Політичні течії та партії в умовах війни.
Поміщики та буржуазія всіх націй Росії створили всеросійські союзи земств та міст, допомагали урядові зміцнювати воєнний тил. Міські думи та земські збори Росії запевняли уряд у своїй рішучості вести війну до повної перемоги.
Ейфорія шовінізму охопила чорносотенців, октябристів, кадетів. Патріотичні маніфестації підтримувались руською православною церквою. Патріотичні настрої охопили й заможних селян. Усе це дало можливість царському уряду посилити репресії проти трудящих та революційних партій. В Україні, зокрема, було запроваджено воєнний стан, заборонені легальні робітничі організації, закриті більшовицькі газети та журнали. Як і по всій країні, мобілізовувалися й відправлялися на фронт революційно настроєні робітники.Як і в цілому в Росії, в Україні спочатку переважали оборонні та патріотичні настрої. Але воєнні поразки та економічні труднощі призвели до масових виступів трудящих за припинення війни.
Ставлення українських партій до війни було неоднозначним. Майже всі ліберальні та ліві партії України, також як і російські меншовики та есери, відкрито підтримували імперіалістичну буржуазію. Обманюючи маси твердженнями про начебто оборонний характер війни, вони закликали їх до захисту Вітчизни.
Як і більшість політичних партій ІІ Інтернаціоналу, ліберально-буржуазна партія ТУП і частина УСДРП характеризували війну як „оборонну” і закликали українських трудящих допомагати уряду Росії в боротьбі за перемогу. Фактично цю думку поділяло і більшість соціалістів: спочатку врятувати країну від зовнішньої небезпеки, а потім звільнитися від царського уряду і здійснити демократичні реформи ( без тягаря анексій і контрибуцій ). Зовсім іншою була позиція В.І.Леніна і більшовиків. Вони виступали за поразку царизму у війні, за перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську.
У роки війни український національно-визвольний рух зазнавав переслідувань з боку сил реакції і царизму.
У перші дні війни була закрита газета „Рада”, а в 1915 р. газети - „Дзвін”, „Україна”, „Рідний край” та ін. Зазнав переслідувань і був засланий до Симбірську М.Грушевський. Царизм планував захопитиГаличину і остаточно придушити український національно- визвольний рух. При цьому царський уряд спирався і на москвофільські партії західноукраїнських земель, які на початку війни створили в Києві „Карпато-руський визвольний комітет”.
Але більша частина громадян Г аличини підтримували Австро-Угорщину у боротьбі проти царської Росії. У підтримку авст- ро-угорського уряду виступив заснований ще в 1912 р. „Український січовий союз”, який налічував 16 тис. юних добровольців. З них було сформовано 2-тисячний легіон українських січових стрільців, а на його основі регулярний полк, який незабаром увійшов до складу 129 та 130 австрійських бригад. Молоді галичани думали, що воюють за інтереси України, але використовувалися імперіалістичними силами як гарматне м’ясо.
У серпні 1914 р. російські армії розгорнули великі воєнні операції на Південно-Західному фронті, який проходив по території України. Завдавши поразки австро-угорським військам, російські армії зайняли частину Буковини, вступили у Карпати, захопили Східну Г аличину.
З
приходом царських військ на територію 1 аличини й Буковини було створено військове генерал-губернаторство на чолі з графом Г.Бобринським. За його розпорядженням були закриті українські школи, заборонені періодичні видання, громадські організації й товариства. Шляхом терору і репресій царські власті намагалися обернути українське населення в „справжніх росіян”, а греко-католиків - у православних. Здійснювалися масові депортації, вивіз заручників. Переслідувалися політичні, громадські й церковні діячі.
Демонструючи свою лояльність, українські діячі підтримували воєнні зусилля царського уряду, закликали робітників і селян України до захисту Росії, укріпленню фронту і тилу армії.
Але, деякі члени УСДРП на чолі з А.Жуком й В.Дорошенко пішли на службу до німецьких та австро-угорських імперіалістів.
Війна надала надію певній частині членів українських партій вирішити українське національне питання за допомогою країн Троїстого союзу, який воював з Росією.4 серпня 1914 р. у Львові представниками УСДРП, українських есерів та деяких західноукраїнських партій було створено „Союз визволення України” (СВУ). Союз ставив перед собою завдання відірвати Україну від Росії і створити під німецьким та австро-угорським керівництвом українську самостійну конституційно-монархічну державу. Союз орієнтувався на Німеччину та її союзників, які заявили про підтримку національних прагнень України до створення незалежної держави і надавали фінансову допомогу СВУ.
СВУ розгорнув агітацію серед військовополонених українців російської армії, зосередивши їх за допомогою німецькою влади у спеціальних таборах. Метою такого кроку було сформування українських дивізій, які у складі австрійської армії повинні були завоювати „землю і свободу” для українського народу в Росії. Царський уряд вважав, що СВУ і українські політичні партії проводять „політику Мазепи” і жорстоко переслідував їх діячів.
А тим часом австро-угорський уряд, зазнавши воєнні невдачі, перейшов до масового терору і репресій проти українців Г али- чини. Тисячі осіб було кинуто у концтабори. Австрійські і угорські солдати через донос розстрілювали і вішали людей, часто невинних. Імперіалістична війна поглибила трагедію позбавленого державності і роз’єднаного українського народу: українці були змушені боротися за інтереси своїх поневолювачів, одні в рядах австрійської, інші - в рядах російської армії.