2.1. Основні історичні етапи розвитку логіки

Історія логіки бере свій початок ще з часів Стародавньої Греції (V—IV ст. до н. е.). Уже Демокріт торкався понять, гіпотези тощо. Сократ висловив своє ставлення до таких засобів дослідження, як індукція та дедукція, його учень Платон розробив проблему дефініції, поділу понять, логічної форми.

В епоху середньовіччя логіка Арістотеля була дуже популярною, але зазнала певної модифікації відповідно до основних настанов схоластики. Найвідомішими представниками цього періоду були французькі філософи І. Росцелін, П. Абеляр, англійські філософи У. Оккам, Д. Скотт та Ансельм Кентерберійський. Вони спробували розв’язати проблему взаємовідношення одиничного і загального, визначення понять, модусів і фігур категоричного силогізму.

У новий час Ф. Бекон розробляв форми індуктивного методу, а Р. Декарт дедуктивні методи пізнання.

Засновником сучасної логіки був Г. Лейбніц. Створена ним штучна мова стала прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Він створив загальний метод, за допомогою якого всі істини можна звести до певного виду обчислення, сформулював закони достатньої підстави, оригінальне вчення про гіпотезу.

Кінець XIX—XX ст. стали часом розвитку так званої некласич­ної логіки. Англійський логік і філософ Дж. С. Мілль систематизував дослідження Ф. Бекона в галузі індуктивних методів причинних зв’язків явищ.

Інший аспект розвитку формальної логіки полягає у тому, що в обох її розділах — дедуктивному та індуктивному — почали застосовуватись методи логічних обчислень. Проникнення математичних методів в індуктивну логіку приводить до її модифікації в логіку імовірнісну, предметом якої стає вже вивчення методів оцінки істинності гіпотез.

Перша формалізована мова була побудована лише наприкінці ХІХ ст. Г. Фреге. Саме він увів поняття логічної функції й роз- різнення властивостей речей і відношень. Перевагою математичної логіки є те, що завдяки символічному апарату, який там застосовується, стає можливим виражати точною математичною мовою досить складні судження, в яких логічно пов’язано багато елементів. Однак це не означає, що всі проблеми формальної логіки можна розв’язати засобами символічної логіки. Якщо за основу структурування логіки брати застосування математичного апарату (логічні числення), то тоді логіка поділяється на дві частини: загальну (несимволічну) і символічну (математичну) логіки. Якщо за основу структурування брати історичний підхід, то логіка поділяється на традиційну (аристотелівську) і сучасну.

Сучасна формальна логіка є надзвичайно розгалуженою наукою і може бути розподілена на різні складові частини (розділи): логіку висловлювань, логіку предикатів, алетичну логіку, епістемічну логіку, темпоральну логіку, логіку дії, логіку імперативів та ін. (див. табл. 1).