ДУХ УКРАЇНСЬКОЇ ICTOPIЇ

— Як атоми мине- ралів серед загального хаосу укладаються якоюсь невидимою силою по, означеним правилам &ристалоґрафії, щоби дати певну своєрідну форму зціплення — так само у без- лічи індивидуальних подій уважне око дослідувача догляне поодинокі нитки, вздовж^ яких збираються сі події і витворюють своєрідний національний характер історичного розвитку народу.

Оглядаючи історію України від її початків, можемо легко доглянути три провідні ідеї в її розвитку. Вони ді- лають одночасно від найдавніших часів, .одначе не з однаковою енергією у всіх моментах; раз перемагає один напрям, те знов инший. Перша ідея випливає з відвічного контрасту між культурно-лісовою і степово- л у г о в о ю п о л о c о ю нашої землі й має на меті з одного боку охорону від степових хижаків, із другого здобуваннє землі. Вона слідна однаково, коли культурне життє обме- жалося на сам тілько чорноморський беріг й коли осередок культурної енерґії був на північнім заході. Боротьба зі степом переходить ріжні фази. До XIV в. вона загалом беручи дефензивна, опісля переважає офензива, у XVIII в. закінчується вона перемогою над степом. Історична тра- ґедія України в сьому, що сей великий перелім в історії східної Европи доконався вже після упадку державної самостійности України. У сій драматичній боротьбі бачимо два методи: воєнний і колонизацийний; перідий був переважно уживаний в часах державного життя і виявив повну безуспішність своїх змагань, щотілько підпертий масовою колонизацією рішив остаточно довговікову боротьбу в користь культурного життя.

Друга ідея української історії випливає із п о л і т и ч н o- культурної суперечности Заходу і Сходу, якого підкладом церковні окремішности католицтва і правосла- вя; на них побудовані окремі культурні типи, західний — латинський і східний — византийський, із окремими зверх- » німи формами (азбука, календар і т. ин.). Політичний вислів сього контрасту маємо в національній боротьбі між народністю польською й українською. Боротьба сих двох народів виповняє цілі доби української історії, з окрема після упадку державного життя. Довго^и вікова приналежність України до польської держави помагала щоправда відокремленню й індивидуалізації українського народу від инших східно-словянських племен, та з другого боку боротьба із польсько-католицькою асси- милацією розбуджувала і скріпляла культурні спільности зі Сходом. Синтеза в сім змаганню супротивних течій виявилася у витворенню окремого національно-культурного і політичного характеру Українців, який сполучав в собі поодинокі прикмети обох основних типів в одну орґаничну цілість.

B основі третьої історичної ідеї України лежить п o- літично-господарський контраст Півночи ї Полудня, скріплений окремішностю расовою і культурною. Ся суперечність слідна від найдавніших часів, одначе до національної самосвідомости прийшла вона найпізніше з усіх, бо щотілько у XIX в., після переходу більшости українських земель під пануванне Московщини. Так пізно — тому що вона лагодилася чималим засобом обєднюючих сил, найбільше церковної орґанизації. Бо злука з Московщиною викликала противні течії, як було у Польщи. Політичне обєднаннє вело за собою й національно-культурне, натомість боротьба з сим останним пособляла остаточному відокремленню від Москорщини і зруйнуванню т. зв. загально-руського національного типу. .

Степ, Польща, Московщина — отсе трикутник історично-політичного розвитку України; та вартість його не тілько історична, а й сучасна та ще мабуть на довшу мету у будущині. Тілько що характер першого доволі змінений: Українцям полишається уже лише велике завданнє мирної

**« w m *mm

ассимилацн тих елементів, що в ріжних часах встигли в більшій або меншій мірі здобути свою пайку на українських землях.

3.