Рушійні сили, цілі та характер війни. Періодизація подій.
Основною рушійною силою війни було козацтво. Саме воно становило кістяк армії та під час війни перетворилося на політичну еліту.
Активну участь у війні брало і українське селянство, особливо упродовж 1648-1652 рр.
На жаль, селянство західноукраїнських земель, починаючи з осені 1649 р. відходить від боротьби й знову потрапляє у залежність від польських панів.Масового характеру набула участь у війні міщан. Саме їхня підтримка допомогла повстанцям опанувати найміцніші міста- фортеці. В окремих регіонах, зокрема, на Західному Поділлі, Житомирщині, Галичині, частині Волині (Луцький повіт) міщани відігравали провідну роль в організації боротьби з поляками.
До повстанців також приєдналася частина української православної шляхти. Упродовж 1649-1650 рр. відбулося масове “покозачення” шляхти Брацлавщини, Київщини та Чернігівщини. Шляхта повністю комплектує полковий писарський штат та штати генеральної військової канцелярії, тому що ця служба потребувала освіти, знання законів, канцелярсько-бюрократичної роботи та дипломатичного етикету.
Частина українського православного духовенства підтримала повстанців. Однак верхівка його, незважаючи на урочисту зустріч Б. Хмельницького в Києві взимку 1648 р., проявляла непослідовність і хитання у захисті національних інтересів.
Таким чином, з самого початку у війні брали участь представники усіх соціальних верств населення українських земель. Основною метою українців було звільнення з-під гніту Польщі та побудова власної держави, однак статус її визначався протягом усієї війни.
Ще однією метою війни була ліквідація усіх форм експлуатації, виборення особистої свободи, ліквідація фільварково- панщинної системи господарства та розвиток фермерського типу на засадах дрібної приватної власності на землю.
Основним гаслом війни, яке об’єднувало усіх повстанців було “За православ’я, проти католицизму та унії”, тобто відвою- вання прав і привілеїв православної церкви.
S~\ * Ci * Ci · · Ci Ci
Отже війна носила національно-визвольний, релігійний та соціальний (антифеодальний) характер.
У розвитку війни зазначаємо чотири етапи:
Перший етап війни (1648 р.) характеризується найбільшим розмахом повстання і виключними успіхами повстанців. На цьому етапі виділяються переможні битви під Жовтими Водами (5-6 травня), Корсунем (15-26 травня) і Пилявцями (21-23 вересня). Б. Хмельницьким розіслані у різні райони козацькі загони, йде руйнування польських і становлення українських інституцій. Водночас розгортається селянська війна. Повстанці контролюють Лівобережжя, частину Правобережжя, здійснено похід на західноукраїнські землі. Завершується період урочистим в’їздом Б. Хмельницького до Києва, де його зустрічає народ та представники духовенства на чолі з митрополитом Косовим й Ієрусалимсь- ким патріархом Паїсієм, представники Молдови, Туреччини, Ва- лахії, Семигороддя.
Другий етап (1649-1653 рр.) відзначається боротьбою між ворогуючими сторонами з переміжним успіхом. На цьому етапі були сформульовані Б. Хмельницьким основні принципи національної державної ідеї, сутністю якої було створення незалежної соборної держави.
Серед військових подій слід виділити переможну для українців Збаразько-Зборівську кампанію (10 липня-17 серпня 1649 р.), невдалу Берестецьку битву (28 червня-10 липня 1651 р.) і переможну Батозьку (1-2 червня 1652 р.).
Слід зазначити укладені на цьому етапі Зборівську (18 серпня 1649 р.) та Білоцерківську (28 вересня 1651 р.) угоди. Згідно з першою під контролем гетьмана опинилися Брацлавське, Київське та Чернігівське воєводства, які об’єднувалися в Українську державу зі статусом автономії. Білоцерківська угода, підписана після поразки під Берестечком, зводила нанівець автономію Української держави (гетьман контролював тільки Київське воєводство). Тільки після битви під Батогом Українська держава здобуває незалежність, однак невдала Жванецька облога (21 жов- тня-15 грудня 1653 р.) ставить знову під загрозу її існування.
Поразки були спричинені зрадою татар. Таким чином, військово- політичний союз з Кримським ханом ставав фатальним для реалізації державної ідеї і змушував Хмельницького шукати нового союзника з метою розгрому Речі Посполитої й возз’єднання в межах держави усіх етнічних українських земель.Третій етап (1654-1655 рр.) ознаменувався війною України проти Речі Посполитої в союзі з Московським царством. Цей етап розпочинається утворенням у березні 1654 р. конфедеративного союзу з Московським царством, і робиться нова спроба домогтися возз’єднання українських земель у межах національної держави. Восени 1655 р. було визволено Західний регіон, але через протидію Швеції та агресії Криму Б. Хмельницький змушений був відступити. У політичному розвитку намітилася тенденція щодо утвердження монархічної форми правління в особі спадкового гетьманату.
Четвертий етап (1656-1657 рр.) відзначається погіршенням геополітичного становища Української держави. Московія, налякана успіхами шведського короля Карла Х у Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою. Виходячи із ситуації, гетьман взяв курс на створення коаліції з Семигородським князівством і Швецією за умови визнання західноукраїнського регіону складовою частиною Української держави. Козацькі війська захопили землі Волині, Турово-Пінщини, Берестейщини, а шведи - більшу частину Польщі. Однак невдовзі розпочалися невдачі для коаліції, внаслідок чого вона зазнала краху. Це стало останнім потрясінням для хворого Б. Хмельницького і 27 липня 1657 р. він помер. З його смертю, на нашу думку, закінчується національно- визвольна війна.
T J * · ^ · * ^ *
У політичному розвитку подій останнього періоду війни відбулася реалізація ідеї спадкоємності гетьманської влади. Кор- сунська рада (квітень 1657 р.) обрала гетьманом Ю. Хмельницького.
3