§ 6. Договір як джерело сімейно-правових норм

Результатом сучасної реформи сімейного законодавства України є збільшення диспозитивних норм, які надають можливість учасникам сімейних відносин самостійно визначати зміст своїх

1 До речі, вперше подібний підхід було застосовано в Основах цивільно го законодавства 1991 р., у п.

2 Агарков М. М. Предмет и система советского гражданского права. Из- бранньїе трудьі по гражданскому праву. В 2 т. — М.: А О «Центр ЮрИнфоР», 2002. -1.2.- С. 298.

правовідносин за допомогою шлюбних, аліментних або інших угод. Визнається, що імперативно-дозвільний метод регулювання сімейних відносин поступився диспозитивному регулюванню, а це зайвий раз підкреслило, за словами М. В. Антокольської, зближення сімейного і цивільного права1. Вважаємо, що з цим погодитися можна тільки частково: дійсно спостерігається збільшення диспозитивних норм у сучасному сімейному праві, але це не ознака процесу зближення сімейного і цивільного права, а ознака, яка характерна для галузей приватного права: цивільне право має свій інструмент диспозитивного методу регулювання — цивільно-правовий договір, сімейне право — сімейний договір2 (деякі з правників називають його подружнім договором3), трудове право — трудовий договір.

Можливість регулювання сімейних відносин за допомогою договору передбачалася ще в КЗпШС, коли ст. 27і (відповідне доповнення з'явилося в Кодексі у 1992 р.) закріпила право подружжя укладати між собою шлюбні договори. Але чи можна вважати, що така згода — цивільно-правовий договір? Вважаємо більш виваженою позицію Ю. С. Червоного, який виходить з того, що згода між чоловіком і жінкою спрямована на створення сім'ї, а не на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин4, а це означає, що домовленість про вступ до шлюбу не може розглядатися як цивільно-правовий договір.