Утворення Української Центральної Ради та основні етапи її діяльності.
Ініціатором утворення УЦР було “Товариство українських поступовців”. (Є.Чикаленко, С.Єфремов, Д.Дорошенко), від УСДРП - В.Винниченко, С.Петлюра. Через декілька тижнів до ЦР приєдналася Українська партія соціалістів- революціонерів (М.Ковалевський, П.Христюк, М.Шаповал.) Головою Української Центральної Ради обрали М.
Грушевського. Програму діяльності УЦР визначив Український національний конгрес, який відбувся 6-8 квітня 1917 р.:- боротьба за автономію України;
-перебудова Російської держави на федеративну демократи чну республіку;
- утворення українських рад по всій території України.
Так завершився І етап діяльності УЦР.
На ІІ етапі Центральна Рада розпочала процес створення українських збройних сил. Цей етап характеризувався також подальшим загостренням протиріч між УЦР та Тимчасовим урядом. 1 червня 1917 року Тимчасовий уряд офіційно дав негативну відповідь на вимоги ЦР. Було заборонено проведення ІІ військового з’їзду. Наслідком цих протиріч стало проголошення 10 червня 1917 р. І Універсалу. Цей документ проголосив суверенність українського народу на своїй землі. Був сформований також пер-
Ci Ci ^| 1 Ci ^ ■
ший склад крайового уряду - Генеральний Секретаріат, спочатку у складі 9 чоловік на чолі з В.Винниченко.
ІІІ етап діяльності УЦР поділяється на два періоди:
1) переговори Центральної Ради з делегацією Тимчасового уряду наприкінці червня та початку липня 1917 р. завершилися компромісом - 3 липня був опублікований ІІ Універсал. У документі було зафіксовано запрошення до складу УЦР представників інших народностей (30% від складу); Генеральний Секретаріат проголошувався вищим крайовим органом влади в Україні; Універсалом проголошувалося, що Рада не допустить здійснення автономії України до Установчих Зборів і фактично відмовляється від подальшої „українізації” військових частин в тилу і на фронті. Центральна Рада повинна була підготувати проект закону про ав-
Ci * Ci ^r T ·· Ci ґ* Ci T^ * Ci
тономний устрій України, який буде затверджений Всеросшсь- кими Установчими Зборами. Таким чином, Тимчасовий уряд визнав УЦР.
Але були в Україні суспільні та етнічні групи, які не підтримували ЦР. Російські консерватори і навіть помірковані побоювалися, що зростання політичної активності українців призведе до розвалу „єдиної та неподільної Росії”. З іншого боку російські більшовики підозрювали, що український національний рух може порушити „єдність робітничого класу”.Отримавши обіцянку широкої культурної автономії, російські і єврейські партії в Україні приєдналися до ЦР. 15 липня склад українського уряду поповнився представниками „національних меншин”. Генеральний секретаріат збільшився до 12 чол. У цей момент ЦР мала вже 822 міста, біля 25% міст належало російським, єврейській, польській та іншим неукраїнським партіям. В ідеологічному відношенні ЦР мала виразно ліву орієнтацію. До складу ЦР формально увійшли представники практично усіх легальних партій, у т.ч. кадети і більшовики, усього понад 20 партій. Але представники більшовиків і кадетів у роботі ЦР з різних причин участі не брали.
2) Діяльність Української Центральної Ради в умовах загальної політичної кризи, викликаної військовим заколотом Л. Корнилова. Серпневий заколот військових провалився завдяки єдності дій всіх лівих сил, але сприяв підвищенню ролі в суспільному житті держави більшовиків. У цих умовах Центральна Рада вжила заходи до збереження своєї влади і влади Тимчасового уряду. 21 вересня 1917 р. в Києві вона скликала З’їзд народів Росії, на який прибули представники 12 національностей. З’їзд прийняв рішення про перебудову Російської держави на федерацію демократичних республік. Було створено Раду народів з центром в Києві. Але жовтневі події в Петрограді звели нанівець усі ці плани.
На останньому етапі своєї діяльності Українська Центральна Рада прийняла ще два Універсали. Жовтневий переворот у Петрограді різко змінив ситуацію.
3