ЗАГРОЗИ, ЩО ГЕНЕРУЮТЬСЯ ПЕНСІЙНОЮ СИСТЕМОЮ

У найбільш узагальненому вигляді структуру загроз національній безпеці, що генеруються пенсійною системою, наведено на рис. 2.5. Коротко охарактеризуймо кожну з них.

2.3.1. Загрози дореформеної пенсійної системи

Дефіцит бюджету ПФУ.

Рис. 2.5. Структура загроз економічній безпеці, що генеруються пенсійною системою

Бюджет ПФУ у 2010 р. виконано з дефіцитом у розмірі 34,4 млрд грн, або в 1,29 разу більше запланованого. Своєчасна виплата пенсій громадянам упродовж 2010 р. забезпечена Пенсійним фондом лише завдяки отриманню на постійній основі позичок із єдиного казначейського рахунку на загальну суму 36 млрд грн, з яких 17,4 млрд грн на кінець року залишилися непогашеними.

Витрати Пенсійного фонду України протягом останніх років неухильно зростали, і зараз їхня доля у відсотках до ВВП є найвищою з-поміж країн Європи (табл. 2.6).

Якщо у 2000 р. витрати на пенсійне забезпечення в Україні приблизно відповідали середньому рівню інших країн, то у перспективі до 2050 р. за умови відсутності реформ наша країна стане одноосібним лідером такого показника, причому лідерство буде зі значним відривом.

Витрати на пенсійне забезпечення, у % до ВВП

Таблиця 2.6

*За іншими оцінками 17,0 [79]

Джерело: матеріали USAID [117]

Загалом такий показник (частка пенсійних витрат у ВВП) сам по собі є недостатньо інформативним у випадку, коли доходи Пенсійного фонду дорівнюють або перевищують видатки.

Таблиця 2.7

Видатки та власні доходи Пенсійного фонду України

Крім того, роль держави у пенсійному процесі не обмежується лише покриттям дефіциту бюджету ПФУ. У структурі доходів ПФУ передбачено трансферти з держбюджету на дотації на виплату пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, дотації на пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та суддів у відставці, на компенсацію втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки із сплати збору на обов’язкове пенсійне страхування.

Співвідношення доходів держбюджету (без урахування трансфертів до ПФУ) та видатків ПФУ протягом 2006-2010 рр. у середньому перевищує 72 % (рис. 2.6). Фактично йдеться про те, що фінансова система України має два майже рівноцінні складники, причому держбюджет є єдиним джерелом покриття дефіциту бюджету ПФУ.

Рис. 2.6. Співвідношення доходів держбюджету (без урахування трансфертів до ПФУ) та видатків ПФУ, %

Непропорційно велика частка пенсійних видатків у держбюджеті ускладнює виконання державою своїх функцій у таких сферах, як соціально-гуманітарна (освіта, охорона здоров’я, культура), військова (фінансування силових структур), науково-технічна (фінансування фундаментальних і прикладних досліджень) та ін. Таким чином, ефективність функціонування фінансової системи багато в чому визначається ефективністю функціонування пенсійної системи України.

Низький рівень пенсій. Аналіз динаміки розмірів пенсії та їх диференціації дозволяє дійти висновку, що зараз в Україні існує явно виражена тенденція до зрівнялівки пенсій більшості пенсіонерів (особливо жінок) на рівні, наближеному до прожиткового мінімуму [159] (рис. 2.7).

Перевищення середньомісячної пенсії у 2009-2010 рр. рівня 180 % прожиткового мінімуму не має вводити в оману. Воно забезпечене внаслідок існування іншої тенденції - необґрунтованої нерівності між пенсіонерами, пов’язаної з неоднаковими параметрами пенсійного забезпечення для різних верств населення, зокрема з привілеями за професійною ознакою [159]. Так, станом на січень 2011 р. половина пен-

Рис. 2.7. Динаміка співвідношення середньомісячної пенсії за віком до прожиткового мінімуму та середньої номінальної заробітної плати

сіонерів отримували пенсії не вище 900 грн, а їхня частка в загальній сумі видатків ПФУ складала лише 35 % [159].

Зрозуміло, що особа з доходами не вище 900 грн підпадає під категорію «злиденна бідність». (Злиденна бідність - це такий стан людини, яка не може собі придбати найменший продовольчий кошик, який би забезпечував її фізіологічне існування). Найбільш наочними наслідками такого стану справ є неякісне харчування та недоступність якісного медичного обслуговування для пенсіонерів, що на тлі похилого віку призводить до підвищеної захворюваності та, як наслідок - передчасної смерті, не говорячи вже про більш глибинні наслідки на зразок соціального дискомфорту, морально-психологічних розладів, психічних захворювань тощо.

