<<
>>

Політичні партії.

Важливим елементом політичної організації суспільства виступають політичні партії. Проте існує серйозна проблема з приводу співвідношення поняття партій та поняття громадянського суспільства.

Низка дослідників однозначно відносять їх до структури громадянського суспільства, адже вони, з одного боку, претендують на вираження інтересів громадян, з іншого - не є структурами державної влади, що, водночас, не означає заперечення фактів бюрократизації керівництва партіями, частогусто одержавлення їх діяльності (не лише в Україні, а й в інших країнах світу, серед них-демократичних). Інші вчені заперечують входження партій до структури громадянського суспільства, вважаючи їх перехідною ланкою між останнім та державою.

Класичне визначення політичної партії передбачає, що це добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

До функцій політичних партій відносять, зокрема, політичне представництво соціальних інтересів, узгодження соціальних інтересів (іншими словами агрегація, тобто усереднення, інтересів різних груп громадян), розробку політичних ідеологій, доктрин, програм, боротьбу за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні, політичну соціалізацію індивідів, формування громадської думки, підготовку кадрів для політичного (зокрема, державного) управління шляхом рекрутування найбільш здібних представників різних соціальних груп тощо.

У демократичному суспільстві політичні партії відкидають насильні методи боротьби за владу і орієнтуються на виборчий процес. Вибори є головною ареною суперництва партій. Тому однією з головних задач партії є забезпечення підтримки виборців, створення і розширення електорату. Вибори дають партіям доступ до важелів влади, а їх підсумки визначають, які саме партії протягом встановленого законом терміну будуть здійснювати керівництво державою.

Партії, що перемогли на виборах, формують парламент шляхом утворення парламентських фракцій. У країнах Заходу діє принцип відносної автономії партійних фракцій в парламентах і муніципалітетах. Відповідно до них члени фракцій враховують не лише партійні настанови, а й волю виборців, інтереси спонсорів, що субсидували виборчі компанії. Результати виборів впливають також на формування органів виконавчої влади.

Партії класифікуються за різними критеріями, зокрема, за ознакою соціальної групи, на вираження інтересів якої, вони претендують (робітничі, буржуазні, поміщицькі, жіночі, молодіжні, регіональні тощо), за ідеологічною ознакою (комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, комунітаристські тощо), за цілями й характером діяльності (революційні, реформістські, консервативні), за місцем у політичній системі (правлячі, опозиційні, неподільно пануючі).

З часів Великої французької революції кінця XVIII ст. існує й так званий інтегративний поділ, який враховує багато з перерахованих ознак (ідеологічну, місце у політичному спектрі). Згідно з цією класифікацією, партії поділяються на ліві (комуністичні, соціалістичні тощо), центристські (переважно ліберали) і праві (консерватори, праві радикали). Правими в політології називають тих, хто відстоює сильну державу, що охороняє приватну власність. Лівими називають тих, хто орієнтований на суспільну власність, виступає за соціальну рівність, претендує на роль виразника інтересів трудящих. Як правило, це комуністичні, робітничі партії.

Класична типологія партії, розроблена М.Дюверже, ділить їх за організаційним принципом на кадрові і масові. Кадрові партії виникли в процесі еволюції з середини XIX ст. з електоральних комітетів і парламентських груп. Вони нечисленні і складаються з електоральних груп і парламентських груп, в які входять професійні політики, що спираються на фінансову підтримку привілейованих шарів суспільства. Відрізняються вільним членством і функціонують виключно для обговорення виборів, отримання максимального числа мандатів з метою формування уряду і проведення своєї політики через законодавчу і виконавчу владу. Прикладами таких партій є Республіканська і Демократична партії США, Консервативна партія Великобританії.

Масові партії являють собою централізовані утворення з жорсткою організацією і статутом, обов'язковим членством в первинній партійній організації. Відрізняються суворою дисципліною, переважанням ідеологічної і виховної форм діяльності.

Партії можуть бути харизматичними, що об'єдналися навколо тієї або іншої популярної фігури і діючими як групи його підтримки.

У процесі формування, еволюції і функціонування партій визначилася їх структура: лідери партій; партійна бюрократія; ідеологи партій; партійний актив; рядові члени партії. У разі успіху на виборах в партії з'являється група законодавців і членів уряду, які нерідко стають другою керівною ланкою партії.

