін суспільний устрій захоплених земель. Держава, в якій етнічні литовські землі становили лише приблизно десяту частину, тривалий час забезпечувала вільний політичний розвиток народів, що увійшли до її складу.
Панівною верствою на Україні, як і в усій тодішній Європі, були феодали, тобто князі, бояри, магнати, шляхта, пани. У Г али- чині, особливо на Прикарпатті, жили цілими селами дрібні влас- ники, так звана “ходачкова” шляхта. Вони податків не платили, панщини не відробляли, а відбували на користь короля щорічну військову службу. До привілейованих станів належало також вище духовенство та заможні купці.
Соціальне й правове становище представників феодального стану в українських землях визначалося розмірами їхньої земельної власності.
Найбільшим землевласником був великий князь литовський.
Йому і його родині належала переважна більшість земель держави. Великий князь роздавав свої маєтності можновладцям на правах вотчини або умовного (тимчасового) користування. Тому його земельний фонд поступово зменшувався.Наступна після великого князя феодальна верства складалася з нащадків удільних князів і вищих бояр. Маючи потужний економічний потенціал, вони поступово перетворилися в панівну верхівку - магнатів.
Нижчою феодальною верствою була шляхта, яка виглядала неоднорідною і постійно вела боротьбу за зрівняння в правах з магнатами.
Головними виробниками у феодальному суспільстві були селяни. Саме вони складали основну масу населення. У XIV - першій половині XVI ст. було кілька категорій селянства. Найбага- тші, так звані служилі селяни, виконували на користь князя військову або цивільну службу. Велику групу становили данники, що сплачували державі натуральний податок (хутро, віск, мед тощо) або грошовий. Обидві групи мали статус вільних селян. Чимало було так званих тяглових селян. За певний наділ землі вони виконували відробіткову повинність на користь держави та окремих феодалів: будували замки, мости, греблі тощо. Поступово, втрачаючи волю, вони ставали кріпаками. Найбідніші селяни (халупники, підсусідки, городники, комірники), не маючи своєї землі, працювали на багатих селян, магнатів, шляхту, князів. У Галичині заборона переходу селян від одного поміщика до іншого почалася у 1435 р., а у Великому князівстві Литовському у 1529 р. за I Литовським статутом.
Значну верству українського суспільства складали міщани. Правове становище їх було різним та залежало від статусу міста. Переважним прошарком серед міщан були ремісники (шевці, бондарі, ковалі, гончарі, бровари, слюсарі тощо). Самі ремісники поділялися на майстрів та учнів. Крім ремісників впливовою групою міщан були купці.
Основними галузями економіки українських земель у складі Литви були сільське господарство, ремесло та торгівля.
Сільське господарство було провідною галуззю народного господарства і мало натуральний характер.
Існувало трипілля, використовували як залізні, так і дерев'яні сохи, плуги, сіяли озимі і ярові культури. Тягловою силою були воли. Розвивалося тваринництво, бджільництво, рибальство, промисли (виробництво поташу, деревного вугілля, рубання і розпилювання лісу тощо). Поширеним було водяне млинарство.Зародження капіталістичних відносин у Великому князівстві Литовському проявилося у створенні фільварків - панських багатогалузевих господарств товарного типу, розрахованих на експорт сільськогосподарської продукції.
З XIV ст. спостерігається піднесення міст. Цей процес був тісно пов'язаний з розвитком зовнішньої та внутрішньої торгівлі. На багатьох ярмарках і міських ринках можна було придбати різноманітні товари, що виготовлялися в Україні, Литві, Польщі. Ремісники були об’єднані в цехи.
Для захисту соціальних, культурних і національних прав українське населення міст Львова, Києва, Дрогобича, Луцька, Кремінця утворювалися братства - громадські організації православного міщанства. Найактивніші братства прагнули створити органи місцевого самоврядування, протиставляючи при цьому їх установам влади. Така діяльність була для них певною школою політичної боротьби.
Керівники ряду братств гостро критикували зловживання духівництва, особливо вищого. Долаючи опір церковної ієрархії, вони дедалі ширше запроваджували виборність служителів церкви з числа світських людей - членів братств, прагнули встановити контроль над усією діяльністю церковників.
Таким чином, успішний розвиток економіки відбувається за рахунок формування фільварків, підвищення ролі товарно- грошових відносин. Водночас спостерігається руйнування общинних земель, зростання феодальних повинностей та залежності селян.