<<
>>

Переяславська рада, «Березневі статті» 1654 р. та їх історичні наслідки. Оцінка статей в історичній літературі.

Основним військово-політичним союзником Української держави протягом першого та другого етапів війни було Кримське ханство, однак постійна зрада хана ставала фатальною для реалізації державної ідеї.

У цій ситуації поставала проблема пошуку нового союзника з метою розгрому Речі Посполитої й возз’єднання в межах держави усіх етнічних українських земель.

На його думку існувало два потенційних кандидата на цю роль - турецький султан та московський цар. Більшість старшини надавала перевагу союзу з Московією, що пояснюється кількома причинами:

• приналежність московського царя до православного віросповідання;

• наявність в історичній пам’яті українського народу ідеї спільної політичної долі за часів Київської Русі;

• відсутність у суспільстві антимосковських настроїв;

• близькість мови і культури;

• військово-політична слабкість Московського царства у порівнянні з Туреччиною.

Останнє давало надію на збереження Україною державної самостійності.

Треба зазначити, що Московія з самого початку війни надавала козацькому війську допомогу продовольством, фуражем та сукном. Однак відкрито виступити на боці України московський цар Олексій Михайлович Романов не поспішав. Зазнавши тяжких втрат у війні з Річчю Посполитою, цар вважав за необхідне почекати та подивитися, як козаки й поляки виснажать один одного. Проте у 1653 р. під загрозою укладання союзу між Україною і Туреччиною і в результаті тривалих переговорів Олексій Романов скликав Земський собор. 11 жовтня 1653 р. Земський собор вирішив прийняти Військо Запорізьке (офіційна назва Української держави) під “государеву високу руку” й оголосити війну Речі Посполитій.

29 жовтня московське посольство на чолі з думним боярином Василем Бутурліним виїхало в Україну з метою юридичного оформлення військово-політичного союзу з гетьманом і старшиною. Така рішучість у діях Москви була викликана побоюванням московського царя щодо зближення України з Туреччиною та небажанням зміцнення Польщі у разі її перемоги.

У грудні 1653 р. московське посольство зустрілося з гетьманом, старшиною та його полковниками в Переяславі, поблизу Києва. 18 січня 1654 р. Хмельницький після наради зі старшиною та полковниками, скликає Загальновійськову раду, на якій було ухвалено остаточне рішення про перехід України під протекторат царя. Далі переговори ледь не зайшли у глухий кут. Це було спричинено відмовою московської делегації приймати присягу на вірність Україні. Тільки усвідомлення цілковитої безвиході, неспроможності власними силами зберегти державність та довести війну до переможного кінця, змусили Б. Хмельницького погодитися на однобічну присягу цареві.

Протягом січня-березня 1654 р. мешканці 177 населених пунктів приймали присягу московській делегації. Однак не завжди цей процес проходив без конфліктів. За різними причинами не склали присяги козаки Уманського та Брацлавського полків, київський митрополит Косов взагалі відмовився її приймати, в деяких селищах Полтавського та Кропивнянського полків побили представників царя, Чорнобильські міщани неохоче приймали присягу. До Москви доходили також свідчення про складення присяги українцями під чужими іменами. Незважаючи на вказані випадки, більшість населення України присягала з вірою, що союз з Москвою допоможе вирішити українські проблеми.

Слід відзначити, що ані на Переяславській раді, ані на переговорах з московськими послами гетьман та старшина не отримали ніяких гарантій, були тільки усні обіцянки щодо підтвердження царем українських прав та вільностей. Задля юридичного оформлення військово-політичного союзу до Москви було відправлено українську делегацію на чолі з Генеральним суддею С. За- рудним і переяславським полковником П. Тетерею. На жаль, на переговорах Зарудний та Тетеря замість дотримання українських інтересів виторгували привілеї для себе. Цар подарував їм маєтки в Україні та затвердив замість 23 пунктів тільки 11 статей, а також видав “Жалувану грамоту.”

Зазначені 11 статей в історії відомі як “Березневі статті” або “Статті Богдана Хмельницького”.

На жаль, оригінал договору не зберігся, до нас дійшли тільки копії, тому угода була предметом частих суперечок учених.

Щодо змісту “Березневих статей”, то вони передбачали збереження в Україні існуючої форми правління, й устрою інституцій державної влади, території, судочинства, армії в 60 тисяч реєстрових козаків, фінансової системи, територіально-

адміністративного поділу, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитої незалежності в проведенні внутрішньої політики. Суверенітет України частково обмежувався узгодженням кандидатури в Москві, контролем за внутрішньополітичною діяльністю (гетьман через посередництво Москви мав відносини з Річчю Посполитою та Туреччиною), а також податки збиралися під контролем Москви і частина їх спрямовувалася до Москви. Московське царство у свою чергу зобов’язувалося захищати Україну від поляків, турок та татар.

Таким чином, за своїми формально-правовими ознаками договір нагадував угоду про встановлення протекторату, але, як вважають сучасні історики, за змістом передбачав створення конфедеративного союзу під верховенством Москви.

Слід також акцентувати увагу на тому, що договір кваліфікувався як вічний, проте правова частина його була лише чинною на період гетьманування Б. Хмельницького. Кожний наступний гетьман укладав нові статті, які складалися з двох частин: перша - “Статті Богдана Хмельницького”; друга - “Нові статті” (додаткові).

В історичній та юридичній літературі “Березневі статті” оцінюються по-різному. Причиною цього є, як вже зазначалося, втрата оригіналу та конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями стосовно статусу України.

Деякі дослідники (переважно російські) вбачали в угоді повну чи неповну інкорпорацію України Росією або ж автономію України у складі Московського царства (В. Мякотин).

Інші дослідники вважали, що угода 1654 року являє собою або реальну унію двох держав (М. Дьяконов), або персональну унію в особі московського царя Олексія Романова (В. Сергєєвич).

Існує також думка, що статті є договором васалітету (М. Г рушев- ський, І. Крип’якевич, Д. Дорошенко), згідно з яким сильніша сторона (московський цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись в її внутрішні справи. Українці ж в обмін зобов’язувалися сплачувати цареві податки та надавати військову допомогу.

Б. Галайчук вважає статті псевдопротекторатом, квазіпроте- кторатом.

В. Липинський вказує на оформлення військового союзу двох держав, скріпленого протекцією московського царя. О. Оглоблин оцінює угоду як воєнно-політичний союз.

Останнє тлумачення “Березневих статей” з’явилося у 1954 р. під час пишних святкувань трьохсотріччя Переяславської ради. У радянській історіографії було оголошено, що визвольна війна та підписання угоди стали кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до возз’єднання і саме возз’єднання цих двох народів було основною метою війни 1648-1657 рр., але це тлумачення не відповідає історичним фактам.

Однак, незважаючи на невизначену оцінку угоди, Переяславська рада та “Березневі статті” були для України ані трагедією, ані гоньбою. Їх історичне значення полягало у наступному:

• статті засвідчили юридичне відокремлення й незалежності Війська Запорізького від Речі Посполитої;

• Росія юридично визнавала суверенітет України;

• перед Україною відкривалася перспектива довести війну з Польщею до переможного кінця і возз’єднати усі українські землі;

• для нащадків він був доказом суверенності України.

Водночас слід пам’ятати, що Московська держава проводила політику жорстокої централізації і мала на меті перетворити Україну в одну зі своїх провінцій. Тому відразу після підписання угоди цар почав обмежувати суверенітет України, відміняючи права і привілеї населення.

Отже, війна була обумовлена комплексом об’єктивних та суб'єктивних чинників і стала закономірним явищем в історії. Визвольна боротьба охопила усі соціальні верстви українського суспільства. Вони об’єдналися під гаслом “За православ’я”. Еволюція поглядів Б. Хмельницького щодо майбутнього статусу Війська Запорозького визначала динаміку та різновекторність зовнішньої політики.

<< | >>
Источник: С.В.Алексєєв та ін.. Історія України: Короткий курс лекцій ( для студентів вузів усіх спеціальностей та усіх форм навчання)/ С.В.Алексєєв,О.А.Довбня, Є.П.Ляшенко. - Краматорськ: ДДМА,2007. - 228с.. 2007

Еще по теме Переяславська рада, «Березневі статті» 1654 р. та їх історичні наслідки. Оцінка статей в історичній літературі.:

  1. 3. 2. Козацькі ради – новий етап українського державотворення
  2. Лекція 7 ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (1648-1654 рр.)
  3. Переяславська рада, «Березневі статті» 1654 р. та їх історичні наслідки. Оцінка статей в історичній літературі.
  4. Розділ 1 ВНУТРІШНЯ I ЗОВНІШНЯ СИТУАЩЯ B УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -