Підсумки та наслідки громадянської війни в Україні.
Під час громадянської війни на політичну владу в Україні претендували чотири політичні сили:
- Табір українських сил демократичної орієнтації. У середовищі цього табору можна виділити дві течії.
Одна, уособлювана В.Винниченком, схилялася до компромісу з Радянською Росією та Україною вважаючи, що військовий союз з ними спрямований проти Антанти та російських монархістів дозволить зберегти незалежну українську державу. Друга, під керівництвом С.Петлюри, вважала більшовиків і Радянську Україну ворогом № 1. У боротьбі за політичну владу національні демократи розраховували на військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини у 1918 р., у 1919 р. - країн Антанти, а у 1920 р. - Польщі. Вони мали і власні збройні сили: українські січові стрільці (УСС), гайдамаки С.Петлюри, а пізніше Українська галицька армія. Взагалі регулярна армія УНР не мала твердих бойових та моральних якостей, тому й зазнала поразки.- Українські більшовики наприкінці грудня 1917 р. не були основною політичною силою. На виборах до Установчих зборів України за більшовиків проголосували лише 17,3% населення. Українські більшовики не були єдиними. В їх рядах на протязі усього періоду громадянської війни чітко прослідку- ються так звані ”праві” (Квірінг, Чудновський), які у часи гетьманату виступали за співпрацю з демократичними українськими партіями. Окрім ”правих” були ще й “ліві” (П’ятаков, Артем, Антонов-Овсієнко), які виступали проти будь-яких компромісів з національними демократами. Вони мали власні збройні сили: робітнича Червона гвардія Донбасу, червоне козацтво під керівництвом В.Примакова та ін. Вирішальне значення у боротьбі за владу мала військова допомога з боку Радянської Росії.
- Третьою важливою політичною силою були російські монархісти. Вони фактично становили основу збройних сил гетьмана П.Скоропадського. Добровольчеська армія О.Денікіна у 1919 р. та армія Врангеля у 1920 р.
становили основну небезпеку для української державності. Біла гвардія могла в першу чергу розраховувати на військову і політичну допомогу Антанти тому, що боролася за відновлення монархії в Росії.- Четвертою політичною силою у громадянській війні на Україні виступило селянство, незадоволене політикою монархістів та більшовиків. Найбільш чисельна селянська армія воювала під прапорами ”батька Махна”. У 1919 р. вони виступа- ли на боці Радянської влади проти Денікіна та Петлюри, а у 1920 р. - проти Врангеля та отамана Григор’єва. Він розраховував у цій боротьбі тільки на власні сили, на революційний рух селян.
Політична боротьба 1918-1920 рр. стала трагедією українського народу. Головним підсумком громадянської війни в Україні був прихід до влади більшовиків, національно-патріотичні сили зазнали поразки, а з українською державністю було покінчено.
Перемога більшовиків в Україні пояснюється декількома причинами. По-перше, вони привернули на свій бік українське селянство. По-друге, вони зуміли вчасно виправити помилки у національному питанні, пішовши на компроміс з лівими українськими партіями. По-третє, українським більшовикам допомагала Радянська Росія, у розпорядженні якої були величезні фінансові, людські, промислові і адміністративні ресурси. Також не слід недооцінювати блискуче керівництво і прекрасну організацію більшовиків.
Поразка націонал-демократів пояснюється теж кількома причинами. По-перше, невмінням і небажанням вчасно вирішувати соціально-економічні проблеми; по-друге, відсутністю власної боєздатної армії; по-третє, боротьбою в середині національно- патріотичних сил, а також невмінням йти на компроміс. Окрім цього, у своїй боротьбі вони спиралися на військову підтримку Німеччини, Австрії, Польщі, Антанти, яких українці сприймали виключно в якості загарбників.
Політична боротьба не вирішила питання об’єднання усіх українських земель в єдину державу. Другим підсумком громадянської війни в Україні було розчленування її земель між Радянською Росією, Румунією, Чехословаччиною та Польщею.
У 1918 р. Північну Буковину окупувала Румунія, за Сен- Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехословаччини, у 1921 р. за Ризьким мирним договором Польща захопила Східну Галичину, а Радянська Україна у 1922 р. увійшла до складу СРСР.Ще одним підсумком громадянської війни в Україні було суттєве знищення цвіту нації - інтелігенції, яка була або репресована під час розгортання «червоного» та «білого» терору, або депортована. Частина інтелігенції емігрувала.
Що стосується наслідків громадянської війни в Україні, то, насамперед, слід визначати розорення народного господарства України та її продуктивних сил.
Після закінчення громадянської війни республіка перетворилася на руїни. Прямі збитки оцінювалися у 10 млрд. крб. золотом, виробництво промислової продукції знизилося до 1/10 довоєнного рівня. Так, у 1920 р. в Україні виплавлялося 1,7% металу, виготовлялося прокату - 1,8%, видобувалося вугілля - 22% від рівня 1913 р. З 11 тис. підприємств в УСРР діяло тільки 2,5 тис., переважно дрібних.
Складною ситуація була і в сільському господарстві. Незацікавленість селян, обумовлена більшовицькою політикою воєнного комунізму, недостатня забезпеченість реманентом, тягловою силою, нестача робочих рук спричинили скорочення на 15% посівних площ. У результаті валовий збір хліба в Україні у 1920 р. становив тільки 38,5% від рівня 1913 р. Як наслідок - голодомор 1921-1923 рр., тільки в степових регіонах республіки кількість голодуючих становила у травні 1922 р. - 3.8 млн осіб.
Ще одним наслідком громадянської війни в Україні була політична нестабільність. Майже по всій Україні поширився повстанський рух. За офіційними даними, наприкінці 1920 р. - на початку 1921 р. у великих повстанських загонах налічувалося до 100 тис. осіб.
На Півдні та частині Лівобережжя повстанці діяли під анар- хо-комуністичними гаслами, на решті території - під націоналістичними. З часом соціальна суть селянського руху поступово змінювалася, Рух ставав своєрідною професійною діяльністю декласованих елементів міста і села, які були розбещені імперіалістичною і громадянською війнами та політичною нестабільністю суспільства. У зв’язку з цим боротьба набувала характеру взаємознищення.
Таким чином, основними підсумками громадянської війни в Україні була втрата державності і територіальної цілісності, а наслідками - економічна розруха, занепад промисловості, сільського господарства, торгівлі, посилення маргіналізації та декласування, наростання соціальної напруженості у вигляді активізації повстанського руху. Але поряд із втратами громадянська війна принесла українцям і здобутки - формування національної самосвідомості.
Водночас громадянська війна 1918-1920 рр. вчить, що в розбудові самостійної, незалежної держави сьогодні Україна повинна розраховувати на свої власні сили. А вирішення політичних та національних питань неможливе без вирішення соціально- еконмічних проблем населення.