Особливу увагу звертає на себе відносно випереджальне зростання середнього розміру пенсії за віком порівняно із середньою заробітною платою та особливо з ВВП у фактичних цифрах. Так, протягом 20042010 рр. середній розмір пенсії за віком зріс у 5,35 разу, тоді як середня заробітна плата - у 4,02 разу. Як зазначатиметься нижче, ця начебто позитивна ситуація є свідченням доволі небезпечної макроекономіч- ної тенденції, яка у певному сенсі загрожує стабільному економічному зростанню в державі.

Таблиця 2.8

Динаміка показників системи пенсійного забезпечення протягом дії пенсійної реформи (на початок року)

Рис.

Вочевидь, наявний рівень пенсій не забезпечує гідного існування осіб похилого віку, особливо у великих містах. Так, переважна частина

пенсіонерів (64,78 %) станом на 01.01.2011 р. отримувала пенсії у розмірі від 501 до 1000 грн (рис. 2.8).

Найменші пенсії (до 500 грн) отримують 0,92 % пенсіонерів. Від 1001 до 1500 грн отримують 19,46 %, та лише 14,84 % - понад 1500 грн.

2.3.2. Загрози реформованої пенсійної системи

Структура загроз реформованої пенсійної системи визначається її майбутньою парадигмою, передусім співіснуванням розподільчої та накопичувальної складових. (Таке співіснування відбувається з 2004 р., коли було запроваджено систему недержавного пенсійного забезпечення - ІІІ рівень. Але нині остання характеризується такими незначними обсягами та відповідно ступенем впливу, що в науково-практичному аспекті її існуванням можна знехтувати). Наявність останньої визначає чотири чинники, які докорінним чином впливатимуть на стан пенсійної системи та безпеки держави.

По-перше, це довготривалість процесу накопичень. Він відбуватиметься, за винятком перехідного періоду, протягом усього трудового життя людини, тобто у середньому 40 років.

По-друге, наявність інвестиційної діяльності, яка є обов’язковим атрибутом накопичувальної системи. Накопичені кошти можуть і мають бути інвестовані у певні класи та види активів. Головною метою такого інвестування необхідно вважати збереження пенсійних накопичень. Іншою важливою метою вважається формування довгострокового відносно дешевого інвестиційного ресурсу для потреб прискореного розвитку вітчизняної економіки. У будь-якому випадку таке інвестування за своєю економічною природою завжди пов’язане з ризиком.

По-третє, вплив на рівень національних заощаджень. За своєю економічною суттю індивідуальні пенсійні накопичення можна розцінювати як відкладений попит, оскільки принциповою особливістю системи є неможливість вилучення накопичень до настання пенсійного віку.

Насамкінець накопичувальна система функціонуватиме за активної участі недержавних фінансових інститутів. Якщо облік та адміністрування пенсійних внесків покладаються на Накопичувальний фонд (принаймні протягом перших двох років функціонування системи), який, по суті, є органом державного управління, то інвестиційна діяльність і облік прав власності на пенсійні активи покладаються на приватні фінансові установи - компанії з управління активами та зберіга- чів. Крім того, після двох років функціонування системи громадяни за бажанням матимуть змогу перевести власні накопичення з Накопичувального фонду до приватного адміністратора.

Запровадження системи ІІ рівня стане ще одним серйозним випробуванням соціально-економічного стану країни. Вплив такого запровадження на сьогодні досить важко оцінити, оскільки він може мати і позитивний, і негативний характер.

Позитивний вплив системи на соціально-економічний стан країни полягає у такому.

Розумне й раціональне інвестування майбутніх пенсійних накопичень здатне надати потужний поштовх вітчизняній економіці. Спрямування «довгого» та відносно дешевого інвестиційного ресурсу в реальний сектор може забезпечити швидке та стійке зростання внутрішнього високотехнологічного виробництва з високим рівнем доданої вартості. Це автоматично спричинить зростання кількості робочих місць, зниження рівня безробіття та підвищення рівня заробітної плати. Наслідком стане підвищення внутрішнього попиту, яке, своєю чергою, за наявності відповідного грошового ресурсу приведе до подальшого розширення виробництва тощо. Тобто матиме місце само- відновлюваний циклічний процес «зростання виробництва - зростання зайнятості та заробітних плат - зростання пенсій - зростання внутрішнього споживання - зростання виробництва».

