ЕКОНОМІКА. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА.
У процесi визвольної вiйни вдбувалися значнi змiни в економiцi. Пiд натиском народних повстань і бойових дiй Вiйська Запорiзького магнати й великi шляхтичi, католицьке духiвництво, державцi королiвщин змушенi були залишати свої маєтки і втiкати з Лiвобережної та Правобережної України.
Внаслiдок цього велике й середнє феодальне землеволодiння на якийсь час було в основному лiквiдовано. Серйозно було пiдiрвано й землеводолiння української шляхти та монастирiв. Земельнi простори, залишенi панами, захопили козаки й селяни, деяка частина перейшла у власнiсть вiйськового скарбу. Через це зчачно розширилося дрiбне селянсько-козацьке землеволодiння. Козаки й селяни стали вiльними дрiбними землевласниками, якi займалися хлiборобством, скотарством, бджiльництвом, рибальством, млинарством, виробництвом спиртних напоїв тощо. Свою продукцiю воин використовували в основному для власних потреб i лише частково продавали. Козаками вважалися тi, хто служив у вiйську, а решта — селянами, посполитими.Хоча польсько-шляхетський режим було знищено козацькою шаблею, феодальнi вiдносини не були лiквiдованi, а тiльки пiдiрванi. Збереглося значною мiрою землеволодiння православних монастирiв, частково — української шляхти. Хмельннцький видавав монастирям (Густинському, київським та ін.), а також деяким українським шляхтичам охороннi унiверсали, що захищали їхнi володiння. Мiщани тепер вiльно займалися ремеслом, рiзними промислами (виробництвом спиртних напоїв тощо), торгiвлею, а частина з них — i сiльським господарством.
Хоч через вiину з Польщею торговельнi зв’язки із захiдними країнами, зокрема через Гданськ, припинилися, налагодився бiльш тiсний торговельний обмiн з Росією.
У зв’язку з неврожаєм вивiз хлiба й худоби з України в цей час скоротився. З України вивозили тютюн. Україна вела торгiвлю також з Молдовою, Валахiєю, Угорщиною, Кримом, Туреччиною.
Для органiзацiї та утримання адмiнiстративного апарату й вiйська, проведення дипломатичної дiяльностi потрiбнi були значнi фiнансовi й матерiалнi ресурси. З огляду на це Хмельницький придiляв велику увагу налагодженню господарсько-фiнансово справи, стану вiйськового скарбу. Головне джерело прибуткiв становили загальнi податки, якими обкладалося населення, i передусім селяни й мiщани. Зокрема стягувалися: подимне,— постійний податок вiд хат, дворiв, землi, стацiя — надзвичайний податок, який iшов на утримання вiйська, оренди — податок, що накладався на млини, гуральнi, шинки й рiзнi промисли.
Частину коштiв вiйськовий скарб дiставав вiд земель католицького духiвництва, якi перейцли у його власнiсть, рiзних пiдприємств i промислiв, що були в цих володiннях (млини, винокурнi, корчми, броварнi та iн.), а також
торгiвлi (внутрiшнi торговi збори за торгiвлю на торгах тощо).