Формування української нацiональної держави. Внутрiшня й зовнiшня полiтика гетьманської адміністрації.
Протягом 1648 р. в ході визвольної вiйни було розгромлено збройнi сили шляхетської Польщi й лiквiдовано польську адмiнiстративно-полiтичну систему в Українi. Польськi та українські полонiзованi магнати i великi шляхтичi були перебитi або втекли в межi корiнної Польщі разом з католицькими ксьондзами, унiатським духiвництвом i представниками польської влади (воєводами, старостами, каштелянами), земськi й гродськi суди припинили своє iснування.
Український народ не визнавав залежностi вiд Польщi. На визволених землях — вiд р. Случi на заходi до росiйського кордону на сходi i вiд басейну Прип’ятi на пiвночі до степової смуги на пiвднi, на територiї, що обiймала близько 200 тис. кв. км, — почала складатися нова вiйськово-адмiнiстративна i полiтична система, формувалась українська нацiональна держава. Очолював новий державний апарат виборний гетьман, яким став напочатку 1648 р. Богдан Хмельницький. Йому належала вища вiйськова, адмiнiстративно-полiтична й судова влада. Панiвною верствою стала козацька старшина, яка й взяла до своїх рук управлiння українськими землями.
Адмiнiстративний устрiй в Українi складався на зразок устрою Запорiзької Сiчi. Як i в Сiчi, всi найважливiшi вiйськовi й полiтичнi справи мала розв’язувати Вiйськова (Генеральна) рада, в якiй могла брати участь уся чернь, тобто все вiйсько. Поступово Хмельницький загальну раду скликав дедалi рiдше,— головним органом влади поступово ставала рада старшин, яка й вирiшувала всi вiйськовi, законодавчi, адмiнiстративнi, господарськi й зовнiшньо-полiтичнi справи. На цю раду гетьман здебiльшого викликав генеральну старшину та полковникiв, а часом i сотникiв.
Найближчим постiйним помiчником гетьмана була генеральна, вища вiйськова, старшина, яка разом становила центральний, гетьманський уряд. До генеральної старшини входили обозний, що керував артилерiєю, два осавули, якi органiзовували вiйськову раду й були помiчниками гетьмана у вiйськових справах, два суддi, що вiдали судом, писар, який очолював вiйськову, гетьманську канцелярiю вищу центральну установу гетьманської адмiнiстрацiї.
З часом до генеральної старшини почали вiдносити i вiйськового хорунжого, що офiцiйно вважався охоронцем бойового вiйськового прапора (корогви), та вiйськового бунчужного — носiя гетьманського бунчука, а також пiдскарбiя, який керував фiнансовими справами. Центром, столицею, де перебувало гетьманське правлiння, в часи визвольної вiйни стало м. Чигирин.Територiя України подiлялася на полки, число яких було несталим. Так, в 1648 р. їх налiчувалося близько 40, в 1649 р.— 16, в 1650 р.— 20 i т. д. На чолi полку стояв полковник, який або обирався на полковiй радi, або призначався гетьманом. Вiн i здiйснював усi вiйськовi й адмiнiтративнi функцiї на територiї полку. Помiчниками полковника була полкова старшина: писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий.
Полки подiлялися на сотнi, очолюванi сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман, а iнколи й полковник. При сотниковi була сотенна старшина: писар, осавул, хорунжий. У мiстах i селах адмiнiстративнi функцiї виконували отамани. Над селянами часто стояли вiйти. Поряд з цим у мiстах з магдебурзьким правом дiяли виборнi магiстрати на чолi з вiйтами, а в iнших — ратушнi. Магiстратам i ратушам пiдлягали мiщани.
Судочинство в основному було в руках козацької старшини — гетьмана, полковникiв, сотникiв та вiдповдних суддiв. Функцiї козацьких судiв здебiльшого поширювалися не лише на козакiв, а й на мiщан та селян, зокрема в справах убивств, розбою, крадiжок та iнших тяжких злочинiв.