<<
>>

I. СПІЛЬНІ ВИСТУПИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ I ДОНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПРОТИ СОЮЗНИКА ШЛЯХЕТСЬКОЇ ПОЛЬЩІ— КРИМСЬКОГО XAHCTBA (1654—1657 pp

У січні 1654 p. в українському місті Переяславі відбулась велика історична подія. Представники козацьких полків, міщани, селяни, духовенство, які зібралися сюди на заклик Богдана Хмельницького, проголосили возз’єднання України з Росією.

Об’єднання двох братніх народів у єдиній державі відіграло винятково важливу роль у їх дальшій долі. Значно швидше почали розівиватися продуктивні сили України, звільнені від пут тяжкого польсько-шляхетського гніту. Україна здобула могутнього захисника від іноземних агресорів, зокрема турецько-татарських, які на протязі кількох століть загрожували самому існуванню українського народу.

Переважна більшість українського населення з ентузіазмом зустріла рішення Переяславської ради. Возз’єднання України з Росією відповідало найжиттєвішим інтересам і прагненням українських народних мас. Воно відповідало також економічним і політичним інтересам основної частини пануючого класу України — козацької старшини, яка, ставши при владі в результаті визвольної війни і вигнання польських панів, могла здійснюватиз допомогою російського царизму своє панування над народними масами, закріпачуючи селян і рядових козаків і відновлюючи велике феодальне землеволодіння. Українських і російських феодалів об’єднували спільні інтереси і в галузі зовнішньої політики. Зростаюча могутність Російської держави була однією з умов, яка давала мож-

ливість вести боротьбу за визволення всіх українських земель від іноземного панування.

Возз’єднання України з Росією зробило вплив на міжнародні відносини. Рішення Переяславської ради дістали великий відгук у Стамбулі, Бахчисараї і Варшаві. Ворожі Росії агресивні держави — шляхетська Польща, султанська Туреччина і Кримське ханство справедливо вбачали в цій знаменній події реальну загрозу своїм загарбницьким планам щодо України. Tx також лякало посилення Росії. Зараз же після Переяславської ради ці держави виступили проти возз’єднання України з Росією.

Ще не припинились урочистий дзвін і привітальні залпи у містах і селах України, що приймали присягу на вірність союзу з російським народом, а в сусідніх країнах уже плелися інтриги, готувалися сили для збройного виступу.

Уряд воєнно-феодальної Турецької імперії, який завжди зазіхав на родючі українські землі, докладав великих зусиль, щоб зірвати возз’єднання України з Росією. Одержання у Стамбулі офіціального повідомлення царя Олексія Михайловича про возз’єднання України з Росією викликало посилення ворожих д'ій Оттоманської Порти проти Росії і України. B зв’язку з затяжною війною проти Венеції внутрішнє становище Туреччини ускладнилося і султанський уряд не мав змоги послати свої сили на Україну. Наступ здійснював кримський хан, який дістав від султанського уряду офіціальний дозвіл нападати на українські і російські землі. Туреччина пішла на загострення дипломатичних відносин з Росією. 3 1654 по 1660 p. обмін представниками між цими країнами був припинений. Султан уклав союз з ворожою шодо Росії Швецією і підтримував її під час російсько-шведської війни 1656—1658 pp.[223]

Туреччина намагалась зробити дипломатичний тиск на гетьманський уряд, добиваючись відриву України від Росії і підкорення собі українських земель. Ще в ході визвольної війни султан кілька разів присилав до Хмельницького послів з пропозицією перейти у підданство до Порти. Після Переяславської ради Туреччина знову від* правила кілька посольств на Україну, в тому числі i спеціальне посольство на Запоріжжя, з вимогою відійти від Росії і з загрозою виступити об’єднаними силами татар, угорців, черкесів та їн. 1

Народи, які перебували під ігом Турецької імперії, вітали возз’єднання України з Росією, бо воно вселяло в них надію на визволення від іноземного гніту. Вони чекали наступу на султанські володіння російських і козацьких військ, маючи намір об’єднатися з останніми і підняти повстання проти турецької деспотії. Александ- рійський архімандрит Варфоломей повідомляв: «А гречане де о том бога молят...

