Битва пiд Корсунем.

Розгромивши передовий загiн С. Потоцького й Шемберка пiд Жовтими Водами, Хмельницький повiв своє вiйсько проти головних польсько-шляхетських сил, якi налiчунали до 20 тис. чол. i якi вiд Черкас вiдiйшли до Корсуня, де зайняли зручнi позицiї i укрiпилися.

Почався бій. Потоцький почав вiдводити вiйська на Богуслав. Дiзнавшись вiд козака Самiйла Зарудного, що став провiдником польського вiйська, про шлях вiдступу польсько-шляхетських вiйськ, повстанцi в лiсисто-болотистiй мiсцевостi урочища Горохова дiброва (нинi поблизу с. Виграєва Корсунь-Шевченкiвського р-ну Черкаської обл.) перекопали шлях канавами, зробили з дерев завали, загатили рiвчак, внаслiдок чого в балцi розлилася вода й утворилася багнюка. Обабiч дороги повстанцi й татари зробили засiдки, а вперед було вислано 6-тисячний загiн Кривоноса. Вранцi 16 травня польсько-шляхетське вiйсько, почавши вiдступ вiд Корсуня, в Гороховiй дiбровi потрапило в оточення. В запеклому бою шляхетське вiйсько було вщент розгромлене.

Лише незначна частина жовнiрiв зумiла втекти, багато їх було перебито, понад 8500 чол. взято в полон. Серед полонених, вiдданих татарам i вiдправлених у неволю до Криму, були й М. Потоцький та М. Калиновський.

Перші перемоги українського народу пiд Жовтими Водами й Корсунем мали велике значення для розвитку визвольної вiйни. Завдяки рiшучим ударам народних мас була знищена польсько-шляхетська окупацiйна армiя — основна опорна сила Речi Посполитої в Українi. Її полководцi опинилися в полонi. Державна скарбниця була порожня.

Урядовi кола роздирали магнатськi чвари й ворожнеча рiзних Партiй та угрупувань. До того ж 10 травня помер король Владислав І, i до всього додалося ще й безвладдя. Все це створило сприятливi умови дальшому пiднесенню боротьби народних мас в Українi.

Пiсля Корсунської битви Хмельницький 21 травня пiдступив до Бiлої Церкви, а звiдти у червнi рушив до Чигирина, зробивши це мiсто гетьманською резиденцiєю. Йому потрiбно було поповнити й органiзувати свої вiйська, забезпечити їх усiм необхiдним, налагодити тiснiшi контакти з повстанськими силами всiєї України, пiдготуватися до дальшої боротьби, а також встановити зв`язки з росiйським урядом.

Нарештi, тодi Хмельницький, очевидно, ще не думав повнiстю громити Польську державу i вiдривати вiд неї Україну. Про це свiдчить, зокрема, те, що з-пiд Бiлої Церкви Хмельницький надiслав посольство до короля з вимогами встановити 12-тисячний козацький реєстр, захистити православну вiру й повернути православним вiдiбранi у них церкви в Захiднiй Українi, Бiлорусi й Литвi. Польський сейм прийняв козацьких послiв, їм обiцяно поступки. Але миролюбна дипломатiя як Хмельницького, так i польських урядових кiл була зiрвана бурхливим наростанням народного повстанського руху.