Процес виховання школярів на національно- культурних традиціях українського народу

Майбутній учитель мусить усвідомити, що лише національ­но орієнтовані освіта і виховання здатні стати, по-перше, важли­вим фактором становлення громадянина України; по-друге, провідною силою державотворення і з цією метою інтегрува­ти зусилля всіх етносів, що населяють Україну; по-третє, за­порукою зміцнення державного та етнічного компонентів у вихованні, етнокультури і полікультури особистості; по-чет­верте, засобом сприяння гуманітаризації та інтелектуалізації виховання й освіти, всього суспільства, прилучення до світової цивілізації.

При цьому виховання на регіональних традиціях не допускає душевної байдужості, жорстокості, приниження інших народів, емо­ційної “товстошкірості”. Воно формує, поряд з працелюбством, мо­ральністю, естетичною довершеністю також повагу, милосердя, вміння відгукнутися на чуже горе, толерантність і злагоду.

Наша країна поліетнічна, тому надзвичайно важливо, щоб школярі виховувалися в дусі поваги до всіх народів, які живуть по­руч, вивчали їх традиції, пропагували власні, бо “Україна—спільний дім для всіх її громадян”. Наприклад, морально-естетичні, трудові традиції, зокрема, український рушник і рушникарство, стали тради­ційними не лише для росіян і білорусів, що живуть в Україні, а й по­ляків, євреїв, угорців, гагаузів, молдаван, кримських татар та інших народів.

Ідея рівності людей усіх національностей була і буде наріжним каменем виховання. Тому надзвичайно важливою ланкою національ­ного виховання є почуття взаємоповаги, глибокої толерантності до чужої думки, усвідомлення того, що в України немає синів і пасинків.

Ще М. Грушевський звернув увагу на необхідність установ­лення в українському домі злагоди й порядку, бо від цього залежить державність України. Злагода розпочинається з сім’ї. Вона ґрунтуєть­ся на спільній діяльності сім’ї і навчального закладу. Ю. Римаренко пише: “Сумний досвід змушує нас першочергову увагу приділяти об’єднанню народу. Адже не є таємницею, що Київська держава значною мірою тому стала здобиччю зовнішніх ворогів, що була ос­лаблена чварами князів, козацька християнська республіка занепа­ла внаслідок внутрішньої боротьби за гетьманську булаву. Українська Народна Республіка була повалена через невміння лідерів різних угрупувань поставити національні інтереси вище соціальних та осо­бистих”. З цим не можна не погодитися. Тому процес виховання на традиціях мусить об’єднувати родину і школу, батьків і вчителів.

Обґрунтовуючи процес виховання школярів на національно- культурних традиціях, зважаємо, по-перше, на особливості нашого часу. Трудові, морально-побутові й художньо-естетичні традиції, їх культуротворчі функції особливо інтенсивно розвивалися у зв’язку з надією на самостійність і незалежність України й уповільнювалися в період різних окупацій і роз’єднаності українських земель. В сучасних умовах розбудови української державності народні національно- культурні традиції посідають особливе місце в науковій педагогіці та етнопедагогіці, відіграють головну роль в усвідомленні національної ідеї, відродженні й розвитку національної системи та змісту освіти і виховання. Отже, в сучасних умовах вони є національними і загальнолюдськими цінностями навчання і виховання, одними із на­ціональних пріоритетів у формуванні громадянина України.

По-друге, прилучення шкільної молоді до національних над­бань, що утвердилися протягом століть, через виховання на націо­нально-культурних традиціях зумовлене психічними властивостями українського народу. Нашому народові завжди було притаманне праг­нення до творення прекрасного, відчуття вдячності й радості від витвору рук, почуття оптимізму від краси навколишнього світу, світле бажання його удосконалення.

