Реалізація виховного змісту національно-культурних традицій українського народу в діяльності вчителя

Національне виховання стосується всього народу України. При цьому слід, по-перше, усвідомлювати, що поняття “народ Ук­раїни” та “український народ” не є тотожними. “Народ України” має значно ширше значення.

По-друге, І.В_е Мартинюк правильно акцентує на тому, що національне виховання здійснюється через реалізацію національ­ної ідеї. „яка є головною, об’єднує основні верстви населення Украї­ни. Її основний зміст він розуміє як “національне відродження неза­лежної соборної України, розбудову її державності”. Підкреслює, що головна мета українського національного виховання, яке традиційно склалося протягом століть, — формування людини- — 329—

громадянина, національно свідомої, духовно багатої і фізично розвиненої, будівника і захисника України”.

Отже, виховання на традиціях стосується всього народу України, містить національну ідею, вбирає в себе соціалізацію і са­мовиховання, робить процес становлення особистості педагогічно керованим і доцільним. В.О. Сухомлинський застерігав, що “в нашій праці не може бути нічого маленького”. Він писав, що на уроках і в позакласній діяльності виховний аспект завжди був і буде провідним, яким би “очищеним” від виховання не було навчання, воно є насам­перед виховання, моральне формування людської особистості. Особ­ливо важливою є його думка про те, що немає і не може бути, не повинно бути навчання, “непричетного” до виховання. “Виховуємо ми, — наголошує педагог, — не тільки ідеями, закладеними в знан­нях, які ми даємо своїм учням, але насамперед тим, як ці знання і закладені в них ідеї несемо в клас ми, живі люди, тим, що людина доторкається до людини, до її душі своєю душею”.

Виховання учнів на традиціях рідного народу найбільш пов­но відповідає сучасній ситуації розбудови незалежної суверенної Ук­раїни, її державності, служить передачі підростаючим поколінням основного морального змісіу, історичної пам’яті нації, сприяє роз­витку особистості громадянина України, який би відповідав новим запитам суспільства.

Тому В. Сухомлинський закликає педагогів подумати над етичною суттю своєї праці, обґрунтовуючи висновок, що віра у вихо­ванця, довіра до нього — це корінь етики взаємовідносин педагога і вихованців. В.О. Сухомлинський наголошує, що кожна людина—це цілий світ думок, почуттів, переживань, що не можна зводити духов­ний світ маленької людини до навчання. Якщо ми намагаємося, щоб усі сили душі дитини були зайняті уроками, життя її стане нестерп­ним. Отже, передусім багаті національні традиції забезпечують, щоб вона була не тільки учнем, а насамперед людиною з багатогранни­ми інтересами, запитами, прагненнями. У зв’язку з цим місію вчи­теля видатний педагог вбачав не в тому, щоб механічно переклада­ти знання із своєї голови в голову дитини. В.О. Сухомлинський довів, що навчання і виховання — це насамперед людські відносини.

Виховання на традиціях потребує від педагога спеціальних знань, умінь і навичок для організації взаємодії між вчителем і учня­ми на рівні співробітництва. Таким чином, виховання на традиці­ях розглядаємо як спеціально організований під керівництвом учителя процес, в якому вирішальна роль належить самій дитині як унікальному неповторному суб’єкту цього процесу, його активній перетворюючій діяльності, самоосвіті, самови­хованню, що веде до його “самозмін” і “саморуху”.

Вивчення досвіду кращих шкіл показує, що національна свідомість успішно формується тоді, коли в усьому навчальному матеріалі, але особливо в різноманітній позаурочній роботі, в усіх видах діяльності учнів інтегрована національна ідея, якій належить статус провідної, фундаментальної основи виховання підростаючих поколінь. Ця ідея об'єднує всіх українців: “повільних і швидких, сентиментальних і мрійних, домашніх і непосидючих, мовчаз­них і співучих, сепаратистів і самостійників”.

У системі чинників розбудови державності України, духов­ного відродження українського народу, його національної культури і освіти, здійснення успішного переходу до ринкових відносин та вход­ження України у високоцивілізоване світове співтовариство одне з провідних місць належить сучасній школі, національному вихованню її учнів, національно-культурним традиціям українського народу.

Без знання своєї історії, культури, свого родоводу, традицій народу і сім’ї неможливо виховати патріота України, який би ха­рактеризувався національною самовідданістю, був здатним дбати про успіх соціальних і економічних перетворень сучасності, трудити­ся для розквіту Батьківщини в майбутньому.

Традиції — широке філософсько-педагогічне поняття. Як педагогічний феномен це один із центральних компонентів українського народознавства, комплексний метод виховання, де звичаї, ритуали, свята і т. ін. виступають прийомами. Адже в змісті феномен “традиції” інтегрує звичаї, ідеї, естетичні цінності, певні моральні норми, правила поведінки, елементи духовної і мате­ріальної спадщини, що зберігаються в українському народі, розвива­ються і передаються прийдешнім поколінням.

Таким чином, усі прогресивні традиції українського народу мають народознавчий, національно-культурний, високоморальний характер. Вони об’єднані єдиною силою, якою є національна ідея. Цінність традицій полягає в тому, що їх розвиток і відроджен­ня забезпечує примноження кращих психічних якостей укра­їнського народу, його менталітету, емоційних та інтелектуаль­них особливостей нації. Отже, узагальнюючи сказане, під вихо­ванням на національно-культурних традиціях ми розуміємо

процес відтворення у наступних поколіннях тих кращих на­ціональних моральних якостей і рис, що були вироблені украї­нським народом упродовж всього періоду свого існування (рис. 8.2.3.1).

Рис. 8.2.3.1. Основні напрями та суб'єкти виховання на національно-культурних традиціях

Поряд із цим, необхідно підкреслити зростаючу відпові­дальність педагогів за стан міжетнічних відносин в Україні, у зв’яз­ку з цим — прищеплювати школярам уміння наполегливо і послідов­но боротися за задоволення інтересів усіх народів, що населяють нашу землю, виявляти і підносити те спільне, що їх об’єднувало і об’єднує, виховувати довір’я до громадян різних національностей, формувати громадянську зрілість і розсудливість.

Вчитель мусить знати, що педагогічний уплив національно- культурних традицій на розвиток особистості дитини непереверше- ний. Учні сприймають їх від батьків і вчителів як дидактичну аксіо­му, зовсім не відчуваючи, що їх наставляють і виховують.

Нами вже велася мова про загальну мету виховання на тра­диціях, проте її слід прокоментувати словами К.Д. Ушинського. “В основі особливої ідеї виховання в кожного народу лежить, звичай­но, особлива ідея про людину, про те, якою повинна бути людина в уявленні народу в певний період народного розвитку”. Таким чином, звичаї, ритуали, свята, обряди, ідеали народу мають у своїй основі найбільш правильні уявлення про людину і спосіб її життя. Вони об’єднують минуле й майбутнє, утверджують в душах молоді віковічні заповіді старшого покоління, інтегрують певну спільність людей у високорозвинену сучасну націю, а вже потім — у цивілізо­ване загальнолюдське співтовариство.

Аналізуючи виховний зміст українських традицій, варто трактувати виховання і навчання як нероздільний педагогіч­ний процес в двох взаємопов 'язаних аспектах. По-перше, це педагогічний уплив школи, сім 7, колективу дітей в урочній і по- заурочній діяльності; а по-друге, це — готовність учня сприй­няти цей уплив, а вчителя, батьків — здійснити його.

Акцент у роботі школи і сім’ї з виховання учнів на традиціях припадає на позаурочну діяльність, що зумовлено рядом факторів. І Io-перше, позаурочна виховна діяльність — більш вільний, творчий і відкритий процес; по-друге, у позакласній і позашкільній діяльності яскраво виявляється творчість та ініціатива школярів і педагогів, розгортається процес самовиховання і самотворення особистості; по-третє, вона є важливим механізмом об’єднання зусиль школи і родини у вихованні шкільної молоді на традиціях.

Причини, що гальмують процес виховання на національно-культурних традиціях українського народу, мають соціально—економічний, загальнопедагогічний і організаційно- методичний характер. Це, по-перше, неповна визначеність мети, цінностей, ідеалів, прикладів і зразків у виховній роботі; недостатня етнізація і значний формалізм у змісті, формах і видах виховної діяльності, особливо позаурочної; по-друге, недосконалість навчальних планів і програм, відсутність підручників нового покоління, і ісврахування регіональної специфіки традицій, народних промислів, декоративно-ужиткового мистецтва; по-третє, недостатня і іавчально-матеріальна база, як традиційних загальноосвітніх шкіл, гак і освітньо-виховних закладів для здібних і обдарованих дітей; і ю-четверте, невідповідність навчальних планів вищої школи запитам різних типів сучасної загальноосвітньої школи, що виявляється в недостатній кваліфікації педагогічних кадрів, зокрема, щодо виховання школярів на національно-культурних традиціях народу.

Велике значення для організації виховання на національно- культурних традиціях належить методичній роботі навчально-вихов­ного закладу.

Координує всю методичну роботу в районі з підготовки пе­дагогів до виховання на національно-культурних традиціях районний мс і одичний кабінет. Структура методичної роботи в районі подана і ні схемі (рис. 8.2.3.3).

Рис. 8.2.3.2. Структура методичної роботи в школі з виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу

Основними педагогічними умовами успішного функціо­нування і розвитку виховання на національно-культурних традиціях українського народу є:

1. Обізнаність учителів і учнів з національно-культурними традиціями свого народу, їх історичними коренями. Вміння виявляти й обґрунтовувати головні з них у відповідності до можливостей і потреб регіону, усвідомлення виховної сутності і педагогічного значення традицій свого народу.

2. Вивчення вікових і психологічних особливостей учнів пев­ного віку для забезпечення ефективності особистісно орієнтованого навчання і виховання на традиціях.

Рис. 8.2.3.3. Структура методичної роботи в районі з підготовки педагогів до виховання на національно-культурних традиціях — 334—

3. Спрямованість змісту навчання і виховання на формуван­ня високої моральності, національної свідомості школярів, дотримання міжпредметноїта внутріпредметної скоординованості, акцентуації у вихованні на традиціях, поряд з уроком, на позаурочній діяльності, дотримання у виховній роботі наступності, єдності теорії і практики, а у її змісті — етнічної цілісності.

4. Формування регіонально-традиційних, емоціонально-мо­ральних, навчально-пізнавальних, перспективно-ціннісних та інших мотивів художньо-творчої діяльності на традиціях.

5. Виявлення і попередження причин, які гальмують вихо­вання на національно-культурних традиціях українського народу.

6. Обґрунтування основних етапів, системи засобів та шляхів здійснення процесу виховання шкільної молоді на національно-куль­турних традиціях народу.

7. Формування педагогічно доцільної морально-естетичної творчої суб’єкт-суб’єктної взаємодії дітей і дорослих у процесі ви­ховання учнів на національно-культурних традиціях свого народу.

8. Спеціально організована діяльність в школі і рай(міськ)- методкабінеті з підготовки педагогічних кадрів до виховання шко­лярів на національно-культурних традиціях рідного народу

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацюйте монографію М.Г. Стельмаховича „Педагогіка життя” (К„ 1980. — 48 с.). Законспектуйте найбільш яскраві, на ваш погляд, думки.

2. Сформулюйте та обґрунтуйте 3-4 визначення терміна “традиції”.

3. Г. Ващенко підкреслює велику роль традицій у виборі ідеалу людини. Він пише, що традиційний ідеал — це не вишивана сорочка, яку можна скинути і все ж залишитись українцем. Ідеал людини — це те найголовніше, що створив народ у розумінні властивостей людської особистості та її призначення. (Виховний ідеал. — Полтава, 1994. — С. 103.). У чому полягає співвідношення традицій та ідеалу?

4. А.С. Макаренко називав традиції тим „зовнішнім каркасом, у якому можна красиво жити, тому він і

захоплює ”. В ряді своїх праць видатний педагог приходить до висновку, що традиції — це дуже хороший клей для колективу (Проблеми школьного советского воспитания // Педагогические сочинения: В 8 тт. — Т. 4. — М., 1984. — С. 118-124). Прокоментуйте ці узагальнення А.С. Макаренка.

5. Організуйте і проведіть вечір „Народні ремесла Полтавщини”, „Хліб у обрядах та звичаях мого народу”, „Рушник у традиціях українського народу” (на вибір).

6. Організуйте конкурси: народної пісні, пасхальних писанок, полтавської кераміки, гончарної скульптури, народної вишивки; фестивалі: фольклорних колективів, колядок і щедрівок рідного краю.

7. Доповніть чи конкретизуйте основні напрями виховання на традиціях, що подані у тексті на рис. 8.2.3.1.

8. С.К. Стефанюк стверджує, що появі загальновідомих пісень, які наслідуються в кожній родині, в кожному населеному пункті, передують колядки, щедрівки, посипальні пісні, колискові тощо. Пісня стає гуманно- етичною цінністю суспільства.

Назвіть свої улюблені народні пісні. Знайдіть народні витоки у кращих сучасних високохудожніх хорових і сольних пісенних творах. Наведіть приклади. Організуйте і проведіть вечір “Народна пісня”.

9. Доповніть подані нижче форми національного виховання: фольклорні фестивалі за участю людей різних національностей, вечори культури етнічних груп та національних меншин України, усні журнали з проблем творчого шляху українських учених і митців, репортажі з актуальних подій і заходів, диспути з питань сучасних інтеграційних процесів у культурному середовищі, творчі завдання і проекти учнів.

Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії

1. У чому полягає орієнтовний зміст та пріоритетні напрями виховання школярів на національно-культурних традиціях українського народу. Відповідь обґрунтуйте.

2. Яке із визначень традицій, що дається в лекції, є, на ваш погляд, найбільш педагогічно доцільним і чому?

3. У чому полягає концепція вселюдського значення націо­нальних традицій, розроблена М. Грушевським?

4. Який етап у розвитку національно-культурних традицій ук­раїнського народу ви вважаєте найбільш плідним і чому?

5. У чому полягають зв’язки і залежності національного і загальнолюдського? Поясніть на конкретних прикладах ви­ховної діяльності.

6. Як ви розумієте традицієзнавчий підхід у вихованні? Про­коментуйте основні його положення.

7. Який сенс традицій у формуванні дитячого колективу вба­чав А.С. Макаренко?

8. Проти чого в обґрунтуванні і використанні традицій засте­рігав Г.Г. Ващенко?

9. Чи згодні ви з тим, що пісня в етнопедагогіці є могутнім засобом виховання? М.Г. Стельмахович, С.К.Стефанюк та інші дослідники доводять, що зміст пісенних творів несе в собі увагу до іншої людини, вчить вшановувати сім ’ю, батьків, а найбільше — матір, бабусю, оспівує кращі родинні здобутки. Велику роль у побуті, у сімейних стосунках відіграють пісні релігійного, міфо­логічного, деонтологічного характеру.

Поцікавтеся, які пісні знають і співають учні вашого кла­су (на пропедевтичній практиці). Ознайомте їх з реперту­аром українського народного хору “Калина” Полтавсько­го педагогічного університету, запросіть на його концерт.

Тематика бакалаврських і магістерських наукових робіт

— Виховні засади національно-культурних традицій українсь­кого народу.

— Вселюдське значення національних традицій у творчості М. Грушевського та М. Драгоманова.

— Розквіт національних традицій у період Запорізької козацької республіки.

— Роль національної ідеї у розвитку традицій українського народу.

— Педагогічні умови та засоби виховання школярів на націо­нально-культурних традиціях українського народу.

Література

1. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990. — К., 1998.

2. Бебешко Л.М. До питання про детермінацію поняття “національна самосвідомість” // Проблеми освіти.—2003. — № 32. — С. 22-29.

3. Благослови, Мати: Уроки українського народознавства в школі / Упорядн. Л. Іванникова. — К., 1995.

4. Бойко А.Н., От педагогической теории — к массовой школьной практике. — Полтава, 1993.

5. Бойко А.Н., Охріменко І.В. Національно-культурні традиції українського народу у виховній діяльності загальноосвітньої школи. — Полтава, 1999.

6. Бойко А.М., Титаренко В.П. Український рушник—засіб національного виховання і витвір українського декоративно- ужиткового мистецтва. — Полтава, 1998.

7. Бойко А.М., Шемет П.Г. З вірою в майбутнє. — Полтава, 1996.

8. Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.

9. Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Львів, 1996.

10. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. — К., 1991.

11. Дем ’янюк Т.Д. Народознавство в школі: досвід, проблеми, пошуки. — К., 1993.

12. Донців Д. Дух нашої давнини. — Дрогобич, 1991.

13. Кара-Васильєва Т.В. Полтавська народна вишивка. — К, 1983.

14. Костомаров М.І. „Закон Божий”: Книга буття українського народу. — К., 1991.

15. Макаренко А. С. Опыт методики работы детской трудовой колонии // Педагогические сочинения: В 8 тт. — Т. 4. — М., 1983. —С. 166-190.

16. Опанасенко Н. Виховний ідеал Лесі Українки в сучасній школі // Рідна школа. — 2004. — № 6. — С. 3-32.

17. Стельмахович М. Педагогіка життя. — К., 1980.

18. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 3. — К., 1977.