Зміна ментальності майбутніх поколінь. Потужні патерналістські настрої, що панують у сьогоднішньому суспільстві [115], значно гальмують шлях суспільного розвитку в ринкових умовах. Ще однією особливістю вітчизняного соціуму є нехтування поведінкою «обачливого індивідуума» (хоча ця риса є характерною для людства в цілому). Одна з найбільших проблем, з якими останнім часом стикаються уряди, полягає в надмірній апатії відносно заощаджень на майбутнє [178]). Результатом є надмірно високий рівень сподівань індивідуума на державу в контексті майбутнього пенсійного забезпечення, внаслідок чого людина відчуває брак стимулів для професійного вдосконалення та інтенсифікації власної праці.

Запровадження ІІ рівня пенсійної системи здатне змінити психологію працівника - покладатися на власні сили, а не на державу у справі забезпечення власної гідної старості.

Разом з тим з наведеної парадигми реформована система за певних умов може не тільки не послабити традиційні загрози дореформеної системи, а й підсилити їх, а також доповнити додатковим, притаманними виключно накопичувальній пенсійній системі.

1. Економічна сфера. Негативний вплив на економічну безпеку держави внаслідок запровадження системи ІІ рівня відбуватиметься за такими особливостями.

Подальше погіршення фінансового стану ПФУ. Парадигма запровадження системи ІІ рівня передбачає, що джерелом її наповнення стане частина пенсійних внесків (близько 20 %), які сьогодні в повному обсязі спрямовуються до ПФУ. Хоча процес переспрямування частини внесків матиме розтягнутий у часі характер (на момент запровадження до системи залучаються лише особи, молодші 35 років, а процент відрахування зростатиме від 2 до 7 % протягом 6 років), у бюджеті ПФУ виникає ефект так званих випадаючих доходів. Навіть з урахуванням того, що половина цих коштів може бути повернена через механізми державного запозичення, фінансовий стан ПФУ майже гарантовано погіршиться. За таких умов завдання балансування бюджету ПФУ є дуже непростим для уряду, науковців і профільних спеціалістів. У випадку невдалого вирішення покриття зростаючого дефіциту бюджету ПФУ знову стане проблемою державного бюджету.

Підвищення вразливості системи перед загальним станом економіки та, зокрема, кризами. На відміну від розподільчої, накопичувальна системи є більш вразливою перед негативними явищами у вітчизняній економіці.

Однією з найсуттєвіших загроз системи ІІ рівня є знецінення пенсійних накопичень унаслідок інфляції. Через недбалу урядову політику, коли рівень інфляції перевищує 5-8 %, заощадження знецінюються настільки швидко, що сам процес їх накопичення втрачає сенс.

Іншою загрозою системи ІІ рівня є кризові явища. Звичайно, спад виробництва в національній економіці з подальшим зменшенням зайнятості та зниженням заробітних плат обумовлює звуження бази сплати пенсійних внесків і в розподільчу, і в накопичувальну системи.

Але накопичувальна система, яка тримає переважну частину пенсійних накопичень у цінних паперах, піддається додатковому ризику їх утрати внаслідок швидкого зниження ринкової вартості фондових активів. Як свідчить досвід 2008 р., у період фінансових криз виникає так звана інвестиційна пастка (див. параграф 4.1).

Нині світова експертна спільнота активно дискутує, чи повинна держава нести відповідальність перед пенсіонерами, що потрапили в «інвестиційну пастку»? А якщо так, то чи повинна держава відшкодувати такому пенсіонерові втрату частини накопичень? Цілком зрозуміло, що за позитивної відповіді на такі запитання додаткове навантаження знову матиме державний бюджет.

Більш щільна прив’язка національної економіки до світових процесів. Це відбуватиметься внаслідок того, що до 40 % пенсійних накопичень може бути інвестовано в цінні папери, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав, а також акції та облігації іноземних емітентів. За деякими оцінками обсяги таких інвестицій можуть становити 1 млрд євро на рік (див. параграф 4.1). На перший погляд, це може здатися позитивним явищем, оскільки свідчить про більш щільну інтеграцію вітчизняної економіки до світової. Однак автор вважає цю думку хибною з таких причин.

По-перше, спрямування частини пенсійних накопичень у цінні папери іноземних емітентів суттєво звузить інвестиційний потенціал системи ІІ рівня, якого так потребує вітчизняна економіка. По-друге, поширена серед спеціалістів і пересічних громадян теза щодо підвищеної надійності іноземних інвестицій за останніх світових подій і тенденцій потребує критичного перегляду. Достатньо згадати сумнозвісний приклад гучного банкрутства четвертого у світі за обсягами активів інвестиційного банку Lehman Brothers.

