Держава

- це:система державних інститутів; позитивне право, що видається державою; громадянин.

У тлумаченні Гумбольдта держава є не самоціллю, а лише засобом для розвитку людини.

Г ромадянське суспільство - це соціально-економічний і культурний простір, у якому взаємодіють вільні індивіди, які реалізують власні інтереси і роблять індивідуальний вибір.

Держава є простір тотально регламентованих взаємовідносин політично організованих суб’єктів: державних структур, політичних партій, рухів, груп тиску. Ця інфраструктура міститься між обома сферами.

Держава і громадянське суспільство доповнюють одне одного, вони є взаємообумовленими і залежними. Основний зміст діяльності держави не суперечить життєдіяльності громадянського суспільства, що наочно зображено на схемі.

Громадянське суспільство є сполучною ланкою між вільним індивідом і централізованою державною волею. Держава самою своєю природою покликана протидіяти дезінтеграції, кризовим явищам і деградації суспільства; вона створює належні умови для реалізації прав і свобод автономної особистості.

Тривалий час не було змістовного і термінологічного розмежування понять громадянського суспільства і держави. Н. Макіавеллі зробив перший крок до їх розмежування.

Ідея громадянського суспільства - одна з найважливіших політичних ідей Нового часу. Саме поняття “громадянське суспільство” виникло в середині XVII ст. в Європі і зазнало певної еволюції, хоча незмінно протиставлялось поняттю “держава”.

Ліберальна трактовка громадянського суспільства презентована ідеями Д.

Г. Гегель розглядав громадянське суспільство як сукупність індивідів, які задовольняють через працю свої повсякденні потреби. Основною тут є приватна власність. Однак, за Гегелем, рушійною силою соціального прогресу є держава, а не громадянське суспільство. Примат держави пов’язаний з тим, що вона уособлює всі чесноти і найбільш повно втілює “Абсолютну ідею”, що саморозвивається. Громадянське суспільство, навпаки, втілює “інакше буття” Духа - Ідеї.

К. Маркс трактував громадянське суспільство як сукупність матеріальних стосунків індивідів. Економічний базис обумовлює надбудову: державу, право, мораль, релігію тощо. Услід тезі про залежність надбудови від базису К. Маркс вважав державу інструментом політичного панування класу, який володіє засобами виробництва. Отже, в буржуазній державі громадянами виявляються лише заможні класи і соціальні групи. Буржуазна держава реалізує волю економічного пануючого класу і перешкоджає вільному розвитку інших індивідів, поглинає більшість громадянського суспільства, що робить нерівними і договірні відносини між обома сферами.

4.