Рис. 8.3.4.1. Процес, напрями і джерела виховання на національно-культурних традиціях українського народу

Українцеві з його кордоцентризмом і прагненням до естети­зації оточення важливо було не просто мати чисту білу сорочку, ска­тертину чи шматок полотна для того, щоб прикрасити житло чи ви­терти руки й обличчя. На Полтавщині, наприклад, кожну річ, якою користувалася родина, намагалися пофарбувати, розшити, вибілити, тобто творчо оздобити, перетворити, якщо дозволяв час, у мисте­цький витвір, що потім передавався дітям і онукам, залишався як спомин, зразок, засіб виховання, а саме дійство перетворювалося в градицію.

Сьогодні, за даними авторського дослідження, більш ґрун­товні знання й інтерес до традицій зафіксовані в учнів молодшого віку та підлітків. Це пояснюється нинішньою цілеспрямованою ви­ховною роботою, яка здійснюється, починаючи з дошкільного зак­ладу. Всього виявлено п’ять груп мотивів, які визначають діяльність, пов’язану з декоративно-ужитковим мистецтвом, народними ремес­лами і промислами. Найголовніші з них — регіонально-традиційні (1), навчально-пізнавальні (2), перспективно-ціннісні (3), соціально-

моральні (4), комунікативно-статусні (5). Цифри вказують їх рей­тинг, визначають напрямки діяльності педагогічних колективів.

Науково обгрунтований процес виховання учнів на на­ціонально-культурних традиціях може використовуватися в усіх школах. Він є багатофакторним, ступеневим, концентричним, різнобічним і цілісним, що характеризується єдністю таких головних загальних етапів'. І — основний (дитинство); II — доповнювальний (підлітковий); і III — старший шкільний вік, що у свою чергу поділяється на підетапи: а) національно-культурної просвіти (активно-засвоювальний); б) діяльнісно-поведінковий (практично-творчий); в) індивідуально-самовиховний (життєво- орієнтовний); IV — об’єднувальний (рис. 8.3.4.2.).

Рис. 8.3.4.2. Єдиний процес виховання на національно-культурних традиціях українського народу: основні етапи

Таким чином, педагогічна сутність традицій полягає в тому, що вони через освіту, виховання, самотворення індивідууму забез­печують: 1) наступність соціокультурного досвіду; 2) акумулюють генетичний код нації, служать її культурному самозахисту; 3) є ре­зультатом етнопедагогічних зусиль народу протягом багатьох століть, тому складають основний зміст виховання в сучасних умо­вах; 4) як своєрідний ідейно-педагогічний ключ організації виховно­го процесу передають велич моральних засад нації, обстоюють сво­боду і рівноправність старшого і молодшого поколінь; 5) об’єднують усі етноси, що проживають в Україні; 6) захищають національну са­мобутність українського народу; 7) зберігають і передають досвід порядку і норм життя в певних соціальних умовах і етнографічних обставинах; 8) як комплексний засіб виховання спрямовані наглибо- ке і всебічне пізнання рідного народу, його минулого, сучасного й майбутнього; 9) сприяють формуванню високоморальних пріоритетів кожного учня, його професійному самовизначенню, високому усвідомленню самого себе як невід’ємної частини свого народу, нації, як самобутньої особистості, розумінню необхідності самоучіння та самовиховання.

Процес виховання на традиціях успішно здійснюється в спільній діяльності сім’ї і школи, позашкільних закладів і творчої ак­тивності особистості, на основі єдності урочної, позакласної й по­зашкільної навчально-виховної роботи, самовиховання, самоучіння і самотворення особистості школяра.

Завдання для самостійної роботи

1. Законспектуйте (на вибір) один із розділів науково-мето­дичного посібника А.М. Бойко і В.П. Титаренко (Укра­їнський рушник — засіб виховання і витвір декоративно- ужиткового мистецтва українського народу. — Полтава, 1997.).

2. Оформіть графічно класифікацію національно-культур-. них традицій українського народу за працями М.Г.

маховича. Порівняйте її з класифікацією традицій А.М. Бойко й І.В.Охріменка.