и того ожидают: как государевы ратные люди Дунай реку перейдут или Хмельницкий с черкасы выступит, и они де тотчас на турков сами восстанут и над ними учнут промышлять собча» [224] [225]

Особливо великий страх, озлоблення i ненависть возз’єднання України з Росією викликало у кримських феодалів, які ще у 1648 p. замишляли використати тимчасовий воєнний союз з українським військом для цілковитого підкорення України і перетворення її у васала Кримського ханства.

Прихильник шляхетської Польщі ханський візир Ce- фер-казі-ага, який став провідником агресивної політики Кримського ханства проти України, літом 1655 p. заявив російським посланникам у Криму Дмитрові Жеребцову і Семену Тітову, що Богдан Хмельницький нібито обіцяв бути «у вічному підданств'і» Криму і що козаки віроломно порушили присягу[226].

Такі заяви завжди зустрічали енергійну відсіч з боку російських представників. Так, російські посли Ладижен- ський і Хотунський на подібні декларації наближеного до хана Маметші-Гірея відповіли у 1654 p., що «украинцы — люди вольные», а цар актом возз’єднання захищав «христианскую веру» [227].

Таким чином, Переяславська рада зірвала плани татарських феодалів щодо підкорення України.

Мурзи і насамперед хан Іслам-Гірей добре розуміли небезпеку для своїх агресивних прагнень від об’єднання умілих козацьких військ з могутніми збройними силами Росії. Саму звістку про Переяславську раду хан сприйняв з надзвичайною злобою. Після перших же слів спеціального посла гетьманського уряду Савченка хан почав кидатися по кімнаті з якоюсь люттю. Підскочивши до посла, Іслам-Гірей безладно викрикував обвинувачення про «невдячність» козаків, а потім з нестримною злістю вдарив Савченка по обличчю. 3 великою гідністю посол відповів, що татари, будучи тимчасовими союзниками українського війська у війні 1648—1654 pp., замість того, щоб подати допомогу, грабували українські міста і села, а сам хан «забагател» на Україні.

Хан навіть хотів стратити Савченка '.

Про хана Мухамед-Гірея, який вступив літом 1654 p. на престол замість померлого Іслам-Гірея, сучасники — турецькі історики Веджігі і Фундуклу писали: «3 росіянами і козаками він безперестанно воював з власних міркувань, що випливали з прагнення його розірвати зв’язок козацької вольниці з Московською державою, яка посилилась, і підкорити її (Україну.— О. А.) власній гегемонії» [228] [229].

Двом козакам, які за розпорядженням Богдана Хмельницького супроводжували російських послів у Крим літом 1654 p., хан заявив, що гетьман збожеволів, піддавшись під владу Росії. Козаки відповіли, що Богдан Хмельницький «в целом уме», що Україна ніколи не піде на розрив з Російською державою [230].

Татарські правителі вирішили почати переговори з гетьманським урядом. Богдан Хмельницький охоче пішов назустріч цьому побажанню ханських властей. Російський уряд підтримав дії українського гетьмана, бо був заінтересований в спокої на південних кордонах. Богдан Хмельницький хотів добитися продовження козацько- татарської угоди, щоб таким чином знову запобігти можливості польсько-татарського союзу. Вже згадуване перше українське посольство в Крим було направлене саме з цією метою '. Проте переговори ні до чого не привели. Хан висував обов’язковою умовою розрив з Росією і спільний похід козацьких військ і татарських орд на Російську державу.

Гетьманський уряд завжди відповідав рішучою відмовою на подібні домагання хана. Ще в лютому 1654 p. російські посли в Криму Ладиженський і Огарков повідомляли в Москву про відмову Богдана Хмельницького йти разом з ордами хана на російські землі. Український гетьман заявив, що він готовий подати допомогу татарам в поході на будь-яку іншу державу, крім Російської2. У жовтні 1654 p. хан Мухамед-Гірей знову добивався (через посольство, очолюване Іваном Толмачом), щоб гетьманський уряд пішов на розрив з Росією. Але і на цей раз він дістав категоричну відмову 3.

У листопаді того ж року ханські посли Тохтамиш та ін., які повернулися з України в Крим, доповідали, що на всі пропозиції йти разом на Росію козаки «отказали впрям» 4.

Ha початку 1656 p. російські посланники Андрій Акінфов і Григорій Жданов зустрілися в Криму з гінцями Богдана Хмельницького, направленими туди у справі про звільнення захоплених татарами у полон українців. Українські гінці розповідали російським іпослам, що ханський уряд знову домагався розриву України з Росією, загрожуючи війною в разі відмови. Гінці заявили ханові, що козаки іготові вступити в боротыбу з Кримським ханством 5. Рішуча відсіч гетьманського уряду і Богдана Хмельницького була виразом волі народних мас України, в тому числі рядового козацтва.

Навесні 1656 p. у Чигирині відбулась спеціальна рада, на якій серед інших питань обговорювались і настійні вимоги хана. Один з учасників ради розповідав:

1 ЦДАДА арк. 1—2. г T а м

3 T а м

4 T а м

5 T а м

ф. Посольский приказ, Крымские дела, стовп 3,

ж e, стовп. 17, арк. 18. ж e, стовп. 3, арк. 2. ж e, стовп. 17, арк. 12. ж e, кн. 39, арк. 140,

41, 352—354 (зв.), 359—364, 537—539.

236—239; кн. 40, арк. 39 (зв.)

«В Чигирине был всех черкаских городов полковником и сотником и черкасом съезд». Ha раді Богдан Хмельницький повідомив, що татарські мурзи пропонують перейти під протекцію Кримського ханства, де козаки, як вони обіцяли, «учнут носить платье цветное и ходить в сафьяных сапогах и ездить учнут на добрых конех... и черкаские де полковники и сотники и все запорожские черкасы против того гетману черкаскому говорили: хотя де они учнут ходить в лаптях и в онучах, а хотят де они все служить великому государю московскому» *.

Ханські власті перекручено змальовували переговори з гетьманськими представниками, доводячи російським посланникам, що гетьманський уряд начебто дав згоду на підданство України ханові. Метою провокацій хана було прагнення дискредитувати козаків перед царським урядом і загострити відносини України з Росією.

Ці провокації не мали успіху[231] [232]. Адже Богдан Хмельницький вів переговори з Кримським ханством за згодою російського уряду.

Щодо Російської держави ханський уряд проводив відкрито ворожу політику. Офіціально такий напрям зовнішньої політики Кримського ханства сформулював у дипломатичних документах, зокрема в грамотах до російського царя Олексія Михайловича, хан Мухамед-Гі- рей[233]. За прямою вказівкою султанської Туреччини ханські орди посилили свої напади на російські і українські землі. Одночасно Кримське ханство поспішило приєднатися до ворожих Росії та України союзів. Насамперед кримський хан уклав угоду з шляхетською Польщею.

Польські магнати хотіли будь-якою ціною повернути собі втрачені в результаті визвольної війни і Переяславської ради величезні латифундії на сході і відновити своє панування над народними масами України. Ці магнати відігравали тоді вирішальну роль у зовнішній політиці Речі Посполитої, настійливо спрямовуючи її на війну з Росією.Уже в січні 1654 p. правлячі кола шляхетської Польщі порвали дипломатичні відносини з Російською державою і відкрито почали готуватися до воєнного виступу.

Шукаючи союзників, уряд Речі Посполитої звернувся до Кримського ханства. Хан вороже ставився не тільки до Росії, а й до Польщі. Проте він завжди намагався використати суперечності між цими двома державами. Через те він охоче дав згоду на спільний з шляхетською Польщею виступ проти Росії. Була досягнута угода про вторгнення об’єднаних польсько-татарських сил на Україну.

Мухамед-Гірей відразу ж після вступу на ханський престол підписав союзний договір з Польщею. Річ Посполита затвердила на сеймі цей договір ще раніш — 9 червня 1654 p. 1

Після підписання договору Польщі з Кримським ханством польсько-шляхетські війська, які ще в березні 1654 p. зазнали поразки при спробі окупувати Поділля, літом 1654 p. відновили свій наступ на Україну, розраховуючи на воєнну підтримку хана.

Кримський хан з усіма своїми численними ордами (за визначенням Богдана Хмельницького «с войском крымским, Великим и Малым ногаем») вторгся на Україну і об’єднався з окупаційними польсько-шляхетськими військами на початку січня 1655 p.

Народ чинив героїчний опір інтервентам. Ha захист України з Росії були направлені значні військові сили, очолювані В. Б. Шереметєвим.

Відбувся ряд кровопролитних боїв біля Умані, Брац- лава, Ахматова та ін. Обидві сторони зазнали величезних втрат. За свідченням турецького історика Наїма козаки втратили половину свого війська, а татари дві третини [234] [235].

Переможцем у запеклих битвах виходило об’єднане російсько-козацьке військо. У результаті зимової кампанії 1654—1655 p. просування польсько-татарських військ в глиб України було зупинене. Проте татари відступили з великою кількістю полонених. Турецький історик Наїма,

ЦДАДА, ф. Посольский приказ, Крымские деда, стовп. арк. 14.

17,

пояснюючи неуспіх хана «жорстокою зимою», вказує, що татари захопили 5 тис. чоловік '. Польсько-шляхетські війська не наважились залишитись на Україні без орд і також відступили.

Літом 1655 p. Богдан Хмельницький і В. Ьутурлін повели військо для визволення західноукраїнських земель. Успішному розвитку цієї кампанії сприяла боротьба проти Кримського ханства запорізького козацтва та його співбратів — донських козаків.

Запорізьке низове військо було включене гетьманом у стратегічні плани російсько-українського командування з самого початку воєнних дій. Ha запоріжців покладалось завдання створювати загрозу тилам союзника польської шляхти — кримського хана. Своїми нападами на володіння останнього запорізьке козацтво мало завдавати ударів по тилах татарських військ і цим самим прикувати в Криму частину ординських сил, а часом всі кримські і ногайські орди для захисту володінь хана. Як писав Богдан Хмельницький 21 березня 1655 p. до Шереметева, «тогда б татарове своих городов оберегали, а не к ляхам на помощь шли» [236] [237].

Низове Запорізьке Військо повинно було діяти спільно з Донським Військом, на яке покладалось таке саме завдання. У листі від 10 липня 1654 p. український гетьман писав царю: «Послали есмя указ на Запорожье, чтоб ...промысел над Крымом чинили. И тебя в. г. просим: повели войску в. ц. в. Донскому и иным астраханским и казанским войскам, чтоб созокупясь с войски вашего царского величества запорожскими, таков же промысел над Крымом чинили» [238]. Ця пропозиція гетьмана знайшла цілковиту підтримку з боку царського уряду.

Таким чином, царський і гетьманський уряди прагнули використати давні історичні зв’язки запорізького і донського козацтва у війні проти шляхетської Польщі та ЇЇ союзника — Кримського ханства.

У відповідь на лист Богдана Хмельницького від 12 липня 1654 p., в якому він іповідомляв про возз’єднання України з Росією, донські козаки писали про своє цілковите схвалення рішень Переяславської ради: «От сердец своих душами обрадовалися от стара и до мала... за то мы вас любя похваляем гораздно». Далі у листі донців говориться про спільність походження і давню дружбу двох народів і підкреслюється, що ця дружба нерозривна, «наипаче прежнего дружелюбства, аки единородная братия навеки» '.

Коли кримський хан відкрито виступив проти Росії і оформив свій союз з шляхетською Польщею, на Дон з Москви надійшли дві грамоти з царським наказом донським козакам допомагати гетьману України.

Богдан Хмельницький з свого боку повідомив Донське Військо, що кримський хан з королем польським «сло- жась заодно» на Україну «рать подвизают» і «зло мыслят» [239] [240]. До листа гетьман додав адресовану йому грамоту, в якій цар обіцяв Хмельницькому допомогу донців.

Як листа Богдана Хмельницького, так і царську грамоту на Дону прочитали на військовому кругу, де прийняли сприятливе для України рішення. Донці заявили Богдану Хмельницькому, що вони царський указ виконують особливо охоче, бо доведеться проти спільних ворогів виступити із запорізькими козаками, з якими їх зв’язують давні узи бойового братерства («с Войском Запорожским с друзьями своими, аки что единородными братьями») [241].

Донське Військо послало до Богдана Хмельницького своїх посланців Герасима Іванова і Василя Нікітіна, через яких гетьман міг негайно передавати відомості про просування татарських орд. Донські козаки обіцяли бути готовими на перший сигнал «иттить на Крьтм... морем стругами, а конная — стѳпыо» [242]:

Ha початку літа 1655 p. Донське Військо разом з Запорізькою Січчю організували великий похід проти Кримського ханства. У червні тритисячне похідне військо, в якому запорізькі козаки становили одну третину, відправилося з Дону па море. Ватажком походу був отаман Павло Чесночихін. Запоріжців очолював Семен Вергун. Похідне військо розмістилось на 43 стругах. Тільки два судна, за визначенням гінців, були «меньшими» — їх екіпажі складалися з 50 чоловік, усі інші струги були «большими» (по 80 чоловік) або «середніми (по 70 чоловік).

Флотилія пришвартувалася недалеко від Судака («Судочек» — сказано в документі), між Кафою і Балаклавою («Булыклы»).

Судак був взятий штурмом і спалений. Так само вчинили з усіма навколишніми селами. Потім козаки підступили до Кафи — центру торгівлі невільниками.

У цей час була одержана звістка, що до Кафи з Константинополя наближається турецький морський транспорт з шести кораблів, навантажених хлібом та іншими товарами. Козаки атакували транспорт. Після короткогс бою два кораблі, один навантажений пшеницею, а другий іншими товарами, були захоплені.

Успішно розвивалися бої за Кафу. Гарнізон цього міста ие витримав нищівних ударів козаків. Донці і запоріжці зайняли укріплення, зруйнували їх разом з жилими спорудами. Козаки повернулися на Дон, не зазнавши ніяких втрат '.

Крім цього спільного походу, донські козаки згідно з домовленістю з Богданом Хмельницьким влітку 1655 p. організували самостійно велику морську експедицію. Одержавши достовірні відомості про те, що готується похід численних військ кримського хана в двох напрямках — на Україну для з’єднання з польським королем і на південно-російські міста.— ідонські козаки, очолювані отаманом Павлом Федоровим, «слышечи такие вести... не замешкав» 6 липня вийшли в Азовське море на 34 стругах (в кількості 2030 чоловік). Після відплиття другої флотилії у Нижньому Черкаському городку залишилося всього 700 донців [243] [244].

Донські козаки поставили перед собою завдання «кримскому хану і царевичем, и крымской рате в том подъеме и в походе их помешку учинить». Насамперед вони обложили Тамань і після кількох днів облоги 15липня зайняли місто.

Після цього донці влаштувалися на Таманській косі і стали напроти Керчі, де вони перебували понад два місяці — до 14 вересня 1655 p. Прагнучи перешкодити походові ханських військ і прикувати сили ворога, козаки переправлялись з Азовського моря у Чорне, нападали на укріплені пункти півострова, руйнували їх і палили, а також відбивали атаки татарських загонів.

Одночасно з виконанням свого головного завдання донці визволяли невільників. Вони переправили на батьківщину 130 полонених українців1.

B результаті цих двох експедицій основна мета була досягнута. Бойові дії запорізьких і донських козаків біля Кримського півострова, а також чутки про підготовку нападу калмиків «а Крим налякали хана і він відклав свій похід на Україїну для допомоги польському королю. Про це свідчать численні факти. Донський отаман Павло Федоров і козаки його станиці розповідали в Москві, що за свідченням захоплених язиків татарські військові сили «не пошли де затем, что вести были в Крыму, чтр калмыки хотят приходить на крымские улусы войною, да и для того, что их они, донские казаки, воевали около их мест» [245] [246].

Польсько-щляхетське військо, позбавлене допомоги своїх союзників — татарських орд, а також зважаючи на небезпеку шведського .наступу на Річ Посполиту, не могло чинити значний опір просуванню російських сил і козацьких полків, які протягом серпня—верееня 1655 p. визволили все Поділля та Східну Галичину і підійшли до Львова.

Загроза нового вторгнення 30-тисячної ханської орди, яка на осінь, коли для неї зменшилась небезпека походів запоріжців і донців, знову активізувала свої дії, примусила козацькі війська повернутися на Подніпров’я для оборони України.

У зв’язку з польсько-російськими переговорами і укладенням потім Віленської угоди були припинені воєнні дії російських військ. У царському уряді в цей час переважало боярське угруповання, яке першочерговим завданням вважало боротьбу за узбережжя Балтійського моря. Головним противником у цій боротьбі була Швеція, посилення якої, в зв’язку з її перемогами в Польщі і захопленням Східної Прибалтики, загрожувало Російській державі втратою володінь і виникненням другого фронту. Уклавши через те перемир’я з Польщею, Росія почала війну проти Швеції.

Гетьманський уряд продовжував війну з Польщею, пославши свої війська на допомогу угорському князю Pa- коці — противникові Польщі і союзникові Швеції. Проте ця війна була непопулярною серед козацтва. Окремі козацькі частини відмовлялись виступати на допомогу військам Ракоці без указу царя. Ці настрої знаходили відгук і на Запорізькій Січі. Рядові запоріжці обвинувачували старшину і в тому, що вона багатіє за рахунок селянства і козаків, які живуть надзвичайно бідно. Виступ низів Запоріжжя, очевидно, набрав значних розмірів, бо гетьманський уряд змушений був послати для придушення повстання велике військо з артилерією ’.

Кримський хан, вірний союзницьким зобов’язанням щодо Польщі, направив свої орди проти військ Ракоці, а також продовжував вторгнення на Україну. Тому виступи Запорізької Січі спільно з Донським Військом проти Кримського ханства і після Віленської угоди мали важливе значення для боротьби українського народу проти агресорів.

Ha літо 1656 p. боротьба проти хана активізується. Гетьманський уряд знову організує спільний похід запоріжців і донців з метою не допустити виходу кримської орди на допомогу Польщі [247] [248].

У другій половині червня 1656 p. на Дону було сформоване тритисячне похідне військо з донців і запоріжців. До нього включили і торгових людей, які прибули сюди з південноросійських прикордонних «українних» міст. Командирами загону на військовому кругу були призначені військовий отаман Наум Васильєв і знатний старшина Павло Федоров (він же Чесночихін). 3 Черкаська похідне військо пішло на Азов і обложило цю фортецю. Похід був дуже невдалим для козаків. Гарнізон Азова пустив в дію піхотні частини (яничар) і кавалерію (кримських татар). Після жорстокого бою козацьке військо зазнало тяжкої поразки. Багато козаків потрапило в полон, ще більше було знищено. Нема відомостей про безпосередніх учасників цієї козацької експедиції. Розповідь козака Івана Кондратьєва і московського посланника Ce- вастьяна Протасьєва, які перебували тоді на Дону, про те, що під Азовом загинуло півтори тисячі чоловік, а 900 козаків і торгових людей було захоплено в полон, не можна вважати точною. B Азові усіх полонених знищили. Нез’ясована доля отамана похідного війська Павла Федорова, який також потрапив у полон. Протасьєв заявляє, що Павла Федорова повезли в Константинополь 1. Надісланий же російськими послами в Москву з Криму товмач Тихін Алтобаєв стверджував, що отамана стратили ще в Азові, а голову його привезли в Крим і звідти відправили в Константинополь[249] [250]. Оскільки дані про похід козаків на Азов влітку 1656 p. дуже неясні і дещо суперечливі (Кондратьєв, наприклад, вважає, що загін складався з 2600 чоловік, а Протасьєв вказує, що до нього входило понад 3000 чоловік), немає можливості відтворити справжню його картину і визначити причини його трагічного кінця.

У 1657 p. готувався великий напад татарських орд на Україну. Ha початок червня вони перейшли Дніпро і стали біля Очакова, чекаючи сигналу до вторгнення. Для відсічі ордам коло Чигирина були сконцентровані значні козацькі частини під командуванням наказного гетьмана Григорія Лесницького. Російські воєводи і козацькі полковники організували спільну сторожову службу і привели у бойову готовність підлеглі їм команди російських солдатів і козаків[251]. Готувались до походу запорізькі і донські козаки. Були чутки нібито російські сили і козацькі війська збираються наступати на Крим.

У Кримському ханстві полонені готувалися підняти повстання в разі наступу на Крим російських військ, що викликало велику тривогу серед татарських феодалів '. Після пападу донських козаків на Кафу і Керч мурзи закували полонених в кайдани і на ніч закованих кидали в ями[252] [253].

Підготовлюваний спільний дохід запоріжців і донців мав на меті захопити язиків. У серпні на Січ прибулотри- ста донців на чолі з отаманом Михайлом Самаріновим (Лук’яновим). Об’єднавшись з запоріжцями, донські козаки ходили з Січі «под крымские улусы». Лле захопити язиків козакам не вдалось. Донці, в тому числі і отаман Михайло Лук’янов, повернулись на Дон, залишилось тільки 20 чоловік «для добычи», як пояснював донський козак Григорій Савельєв. Тричі ходили запорізькі козаки з Січі під Очаків, Перекоп і «под иные места». Кожного разу в експедиціях брали участь і донці, які залишилися на Запоріжжі[254]. Запоріжці і донці добилися воєнних успіхів, ие зазнавши втрат. Як свідчив у Посольському приказі корсунський осавул Юрій Минев- ський, «были под Очаковым и под Перекопью, и над татарами поиск учинили и под Перекопью посады пожгли и поворотились назад здоровы» [255].

Восени 1657 p. організується ще два спільних виступи донців і запоріжців з Січі. Під час першого походу вони захопили п’ятьтурецьких кораблів[256]. 3 організацією другого виступу зв’язане повторне прибуття на Запоріжжя донського отамана Михайла Самарінова (Лук’янова). У Посольському приказі отаман розповів, що після 1 жовтня він з 60 донськими козаками пішов за дорученням Донського Війська у Кримський степ «под улусы добиться языков». Біля урочища «Білий Колодязь» донці зустрілися з трьома запоріжцями, які втекли з Криму з татарського полону. Колишні полонені повідомили, шо з Криму вийшов двотисячний загін татар на чолі з калга- салтаном. Татари зупинилися біля Молочних Вод «для обереганья от приходу их, донских козаков, и запорожских черкас». Донці, «послыша крымских людей, поворотились назад и поехали в Запороги к черкасам прове- дать, пойдут ли они, черкасы, с ними, донскими казаки, под Крым. И как они де в Запороги приехали, и запорожские черкасы для их приезду тотчас поднялись под крымские улусы. И пошло с ними запорожских черкас конных с полторы тысячи да в судах с 4000. И шли подле Днепра два дница до Ислям-городка».

Під час переправи перед Іслам-Керменем один козак з Запорізького Війська зрадив і перебіг до татар. Ця обставина зруйнувала всі плани. Була втрачена можливість несподіваного нападу. Крім того, на допомогу кал- зі-салтану міг іпрнйти гарнізон турецької фортеці, який мав кріпосну артилерію.

Козацьке військо повернулося на Запорізьку Січ. Донці знаходилися там ще два тижні K

Хоч воєнні дії Запорізької Січі не набрали в 1657 p. великих масштабів, вони все ж до певної міри сприяли успіхові російських і козацьких військ, які відігнали від України 60-тисячну татарську орду.

27 липня 1657 p. помер Богдан Хмельницький. Після гого смерті політична обстановка на Україні значно ускладнюється. Це намагається використати у своїх загарбницьких цілях кримський хан, який активно втручається у внутрішнє життя України.

<< | >>
Источник: О. M. АПАНОВИЧ. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ У БОРОТЬБІ ПРОТИ ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОЇ АГРЕСІЇ 50—70-і роки XVII ст.. 1961

Еще по теме I. СПІЛЬНІ ВИСТУПИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ I ДОНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПРОТИ СОЮЗНИКА ШЛЯХЕТСЬКОЇ ПОЛЬЩІ— КРИМСЬКОГО XAHCTBA (1654—1657 pp:

  1. § 1. Вищі органи влади та управління
  2. ЗАГАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СФЕРИ
  3. 2.2. Історіографія національного осмислення козацької державності України
  4. 3. 2. Козацькі ради – новий етап українського державотворення
  5. 5.2. Козацьке судочинство та його традиції
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  7. Виникнення козацтва, його роль у зародженні буржуазних відносин в Україні.
  8. Зміцнення козацтва у другій половині ХVІ ст. Посилення його соціальної активності.
  9. Лекція 6 ВИНИКНЕННЯ КОЗАЦТВА. УТВОРЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ
  10. Передмова
  11. ЗНАЧЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ ДЛЯ ЗАХИСТУ УКРАЇНИ ВІД ЕКСПАНСІЇ КРИМСЬКОГО XAHCTBA I СУЛТАНСЬКОЇ ТУРЕЧЧИНИ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -