Соціально-економічне та політичне становище в Україні після закінчення громадянської війни.
На початку 1920-х років основна частина українських земель увійшла до складу УРСР. Радянська Україна була одною з 13 держав, що виникли на уламках колишньої Російської імперії. Площа республіки становила тоді 452 тис.
кв. км., а її населення, за даними перепису 1920 р. - 25,5 млн чол. З них на селі проживало - 21 млн чол., у містах - 4,5 млн чол. У той же час західноукраїнські землі після невдалої війни 1920 р. контролювала Польща. За переписом населення на цій території проживало 9 млн чол., у т.ч. біля 6 млн українців і понад 2 млн поляків. Під час розпаду Австро- Угорщини Румунія захопила Буковину, а Закарпатська Україна після ліквідації Радянської Угорщини опинилася у складі Чехос- ловаччини.Воєнні дії, що точилися на території України майже безперервно на протязі 7 років, і воєнно-комуністична політика більшовиків завдали величезної шкоди народному господарству республіки. Загальні збитки досягли 10 млрд золотих карбованців. Розруха вразила велику машинну індустрію, залізорудну та вуглевидобувну промисловість. Обсяг продукції металургії наприкінці громадянської війни становив близько 5% довоєнної. З 57 доменних печей в 1921 р. діяла тільки одна - на Петровському заводі в Єнакієві. У 1913 р. в Україні виплавили 187 млн. пуд. чавуну, а в 1920 р. - 900 тис. пуд. У 1920 р. виробництво сталі становило 1,7%, прокату - 1,8%, видобуток вугілля в Донбасі - 22% довоєнного рівня. Занепав залізничний, річний та морський транспорт.
У стані глибокого занепаду перебували галузі легкої та харчової промисловості України. Наприклад, у 1920 р. з 192 заводів, що до війни виробляли 85 млн пуд. цукру, діяло тільки 76, які виробляли тільки біля 4 млн пуд. цукру. 13 заводів лежали в руїнах, чимало заводів було законсервовано через відсутність сировини. У 1920 р. посівні площі цукрового буряку у порівнянні з 1914 р. скоротилися у 4 рази, а врожайність - у 2 рази.
Робітничий клас України голодував. В Україні з’явилися епідемії висипного тифу та інших хвороб, від яких вмирали десятки тисяч чоловік. Рятуючись від голоду маси робітників залишали міста і йшли на село.
Під час громадянської війни більшовики проводили політику „воєнного комунізму”. Складовими елементами такої політики були:
- націоналізація усіх підприємств, навіть дрібних;
- досягнення найвищої ступені централізації в управлінні
виробництвом;
- продрозкладка на селі;
- харчування;
- обов’язкова трудова повинність;
- заборона приватної торгівлі.
Під час війни селяни ще мирилися з продрозкладкою. Але відразу ж після припинення воєнних дій невдоволення селян реквізиціями і забороною торгівлі різко зросло. Розкладка виконувалася з величезною напругою. Навесні 1921 р. розкладку з врожаю попереднього року було виконано менш ніж на 40%. Державний хлібний фонд у запланованих розмірах створити не вдалося.
Важкою була ситуація у промислових центрах України. Денна пайка хліба на одного робітника скоротилася до 100 г. У країні поширювався робітничий страйковий рух.
Стягнення продрозкладки за допомогою робітничих та чер- воноармійських загонів наражалося на збройний опір селян. Майже на всій території України поширювався повстанський рух. Усі верстви села, за винятком селян-бідняків, боролися з продро- зкладкою. Але офіційна пропаганда причину усіх труднощів убачала в куркульському саботажі продовольчої політики радянської влади. Селянські виступи оголошувалися „політичним бандитизмом”.
Наступ радянської влади на селянські виступи очолювали Г.Х.Раковський та М.В.Фрунзе. У розгромі повстанців активну участь брали частини Червоної Армії під керівництвом В.Блюхера, Г.Котовського, О.Пархоменко. Військам надавали допомогу частини особливого призначення (ЧОН). Отже, насувалася нова громадянська війна. Використання регулярної армії в боротьбі проти селянських мас становило смертельну небезпеку для партії більшовиків і ставило під сумнів усі її попередні здобутки.
Господарське становище України ще більше погіршилося у зв’язку з сильною посухою 1921 р. Підірване продрозкладкою сільське господарство не спромоглося здолати такого лиха. Розпочалися голод, епідемії.
Таким чином, внутрішнє становище України на початку 1920-х років було вкрай тяжким. Воєнно-комуністична політика призвела до дезорганізації господарських зв’язків, а у сільському господарстві до занепаду виробництва. Дедалі очевиднішою ставала потреба зміни економічної політики, що ґрунтувалася на воєнно-комуністичній доктрині.
2