Зборiвська битва.
На підмогу обложеним з-під Люблiна на чолi з королем Яном ІІ Казимиром вирушило 30-тисячне вiйсько. Дiзнавшись про це через розвдникiв, Хмельницький для продовження облоги Збаража залишив невелику частину свого вiйська на чолi з генеральним обозним І.
Чернятою, а сам з бiльшiстю кращих полкiв i татарами таємно знявся i пiшов назустрiч королiвськiй армiї. Пройшовши 120 км, Хмельницький розташував свої вiйська й татарськi загони в дiбровi й глибоких ярах лiвого берега р. Стрипи бiля м. Зборова (тепер Тернопiльської обл.). 5 серпня, коли польсько-шляхетське вiйсько, розтягнувшись на розмоклих вiд дощiв шляхах у довгу лiнiю вздовж р. Стрипи, почало переправу з правого берега рiчки на лiвий, на нього несподівано вдарили козацькi кiннi загони.Втративши у бою близько 4 тис. чол. польське вiйсько почало будувати табiр i обносити його шанцями. Але надвечiр табір було оточено повстанцями й татарами. Почалася панiка, шляхтичi ховалися у вози i пiд вози.
Вранцi 6 серпня бої вiдновилися. Шляхетське вiйсько опинилося в катастрофічному становищі. Але цього разу його врятували татари. Не зацiкавлений у пепемозi й посиленнi України кримський хан Іслам-Гiрей III пiшов на таємнi переговори i уклав угоду з польським королем який пообiцяв татарам виплатити велику суму упоминків (подарунків, фактично данина) i дозволив брати ясир та грабувати українськi землi на шляху до Криму. Не маючи можливості одночасно воювати проти польсько-шляхетських вiйськ i татар, Хмельницький пiд тиском хана змушений був почати переговори i укласти з польським королем договір, що дістав назву Зборiвського.
Зборiвський договiр, який мав офiцiйну назву— «Декларацiя ласки його королiвської милостi війську Запорiзькому на пункти, суплеки данная» — буи укладений 8 серпня 1649 р. За умовами цього договору число реєстрових козакiв збiльшувалось до 40 тис. чол. Всi ж селяни й мiшани, що не ввiйдутъ до цього розширеного реєстру, мусили знову повернутися до свого попереднього стану — мiщанського чи селянського.
Магнати i шляхта дiстали право повернутися до своїх маєткiв. Видiлялася козацька територiя, до якої входили Київське, Чернiгiвське i Брацлавське воєводства. Воєводства Волинське i Подільське залишалися, як i до повстання, пiд владою короля. На козацькiй територiї панування польської шляхти обмежувалося. Тут влада належала гетьмановi з резиденцiєю в м. Чигиринi i козацькiй старшинi. Коронне польське вiйсько стояти тут права не мало. Та водночас на козацькiй територiї зберiгався i шляхетський режим з тiєю рiзницею, що на всi адмiнiстративнi пости, до воєвод включно, король мав призначати лише православних шляхтичiв (першим київським воєводою став Адам Кисiль). Усiм учасникам повстання, зокрема шляхтичам, оголошувалася амнiстiя. Питання про церковну унiю, церковнi права й маєтностi мало бути розв’язане на найближчому сеймi. Митрополит київський дiставав мiсце в сенатi. У Києвi та в iнших мiстах не мали права жити й органiзовувати свої школи єзуїти.Отже, Зборiвський договiр до деякої мiри забезпечував iнтереси козацької старшини, украшської шляхти, реєстрового козацтва, а також частини селянства, яка мала бути включеною до збiльшеного реєстру, надавав їм певнi права й привілеї.
10 серпня Хмельницький вирушив з-пiд Зборова i на початку вересня був уже в Чигиринi.
Кримський хан, повертаючись до Криму, пограбував багато українських мiст та сiл i захопив багато людностi в полон (згiдно з угодою з королем, а Хмельницький не перешкоджав татарам).
Умови Зборiвського договору не задовольняли нi український народ, нi шляхетську Польщу. Український народ не мiг примиритися з тим, що в Україну мали право повернутися польськi шляхтичi. Польська шляхта також не досягла своєї мети — остаточного придушення народних повстань i повної влади на українських землях. За таких умов перемир’я не могло бути тривалим.
Наприкiнцi 1649—на початку 1650 р. у свої маєтки в Україну почали повертатися й польськi шляхтичi, роблячи спробу вiдновити крiпосницький гнiт. У відповiдь спалахнули повстання селян, особливо на Волинi й Брацлавщинi.
Повстання очолював брацлавський полковник Данило Нечай що мав у своїх загонах близько 40 тис. чол. «Чернь зiстається в купах, панiв до їхнiх домiвок не пускає», — писав тодi Адам Кисiль.Спалахнуло повстання в Запорізькiй Сiчі. Повстанцi постановили забрати гетьманську булаву у Хмельницького і проголосити гетьманом Худолiя. Проте це повстання дуже швидко було придушено, а Худолiя схоплено і за наказом Хмельницького страчено.
Вiдносини мiж українським народом та Польщею загострювались, і Хмельницький у ходi пiдготовки до дальшої боротьби готував військові сили i вживав дипломатичних заходiв для зміцнення зовнiшнього становища України.
В ходi підготовки до нових боїв необхідно було поновити воєнний союз з Кримським ханом та забезпечити свiй фланг з боку Молдови, господар якої, хитрий, лукавий, жорстокий Василь Лупул, залишаючись васалом Туреччини, водночас пiдтримував союз з польськими магнатами. Кримський хан умовою союзу поставив спільний похід татар i козакiв проти Росiї. Хмельницький запропонував хановi послати свої загони на Молдову. У серпнi 1650 р. татари й частина українських вiйськ вступили до Молдови i захопили її столицю Ясси.
Лупул змушений був укласти угоду за якою відмовлявся вiд союзу з Польщею, виплачував Хмельницькому й татарам контрибуцію і пообiцяв вiддати свою дочку красуню Розанду за сина Хмельницького Тимоша.
У 1649—4651 рр., дипломатичнi зносини Хмельницького з Туреччиною помiтно пожвавішали.