Соціально-політичні наслідки визвольної війни 16481657 рр. Формування Української держави.
Основним політичним наслідком визвольної війни народу 1648-1657 рр. було зародження української держави. Тривалий час ця проблема була дискусійною. Щоб її розв’язати, визначимо основні ознаки держави.
Як відомо, держава - це політико-територіальна організація, що має спеціальний апарат управління та примусу, здатна надавати своїм наказам та розпорядженням загальнообов’язкову силу для усього населення країни та забезпечує збереження цілісності суспільства, його безпечне існування й задовольняє загальнодержавні потреби.Основні принципи національної державної ідеї - створення незалежної соборної України, були сформульовані Б. Хмельницьким під час на початку 1649 р. після взяття під контроль території від р. Случ на заході до кордону з Московським царством на сході, від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні, ліквідації польської політико-адміністративної системи, гостро повстало питання про створення власних державних інституцій. Чинниками їхніх формувань були традиції та звичаї українського суспільства, наявність зразку державності - Запорізької Січі та складне геополітичне становище. Не треба забувати, що йшла війна. Тому українська держава мала напіввійськовий характер, який і визначав її назву - Військо Запорізьке. Столицею став Чигирин.
Державні інституції базувалися на традиціях устрою козацтва. Тому основним органом влади війська Запорізького був Загальновійськова (Генеральна) рада, в якій брали участь усі козаки та основними функціями її було вирішення військових, політичних, правових, соціально-економічних питань. Водночас на раді обирався гетьман. Останній очолював уряд (Генеральну старшину), державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, видавав загальнообов’язкові для всіх нормативно-правові акти - універсали та керував зовнішньою політикою. Б. Хмельницький неухильно проводив курс на зосередження в своїх руках усієї повноти влади.
За словами сучасника подій, все населення Київщини, Брацлавщини, Чернігово- Сіверщини шанує його як Бога, а він їм управляє. Поступово Загальновійськова рада перетворюється на формальний орган влади, а замість неї головною стає Старшинська рада, до складу якої входила Генеральна старшина, полковники, а іноді і сотники. Її ухвала для гетьмана стає обов’язковою.В основі адміністративно-територіального поділу лежала структура козацького війська. У зв'язку з цим, територія Війська Запорізького розподілялася на полки (у 1649 р. їх кількість сягала 16, а в 1650 р. - 20) та сотні (їх налічувалося понад 250).
Система органів публічної влади мала три рівні - генеральний уряд, полковий і сотенний. Реальна вища влада належала генеральному уряду, до якого входили гетьман та Генеральна старшина (складалася з Г енерального писаря, двох Г енеральних суддів (один розглядав справи військових, інший - цивільного населення), Генерального осавула, Генерального хорунжого, Генерального підскарбія, Генерального бунчужного, Генерального обозного).
У полках управління зосереджувалося в руках полкових урядів (складалися з призначених гетьманом або обраних на полковій раді полковників і полкової старшини, а у сотнях відповідно - сотенний уряд (до складу входили або призначені полковником (іноді гетьманом) або обрані на раді сотник та помічники).
У містах з Магдебурзьким правом управління здійснювали виборні магістрати на чолі з війтами, в усіх інших - ратуші. Військовими комендантами були отамани. Козацькими селами управляли отаманами, а посполитими - сільські старости.
Оформилася і судова система. На місті станово-шляхетської системи земських і підкоморських судів виросла система козацьких судів, а замість доменіального (за винятком монастирського) судочинства виникли сільські суди. Незмінним залишилося лише міське судочинство. Спостерігається поєднання судової і адміністративної влади, що заборонялося Литовськими Статутами. Здійснення судочинства відбувалося як на основі звичайного права, так і Литовських Статутів.
Налагоджується функціонування державних органів у системі стягнення податків з населення. Головним джерелом надходжень у військову скарбницю були загальні податки, які сплачувало усе населення, зокрема сплачували податки з домів, дворів, землі, стацію (податок на утримання козацького війська), податки з доходів від промислів, торгівлі, торгове мито. Фінансову систему спочатку контролював гетьман, а з 1654 р. - запроваджено посаду Генерального підскарбія.
Серйозна увага з боку державних органів приділялася будівництву храмів, розвитку освіти, захисту знедолених (відкривалися притулки), боротьбі з кримінальними злочинцями.
Ґарантом розбудови держави та її існування стала армія. Її ядро становило реєстрове та запорізьке козацтво. Також існувала допоміжна армія, до якої входили найманці, розвідка, артилерія і флот. Армія формувалася на добровільних засадах, у вирішальні моменти її чисельність сягала 100-150 тис. осіб.
Військо Запорізьке здійснювало активну зовнішню політику, яка відрізнялася багатовекторністю.
Що стосується соціальних наслідків війни, то відбулися докорінні зміни у соціальній організації українського суспільства. Остаточно оформилося в окремий стан козацтво, панівне стано-
^ о · u · ··
вище серед якого зайняла старшина. Зійшли з історичної арени магнати і шляхта.
Укріпилися позиції православного духовенства. Православ’я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об’єднало національні сили українців у боротьби проти поневолювачів.
Були закріплені права і привілеї міщанства. Перед ним відкрилися перспективи для проявлення підприємницької ініціативи.
Змінився статус українського селянства. У 1652 р. на території Війська Запорізького була остаточно ліквідована фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність магнатів і шляхти. Це спричинило бурхливий розвиток селянського господарства.
Однак, незважаючи на вказані зміни у соціальній організації суспільства Української держави, зберігається станова система.
Отже, визвольна війна 1648-1657 рр. сприяла формуванню української державності, а активна участь в ній народних мас - еволюції соціально-економічних відносин та оформленню нової моделі українського суспільства.