Рівні колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин.

Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.

На національному рівні укладаються генеральні угоди, предметом яких є такі питання:

-• диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництва, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від тяжкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;

• єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки компен­саційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;

• єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців за загаль­ними професіями і посадами;

• максимальна тривалість робочого тижня;

• мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;

• зобов'язання сторін з питань зайнятості;

• соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

• зобов'язання відносно поетапного підвищення соціальних гарантій;

• реалізація державних соціально-економічних програм;

• охорона праці та довкілля;

• задоволення духовних потреб населення;

• взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.

Предметом галузевої та регіональної угоди можуть бути:

• єдині для підприємств відповідної галузі, території тарифна сітка ро­бітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів за гру­пами посад керівників, спеціалістів і службовців або єдина галузева і територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;

• єдині для різних категорій працівників мінімальні розміри доплат і надбавок, які враховують специфіку умов праці окремих професійних груп певних галузей, територій;

• вимоги до організації та нормування праці;

• зобов'язання сторін з питань зайнятості;

• вимоги до умов і охорони праці;

• система контролю за виконанням угод;

• порядок і терміни укладання колективних угод;

• відповідальність сторін за невиконання угод.

Предметом колективного договору на рівні підприємства можуть бути взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

• зміни в організації виробництва та праці;

• регулювання зайнятості;

• режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;

• умови й охорона праці;

• форми та системи оплати праці;

• розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і посадами працівників;

• види й розмір доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, умов їхнього надання;

• умови оплати праці за понадурочну роботу; за годину простою не з вини робітника і т.

• житлово-побутове, культурне, медичне обслуговування, організація оздоровлення та відпочинку працівників;

• взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.

Предметом генеральної, галузевої, регіональної угоди, колективного договору можуть бути також інші питання оплати праці, соціальних га­рантій, пільг окремим категоріям працівників.

Потрібно звернути увагу, що тарифні угоди на національному рівні мають переважно соціальний, аніж економічний характер. Колективний договір на рівні підприємства більш насичений економічним змістом.

Рівність можливостей у соціально-трудових відносинах забезпечуєть­ся, насамперед, системою законодавства.

22.