В реальному політичному житті зв'язки соціальних груп з партіями неоднозначні. Партія може не отримати підтримку соціальної групи, чиї інтереси вона збирається представити. Інтереси однієї групи можуть представлятися декількома партіями. Люди можуть помилково підтримувати партії, діяльність яких суперечить їх інтересам.

Останні десятиріччя XX в. внесли значні зміни в зміст функції представництва. На зміну класовим партіям з середини XX в. приходять так звані «загальнонародні партії», або «партії для всіх» (catch-all-parties). Такі партії прагнуть уникнути ототожнення себе з інтересами якого-небудь одного класу або шару, представити себе виразниками спільного інтересу. Вигляд партії формує сьогодні не стільки класова орієнтація, скільки певний тип політики.

Внаслідок соціально-економічних перетворень, становлення інформаційного суспільства наприкінці XX ст. виникають нові партії рухливого типу. Наприклад, Партія Зелених ФРН виникла на базі екологічного руху, відрізняється повною відвертістю внутрішньопартійного життя, мінімумом професійного апарату, відсутністю постійного лідера і традиційно оформленого членства.

Механізм взаємовідносин партій між собою та, з іншого боку, між ними та державою отримав назву партійної системи. Існуючі в різних державах партійні системи можна поділити на дві групи - однопартійні (де існує одна партія або існують декілька партій, однак усі вони, окрім однієї, не претендують на політичну владу; така система раніше існувала у Радянському Союзі, а нині існують на Кубі, в Китаї, у Північній Кореї) та багатопартійні.

Останні, в свою чергу, поділяються на: системи домінуючої партії (коли існують доволі багато впливових партій, однак, лише одна, як правило, знаходиться при владі; (існує в Японії, Швеції, раніше існувала в Мексиці); двопартійні (партій в країні може бути більше, ніж дві, однак лише дві зміняють одна одну при владі; існує в США, у Великобританії; підвидом такої системи є система двох з половиною партій, коли обидві найпотужніші партії не можуть самотужки опанувати влади, тому одна з них долучає якусь дрібну партію - така система протягом тривалого часу існувала у ФРН); система поміркованого плюралізму (ознаки - представництво в парламенті лише декількох партій, відсутність позасистемної парламентської опозиції); система поляризованого плюралізму (різке ідеологічне розмежування, наявність двополярної деструктивної опозиції, наявність позасистемних партій); атомізовані (наявність багатьох, зокрема позасистемних, партій, які не користуються значним впливом).

Потрібно відмітити, що в Україні складається партійна система, орієнтована на підтримку внутрішньоелітної комунікації. Партії представляють складові елементи великих фінансово-політичних угруповань, використовуються як лобісти інтересів при прийнятті законів.

Сучасні політологи виділяють п'ять найважливіших чинників, які негативним чином впливають на партійне будівництво в Україні.. Це: відносна нерозвиненість демократичної політичної культури і громадянського суспільства; випередження політичними змінами економічної трансформації; тривале існування в країні президентсько-парламентської республіки та мажоритарної виборчої системи; значні розбіжності у соціальних характеристиках між регіонами країни.

<< | >>
Источник: Панібудьласка В.Ф. та ін.. Політологія: Політичні системи в умовах демократизації. Тексти лекцій. - К.:КНУБА,2008. - 104 с.. 2008

Еще по теме Політичні партії.:

  1. Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій
  2. ТЕМА 5. ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА
  3. 3. Психологічні прийоми політичного впливу.
  4. Внутрішньополітичне прогнозування
  5. Зовнішньополітичне прогнозування
  6. Негативні тенденції політичного життя. Елітарна демократія.
  7. Інституцюнальні проблеми політичної участі.
  8. Політична система суспільства
  9. Політичні партії.
  10. Зміна політичного курсу країни після усунення М. Хрущова
  11. 3. 1. Вічеві традиції в політичній системі України - Русі
  12. 3.4. Націольне підгрунтя трансформації політичної системи незалежної України
  13. 1. ПРОЦЕС ПЕРЕБУДОВИ І ЗМІНИ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