3. Виявіть у процесі педагогічної практики найбільш поширені традиції в сучасних навчально-виховних закладах (пози­тивні й негативні).

4. Охарактеризуйте полтавський рушник як засіб естетич-

ного, трудового та морального виховання.

5. Розкрийте сутність і зміст досвіду народних майстринь Полтавщини.

6. Назвіть етапи процесу виховання на традиціях українського народу, які варто конкретизувати і за якими напрямами.

7. Розкрийте зв’язки і залежності між традиціями і звичаями українського народу.

Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії

1. У чому полягає феномен національно-традиційної культури українського народу?

2. Які інноваційні технології виховання школярів на національно-культурних традиціях українського народу вам відомі?

3. Якими поняттями варто, на ваш погляд, доповнити “Короткий словник з проблем національного виховання”, поданий у монографії А.М. Бойко й І.В. Охріменка (Національно-культурні традиції українського народу у виховній діяльності загальноосвітньої школи. — Полтава, 1999. —244 с.)?

4. Які умови ви вважаєте найбільш нагальними у вихованні на національно-культурних традиціях українського народу? Відповідь обгрунтуйте.

5. Які головні групи недоліків, що гальмують процес виховання молоді на національно-культурних традиціях, вам відомі?

6. У чому полягає специфіка національно-культурних традицій Полтавського регіону?

7. Які з названих традицій святкування Різдва використову­ються у вашій родині: святкова вечеря, зустрічі гостей, колядки, уславлення господаря дому, носіння вечері родичам, напучення молодих, збір родини за столом тощо?

Тематика бакалаврських і магістерських

* наукових робіт

— Педагогічний потенціал національно-культурних традицій українського народу, його характеристика і способи реалізації.

— Співробітництво школи і сім’ї з виховання дітей та молоді на національно-культурних традиціях.

— Трудові, морально-побутові та художньо естетичні традиції Полтавського регіону, їх виховне значення.

— Характеристика основних етапів процесу виховання школярів на національно-культурних традиціях українського народу.

— Педагогічні основи інноваційних технологій виховання школярів на національно-культурних традиціях народу.

— Зміст самоосвітньої методичної роботи вчителя з підго­товки до виховання учнів на національно-культурних традиціях.

І Література

1. 22 видатних українських педагоги: Підручник І А.М. Бойко, В.Д. Бардінова, Ж.В. Борщ та ін.; Під заг. ред. А.М. Бойко. — К.: Професіонал, 2004.

2. Бойко А.М., Охріменко І.В. Національно-культурні традиції українського народу у виховній діяльності загальноосвітньої школи. — Полтава, 1999.

3. Бойко А.М., Шемет П.Г Виховуємо громадянина і професіонала: теорія, досвід. — Полтава, 2003.

4. Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.

5. Вишневський О. Сучасне українське виховання.—Львів, 1996.

6. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. — К.: Оберіг, 1991.

7. Дем ’яненко Н.М. Щоб рідною мовою озивалася до наших дітей наука // Вісник ПДПУ ім. В.Г. Короленка.—Полтава,

1998. —С. 11-27.

8. Жулинський М. Національна культура та її роль у сучасному діалозі цивілізацій // Слово і час. — 1998. — № 1, —С. 64-67.

9. Кузьменко О.Д. Українське народознавство в школі // Постметодика. — 1994. — № 3. — С. 12-14.

10. Культура і побут населення України. — К.: Либідь, 1993.

11. Любар Н. Народна педагогіка про виховання дітей у сім’ї // Початкова школа. — 1998. — № 10. — С. 68-70.

12. Попов Л.А. Воспитательный потенциал религии // Педагогика. — 1992. — № 7-8. — С. 72-77.

13. Скупіна В.І. За традиціями української педагогіки // Початкова школа. — 1992. — № 7. — С. 7-9.

14. Стефаник С.К. Практичне народознавство. — Харків, 2002.