Отже, система ІІ рівня набуває потенційної можливості бути розба- лансованою внаслідок не тільки вітчизняних, а й іноземних кризових процесів, тобто її вразливість до зовнішніх чинників підвищується.

Розбалансування та дестабілізація фінансових ринків. Передусім, беззаперечно, йдеться про фондовий ринок. Через свою обов’язковість система ІІ рівня матиме гарантовані у часі надходження грошового ресурсу, які до того ж мають добре прогнозовані обсяги.

Наприклад, згідно з даними Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення середня заробітна плата у 2013 р. становитиме 2989,00 грн [107]. Якщо система ІІ рівня почне функціонувати з 2013 р., щорічний обсяг надходжень до Накопичувального фонду становитиме близько 5 млрд грн. А якщо б система була запроваджена раніше й у 2013 р. функціонувала на повну потужність, тобто відрахування склали б планових 7 % заробітної плати, річні надходження перевищили б 17,5 млрд грн.

Отож за таких умов Накопичувальний фонд стане найпотужнішим оператором фінансових ринків із відповідними маніпуляторними можливостями. Крім того, неминучою буде поява осіб, зацікавлених заробити на валютних, фондових, відсоткових спекулятивних коливаннях. Отже, Накопичувальний фонд за умови недостатньо досконалого регулювання може перетворитися на дестабілізуючий чинник, який матиме потенційну можливість свідомого розбалансування фінансових ринків, сприяючи виникненню «мильних бульбашок».

2. Соціальна сфера.

Загострення протестних настроїв у суспільстві. За даними соціологічної групи «Рейтинг» у демографічній структурі протестного електорату частка осіб старших за 60 років складає 25 % [41]. Ще 17 % припадають на осіб у віці 50-59 років. З урахуванням того, що протягом перехідного періоду жінки виходитимуть на пенсію у віці 55-59 років, частку пенсіонерів можна визначити на рівні 28-30 %. Крім того, 74 % протестного електорату складають особи з доходом до 3 тис. грн/міс.

За результатами іншого дослідження тієї ж соціологічної групи на запитання «Які дії влади могли б змусити Вас вийти на вулицю для участі в акціях протесту (мітингах, демонстраціях, пікетуваннях)?» 38 % респондентів відповіли «Зростання цін на найнеобхідніше» [21].

Отже, нині пенсіонери є найчисленнішою частиною протестного електорату в Україні, а сучасний рівень більшості пенсій із урахуванням макроекономічних процесів (зокрема інфляції) є потенційною причиною акцій протесту.

Унаслідок дії сукупності економічних чинників є імовірність того, що система ІІ рівня не виправдає очікувань, які на неї покладаються. Якщо індивідуальні пенсійні накопичення з будь-яких причин не стануть суттєвою надбавкою до державної пенсії з розподільчої системи, Україну очікує подальше зубожіння найстаршої когорти населення, а суспільство вкотре відчує себе ошуканим. Причому те, унаслідок яких чинників накопичувальна складова не виправдала очікувань, що на неї покладаються, у даному випадку не відіграватиме жодної ролі.

Автор не береться спрогнозувати суспільно-політичні наслідки появи такого відчуття.

Отже, пенсійна система в її нинішньому стані є потенційним джерелом загроз безпеці держави у соціальній та економічній сферах. Консервація такого стану системи лише підсилює ці загрози та через певний відносно невеликий проміжок часу змінить їхній статус із небезпечного на критичний.

Запровадження системи ІІ рівня за певних умов здатне нейтралізувати такі загрози (принаймні більшість із них) або, як мінімум, знизити їхню гостроту.

Разом з тим система ІІ рівня за власною парадигмою може стати додатковим джерелом загроз у соціальній та економічній сферах. Отже, перед науковцями, урядовцями та спеціалістами постає завдання розроблення та запровадження системи заходів, що нейтралізуватимуть, чи принаймні мінімізуватимуть вплив новітніх ризиків реформованої системи.

Такі заходи мають спрямовуватися за межі пенсійної системи, переважно на забезпечення макроекономічної стабільності, зокрема інфляції, відновлювання внутрішнього виробництва, реформування ринку праці й інституту заробітної плати та розвиток фінансового ринку.

Окрему загрозу реформованій пенсійній системі становитимуть майбутні глобальні та локальні фінансові кризи.