БИТВА ПІД ПИЛЯВЦЯМИ.
Богдан Хмельницький i польськi шляхтичi готували вiйська до нової битви. Польському урядовi вдалося зiбрати велику армiю — близько 32 тис. шляхтичiв, 8 тис. нiмецьких найманцiв i кiлька десяткiв тисяч озброєних слуг.
Вiйсько було добре озброєне, мало 100 гармат. Але в Польщi мiж окремими магнатами й шляхтичами точилися чвари й суперечки. Тому армiю очолили магнати Домiнiк Заславський, Микола Остророг i Олександр Конєцпольський. «Дурнi ляхи послали перину, дитину, латину»,— глузували козаки з рознiженостi й лiнивостi Заславського, молодостi й недосвiдченостi Конєцпольського та ученостi Остророга.Хмельницький також зiбрав армiю у кiлькостi 80 тис. чол. Перед польсько-шляхетським вiйськом вона поступалася озброєнням, мала менше кiнноти, але була сильна моральною стiйкiстю, єднiстю, самовiдданiстю i героїзмом воїнiв. До повстанського вiйська приєднався також 4-тисячний загiн татар.
Вiйська польське i українське зiйшлися 8 вересня 1648 р. пiд мiстечком Пилявцями (тепер с. Пилява Старосинявського району Хмельницької обл.), над р. Пилявкою на Подiллi. У польському таборi не було порядку, шляхтичi прийшли з величезним обозом, що налiчував близько 100 тис. возів, привiзши з собою предмети розкошi — срiбний посуд, ванни, а також чайники, вина, наливки, тiстечка i т. iн. За словами одного сучасника, пани зiбралися на вiйну не так iз залiзом, як iз золотом i срiблом. Битва, що почалася 11 вересня, 13 вересня закiнчилася повним розгромом польсько-шляхетського вiйська й панiчною втечею тих, хто врятувався. Конєцпольський тiкав, переодягнувшись селянином, Ярема Вишневецький — на простому селянському возi, Заславський загубив булаву, Остророг шапку та опанчу. Деякi шляхтичi за двi доби досягли Львова (300 км). Повстанцям дiсталися величезнi трофе — 100 гармат, багато зброї й спорядження,
десятки тисяч пiдвiд з матерiальними цiнностями.
С.
Твардовський, польський шляхтич, сучасник подiй, так писав про вигляд утiкаючих польських воякiв з-пiд Пилявцiв: Не спинити руху скелi, що вiдiрвалася вiд гори, й не пiдняти Трої, коли нона ввергнута в прах! Який шум, який хаос панував так, коли багато людей, не знаючи навiть у чому справа, вискакували з своїх жител, кидали однi зброю, другi списи на землю, iншi, тiльки вiд сна скочивши, хапалися за що попало — хто за коня, кто за шаблю, за вузду, за сiдло. Поранених, хворих — усе кидали i ввiряли життя своє своїм ногам. Все добро i багатство, яке мали тут поляки, все вiддали на поживу своїм хлопам. І цим на короткий час затримали ворога, а самi змогли втекти далі.Облога Львова мала велике значения для дальшого розгортання визвольної вiйни. Польсько-шляхетську армiю було розгромлено, визволено Волинь i Подiлля. Шляхтичi в панiцi утiкали з українських земель, Хмельницькому вiдкрився шлях на Польщу. Через Збараж, Зборiв, повстанськi вiйська 26 вересня пiдiйшли до Львова. Хмельницький, щоб не руйнувати мiста й не дати татарам можливостi його пограбувати, взяв з мiста 20 тис. злотих контрибуцiї i, знявши 16 жовтня облогу, повiв свої вiйська до мiцної фортеці Замостя, яку й оточив 27 жовтня.
Коли Хмельницький пiдiйшов до Львова, а потiм до Замостя, у Схiднiй Галичинi й Бiлорусi полум’я народних повстанъ розгорлося ще дужче.
Активно виступали селяни й мiщани в багатьох мiстах i селах Схiдної Галичини. На територiї Галицького Подiлля з центром у м. Сатановi (Теребовль, Пiдгайчики, Янiв та iншi мiста й села) дiяли численнi повстанськi загони.
Становище шляхетської Польщi було критичним, i новообраний король Ян II Казимир почав з Хмельницьким переговори, обiцяючи старшинi й козакам поступки. Проте становище української армiї також було тяжким. За пiврiчний похiд, що тривав з липня по грудень, повстанцi стомилися, бракувало продовольства, одягу, рух вiйськ утруднювало осiннє бездорiжжя. У таборi спалахнула епiдемiя чуми, вiд якої в серединi листопада помер i Максим Кривонiс.
До того ж, у ходi масової народно-визвольної війни — в процесi лiквiдацiї землеволодiння i влади польськях магнатiв та шляхти i створення нових органiв державної влади в українському суспiльствi i передусiм серед керiвної верхiвки — козацьких старшин та православної шляхти визрiвала iдея заснування незалежної Української держави. Але на середину листопада 1648 р. вона ще не сформувалася як слiд i не стала загальною. Очевидно, в той час Хмельницький i найближче його оточення ще вважали, що з допомогою прихильного до них короля можна буде добитися для України (Русi) таких же прав, якi мала Польща i Литва, тобто, що Рiч Посполита стане чимсь подiбним до федерацiї чи конфедерацiї, де Україна матиме рiвнi права.
У таких умовах Хмельницький погодився на переговори з королем, припинив воєннi дiї, зняв облогу Замостя i 14 листопада вирушив на Поднiпров’я. 23 грудня 1648 р. українськi повстанськi вiйська урочисто вступили до Києва. Населення мiста радо зустрiчало Хмельницького, вiтаючи його як свого вождя, визволителя вiд польсько-шляхетського гнiту.
Про цю зустрiч шляхтич В. Мясковський, який у лютому 1649 р. буде брати участь у посольстві до Хмельницького, у своєму щоденнику писав, що сам iєрусалимський патрiарх Паiсiй, що перебував тодi у Києвi, «... з тисячю вершникiв виїжджав до нього на зустрiч з мiста, i тутешнiй митрополит дав йому коло себе мiсце в санях з правого боку. Весь народ, вийшовши з мiста, вся чернь вiтала його. Академiя вiтала його промовами i вигуками, як Мойсея, спасителя i визволителя народу вiд польського рабства, вбачаючи в iменi Богдан добрий знак i називаючи його: богом даний. Патрiарх надав йому титул найсвiтлiшого князя. З усiх гармат та іншої зброї в замку i в мiстi лунала стрiльба.