<<
>>

Висновки до розділу 3

З метою вдосконалення адміністративно -правових засад надання поліцейських послуг запропоновано: по-перше, уточнити понятійно- термінологічний апарат, що використовується у законодавстві про Національну поліцію.

Адже у законі міститься ряд відносно нових термінів, таких як «поліцейські послуги», «публічний порядок», «публічна безпека», при цьому, зміст цих понять нормотворець не роз’яснює; по-друге, варто переглянути законодавство України про поліцію на предмет наявності у ньому синонімічних або дуже схожих за змістом положень з метою уникнення їх дублювань, зокрема, у чинному Законі України «Про Національну поліцію» поряд із її повноваженнями по здійсненню профілактичної та превентивної діяльності вказуються боротьба із причинами та факторами, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, а також запобігання цим правопорушенням; по-третє, необхідно переглянути положення законодавства про Національну поліцію на предмет наявності у ньому протиріч і невідповідностей з нормами деяких законодавчих актів з інших сфер суспільного життя; по-четверте, слід й надалі розвивати законодавство про поліцію у напрямку вирішення двох основних питань: а) розроблення відповідних адміністративно-правових механізмів реалізації закріплених за Національною поліцією завдань. Справа у тому, що більшість положень зазначеного Закону України «Про Національну поліцію» є досить загальними, у них не наводиться змістовної характеристики того, яким чином (якими саме ланками поліції та у яких обсягах, в яких формах, якими методами та способами, тощо) реалізуються поліцейські послуги; б) оновлення всього масиву нормативно-правового підґрунтя діяльності Національної поліції, адже сьогодні новостворений орган влади продовжує діяти за цілою низкою старих положень та інструкцій, прийнятих на підставі та у розвиток Закону «Про міліцію».

Спираючись на аналіз законодавства про поліцію, що діє у ФРН, Великобританії, Канаді, Польщі, Франції, Швеції та ряді інших високорозвинених демократичних країн заходу, зроблено висновок про те, що їхнє нормативно-правове підґрунтя, на підставі якого здійснюється надання поліцейських послуг, також неідеальне і має свої недоліки, однак, в цілому йому властива ціла низка позитивних аспектів, врахування і впровадження яких на рівні українського законодавства могло б значно підвищити рівень якості надання поліцейських послуг.

Важливими позитивними аспектами законодавства зарубіжних країн про поліцію, на які слід звернути увагу вітчизняному нормотворцю, на нашу думку, є наступні: а) закріплення ключових засад діяльності поліції як головного державно-владного суб’єкта з питань забезпечення публічних безпеки і порядку та протидії злочинності на рівні Основного Закону держави, тобто Конституції (як це зроблено, наприклад, у ФРН); б) поєднання централізованого та децентралізованого підходів у регулюванні надання поліцейських послуг, який передбачає, що організаційно-правові аспекти реалізації останніх регламентуються як загальнодержавними (прийнятими у централізованому порядку), так і регіональними (такими, що видаються відповідними місцевими органами влади) нормативно-правовими актами. У контексті сьогоднішньої тенденції в Україні до децентралізації влади такий підхід може бути цілком доречним, адже він дозволить розвивати загальні приписи законодавства про поліцію відповідно до місцевих потреб і запитів, створюючи, таким чином, дієвий та змістовний механізм реалізації поліцейських послуг у кожному конкретному регіоні. При цьому, має дотримуватися жорстка уніфікація законодавства, яка передбачає верховенство загальнодержавних законів; в) чітке визначення предметів відання та повноважень кожної з ланок поліції; г) розроблення та затвердження програм розвитку поліцейських послуг як в масштабах всієї країни, так і в межах певних регіонів; ґ) розроблення та затвердження інструкцій щодо поведінки посадових осіб поліції у типових ситуаціях; д) встановлення дієвого громадського та судово -прокурорського контролю за наданням поліцейських послуг.

Наголошено, що у поліцейському законодавстві багатьох європейських країн немає безпосереднього згадування про поліцейські послуги, разом із тим, зміст ряду його положень чітко свідчить про те, що поліція є цивільним відомством (яке, втім, може виконувати і силові функції), головною метою, соціальним призначенням якого є надання допомоги громадськості у вирішенні певних проблемних питань.

Тобто поліція не втручається без необхідності у суспільні відносини і процеси, а тільки спостерігає за ними, вдаючись до відповідних заходів у випадку наявності відповідної загрози соціальним благам або надходження звернення особи (осіб).

Визначено, що під терміном «оцінювання ефективності надання поліцейських послуг» слід розуміти процес із реалізації відповідних організаційно-правових, управлінських, соціологічних, статистичних та інших заходів, спрямованих на встановлення відповідності між реальними результатами надання поліцейських послуг та очікуваними.

Оцінювання дозволяє з’ясувати соціальну корисність і продуктивність зазначених послуг, тобто визначити, наскільки повно та адекватно вони задовольняють наявні соціальні потреби у відповідній сфері суспільного життя. Значення оцінювання також полягає ще й у тому, що воно дозволяє звернути увагу на найбільш проблемні аспекти надання поліцейських послуг та виробити можливі шляхи їх вирішення.

На підставі аналізу чинного законодавства зроблено висновок, що основними формами, через які відбувається оцінювання ефективності надання органами і посадовими особами поліції відповідних послуг, є опитування, а також аналіз даних різного роду звітності про виконання завдань як поліцією в цілому, так і її окремими структурними ланками. Підтримано позицію, що ключове місце серед пріоритетних форм оцінювання поліцейських послуг має належати опитуванню, адже, по-перше, саме воно є основним способом (методом) отримання інформації (відомостей, даних) про стан відповідних соціальних відносин і процесів; а по-друге, в умовах розвитку концепції сервісного характеру Національної поліції визначити якість та ефективність послуг повинен перш за все той, на кого вони орієнтовані, кому вони надаються, тобто громадськість. Разом із тим, слід враховувати, що якість та ефективність самого опитування як форми оцінювання прямим та значним чином обумовлюються колом та характером тих показників, які з’ясовуються в ході його проведення.

Акцентовано увагу, що окрім показників суспільної думки про стан надання поліцейських послуг оцінка ефективності останніх повинна також враховувати й наявні статистичні (так звані «тверді») показники роботи поліції, які відображаються у відповідній звітності. Самі по собі статистичні показники не можуть служити єдиним джерелом інформації для здійснення об’єктивного оцінювання поліцейських послуг, оскільки вони (статистичні показники) являють собою лише кількісні результати роботи зазначених органів влади за певними напрямками, які, до того ж, досить часто стають предметом маніпулювання з боку зацікавлених посадових осіб. Разом із тим, використання статистичних показників виконання завдань органами поліції у поєднанні із даними, отриманими в ході вищезазначених опитувань, забезпечує комплексний підхід до оцінювання ефективності надання поліцейських послуг, що дозволяє отримати його більш-менш об’єктивні результати.

Відзначено, що хоча проведення зовнішніх та внутрішніх опитувань, а також аналіз показників звітності і виступають певними засобами управлінського впливу на діяльність поліції, втім, назвати ці форми оцінювання суто адміністративними досить важко, оскільки основними у них є все ж таки соціологічні та статистичні методи. У той час як адміністративні форми оцінювання повинні ґрунтуватися на адміністративних методах, тобто таких, що передбачають прямий управлінський вплив на відповідні відносини. На нашу думку, такими методами є атестування поліцейських, а також проведення різного роду перевірок та інспектувань. Специфіка даних форм оцінювання полягає у тому, що і суб’єкт, і об’єкт оцінювання перебувають всередині системи державно-владного апарату держави. При цьому, оцінювання може бути як зовнішнім (якщо його суб’єкт та об’єкт належать до різних ланок апарату держави), так і внутрішнім (коли і суб’єкт, і об’єкт оцінювання перебувають всередині одного відомства).

Встановлено, що значення суто адміністративних форм оцінювання полягає перш за все у тому, що вони акцентують увагу на змістовній частині діяльності Національної поліції.

Тобто якщо оцінювання, яке проводиться на підставі відповідних опитувань, а також даних статистичної звітності, дозволяє сформувати (скласти) уявлення про кінцеві результати діяльної поліції, про їх відповідність поставленим цілям і завданням, то оцінювання, що відбувається у ході реалізації адміністративних заходів, зокрема, таких як атестація, проведення перевірок, інспектувань, тощо, орієнтоване на визначення якості, продуктивності та ефективності безпосередньо самого процесу реалізації поліцейських послуг, на встановлення рівня відповідності витрачених ресурсів реально отриманим результатам.

Обґрунтовано висновок, що на сьогодні не існує єдиної універсальної форми оцінювання ефективності надання поліцейських послуг, оскільки кожна із них має як свої переваги, так і недоліки, а отже, не дозволяє зробити об’єктивні висновки з даного приводу. Тому для формування більш-менш достовірного знання про рівень ефективності виконання органами і посадовими особами поліції своїх основних завдань необхідно використовувати комплексний підхід до оцінювання їх діяльності, тобто поєднувати соціологічні, статистичні, адміністративні та економічні форми і

методи оцінювання.

<< | >>
Источник: ЛАСТОВИЧ ДАНІІЛ МИКОЛАЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ НАДАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до розділу 3:

  1. Методи дослідження
  2. 2.4. Загальнотеоретична характеристика правової системи Європейського Союзу
  3. Огляд історіографії
  4. Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літопис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця
  5. Списки літопису Самовидця. Видання літопису. Текст лІтопису. Мова літопису. Зміст літопису
  6. YI. Погляди автора літопису Самовидця, його симпатії й антипатії
  7. Про присилку на Ніжинське воєводство Савелова з супровідною патріаршою грамотою до гетьмана; про відвідання митрополитом Ясинсъким своєі єпархГі і про посвячення великоі мурованої церкви в Лубенському монастирі; про Петрикову втечу із Січі в Крим і про постановлення його гетьманом на Каланчаку; про Петрикові похвалки в тодішньому його намірі; про солтанський марш з Петри- ком на Малу Росію і про іхн
  8. ВИСНОВКИ.
  9. Розділ 1 ВНУТРІШНЯ I ЗОВНІШНЯ СИТУАЩЯ B УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО
  10. Розділ 3 РОЗКОЛ УКРАЇНИ. БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВНУ ІДЕЮ B 1660—1661 pp.
  11. Розділ 4 БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ HA ЛІВОБЕРЕЖЖІ. ПОРАЗКА ДЕРЖАВНИЦЬКОГО УГРУПОВАННЯ HA ПРАВОБЕРЕЖЖІ B 1662—1663 pp. ЧОРНА РАДА I РОЗКОЛ УКРАЇНИ ДЕ-ЮРЕ