БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 р.

Але нi внаслiдок Переяславської Ради, нi внаслiдок переговорiв з посольством в Москвi, росiйськими послами, крiм словесних обiцянок i запевнень вiд iменi царя, Хмельницький i старшини не дiстали нiяких документальних актiв, якi мiстили б письмовi гарантiї, визначали умови переходу Украiнської держави пiд владу московського царя.

Наприкiнцi сiчня — у першiй половинi лютого 1654 р. в Корсунi і Чигиринi Хмельницький, Виговський та iншi старшини виробляли матерiали для посольства. Цi матерiали набули форми прохання-чолобитної до царя, яке дiстало назву «Статей», у яких було 23 пункти. Разом з «Статями» було складено грамоту (листа) Богдана Хмельницького царевi Олексiєвi Михайловичу, датовану 17 лютого 1654 р. Оригiналiв цих документiв не знайдено, вiдомi вони в росiйських перекладах. У грамотi Хмельницький вiд iменi свого, Вiйська Запорiзького і всього народу православного Росiйського (в оригiналi, очевидно, було Руського), посилаючись на слова московського посольства в Переяславi про згоду царя прийняти Вiйсько Запорiзьке пiд «свою високу руку i пiдтвердити його права й вольностi, просив царя права, устави, привiлеї і всякi свободи і держави маетностей духовних і мирських людей грамотами государевими закрiпити навiчно». Було відправлено українське посольство до Москви.

Внаслiдок цих переговорiв i з’явилися документи, якi визначали становище України i характер взаємовiдносин з Росiєю в першi часи пiсля Переяславської Ради. Цими документами стали так званi «Статтi» Богдана Хмельницького, або Березневi статтi 1654 р. (наданi 21 березня 1654 р.) i жалуванi грамоти Вiйську Запорiзькому i українськiй шляхтi, а також пiзнiше надана грамота православному духiвництву. Оскiльки оригiналiв Березневих статей не знайдено, до того ж за життя Богдана Хмельницького вони не були опублiкованi, то щодо складу «Статей» та їх автентичностi iсторики висловлювали рiзнi погляди.

Укладаючи договір, обидві сторони – і Хмельницький, і царський уряд – переслідували різні цілі. Хмельницький мав на меті дістати військову допомогу від Москви в боротьбі з Польщею, добитися повної від неї незалежності, а за це цар одержуватиме щорічну данину. Московський уряд же, укладаючи договір, мав далекосяжну мету: з часом повністю ліквідувати Українську державу, домогтися її повної інкорпорації.