16. Філософія позитивізму, етапи її розвитку.

Вся історія позитивізму являє собою вцьому сенсі цікавий парадокс: на кожному новому історичному етапіпозитивісти ратували за все більш послідовну і строгу «орієнтацію на науку »і разом з тим на кожному новому етапі вони все в більшій мірі втрачали контакти з дійсним змістом, що розвивається, науковоїтеорії.

У філософії позитивізм — це концепція, яка зазначає, що людське мислення проходить три етапи розвитку: теологічний (релігійний), метафізичний (філософський) та позитивний (науковий). Перший позитивізм

Перший, початковий позитивізм склався в 19 ст. Передумовою виникнення позитивізму був стрімкий розвиток науки: математики, фізики, хімії, біології. Теоретичним джерелом позитивізму виступало Просвітництво з його вірою у всемогутність розуму.

Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

· пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

· вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

· у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

· вивчення людського суспільства теж можна і потрібно проводити науковими методами. Другий позитивізм, емпіріокритицизм, махізм

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об’єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу. Третій позитивізм, неопозитивізм

Третя форма позитивізму — неопозитивізм, має два різновиди: логічний (інакше — емпіричний) позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Цей напрям визначає нову головну роль в усіх сферах діяльності. Усі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Постпозитивізм

Сучасний позитивізм — це постпозитивізм, у рамках якого очікується очевидна тенденція до пом'якшення вихідного методологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурних чинників у динаміці науки (Кун, Лакатош, Тулмін, Фейєрабенд, аналітична філософія, віденський гурток). Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.