54. РОЗВИТОК ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ УНІЇ (1385—1569).
— Перший акт унії т. зв. кревський (1385)
був держаний у дуже загальній формі і так стилізований, що видко в кім високу політичну виробленість польської сторони та примитивність литовської.
Литовці переконалися дуже рано, що їх держава стала польською провинцією, та вжили чимало зусиль, щоби в нових актах обезпечити Литві державний характер. Ta що могло бути дуже легким при першім акті, показалося пізніше дуже трудним, тому що Ягайло (як і кождий його наслідник) підпав скоро під виключний вплив Поляків і скоординував свій, кождому монархови природний централізм із польським анексіониз- мом. Він змагав до того, щоб удержати обі власти, польську і литовську, у своїх руках і се було дуже наручне для цілей польських політиків, які в почуванню своєї культурної і політичної висшости змагали до прилучування просторів більших самої Польщі. Томуто литовська державна ідея мусіла найти своїх заступників поза спільною особою короля і в. князя, наперед серед инших членів династії.Централізація власти в такій великій імперії, як литовсько-польська, була при тодішніх обставинах дуже трудною, тому то Ягайло був приневолений таки зараз по своїм переході у Краків назначити для Литви свойого заступника в особі брата Скиргайла (1386—1392), а по невдатній пробі правити через намісників-урядників — Ви- товта, з яким помирився після дворазового розриву (1392). Сей високо талановитий князь володів зразу як Ягайлів намісник, опісля як великий князь (1398) і відки- даючи польські претенсії д0 дані, відновив державну суверенність Литви. Він змагав /очевидно до повного розриву з Польщею, одначе невдача, над Ворсклою (1399, див. § 53) знівечила сі плани. Наслідком того удару була нова польсько-литовська умова (у Вильні 1401), в якій засте-; режено, що державна окремішність Литви має бути тілько до Витовтової смерти. Після великих литовсько-польських успіхів із Хрестоносцями уложено третю умову (у Г o- родлі 1413X в якій допущено можливість окремого в.
князя для Литви, одначе тілько за згодою.Польщі і навпаки ; задля порозуміння предвиджено спільні з’їзди панів литовських і польських. Витовт не занехав і дальше змаганьдовідокремлення Литви; виразом того були його заходи, щоби коронуватися королем, одначе Ягайло і Поляки вміли спиняти коронацію до самої Витовтової смерти (1430).
Тепер в. князем для Литви став по мисли городель- ського акту Ягайлів брат Свитригайло (1430—1432). Особиста вдача сього князя з одного боку, анексийні заходи Поляків із другого — привели скоро до конфлікту між обома братами. A що Свитригайло мав чимало противників у північно-литовських кругах, зорґанизовано політичний переворот і скинено Свитригайла з великого князівства, який мав опору лише серед зрущеної литовської аристократії (1432). Великим князем став, на основі че- твертоїумови (у Городні 1432),. Жигмонт Кейстутович (1432—1440), ворог литовсько-руської аристократії та приятель „псьої віри хлопської". Ha сім підкладі прийшло згодом до змови проти нього й убиття.
Ягайло умер вже давніше (1434) й на його місци польським королем став був його син Владислав (1434 до 1444), який одержав й угорську корону (1440). Литовці і тепер по смерти Жигмонта не хотіли допустити до повного зілляння Литви і Польщі, тому проголосили вел. князем молодшогоЯгайловича Кази мира (1440—1492). Здавалось, що сим способом обі держави постійно розійдуться. Одначе скора смерть Владислава (під Варною 1444) зробила кандидатуру Казимира до польської корони актуальною.
Мимо опозиції литовських панів був він вибраний і польським королем (1447). Одначе сим способом ще не дійшло до зілляння обох держав, як сього бажали собі Поляки. Увесь час володіння Кабимира відносини між Польщею,. й Литвою мають форму персональної унії при повнім збереженню внутрішньої незалежности обох держав. Ha сім пункті був Казимир неподатний як у сторону поль- ськиханексіонистів, так у бік литовських їндепендистів. СеЙ фактичний стан перервався nd його смерти (1492), коли Литовці поспішилися проголосити в.
князем молодшого його сина O л e к c а н д p а (І492—1506) та натомість старший Я H О льб р ахт став польським королем (1492—1501).Розділ сей доконався всупереч городенській умові, тому заходами Поляків і самого Олександра прийшло до віднови її (у Вильні 1499) та до докладнішого означення, що без згоди одної сторони друга не може вибирати собі короля чи в. князя. Олександер опісля по смерти короля енерґійно добивався польського престола проти ин- ших братів* не тілько з особистого честилюбства а й із політичних мотивів — з огляду на небезпеку від Московщини (§ 55 і 57). Ce й було використане з польського боку; при виборі Олександра на короля видав він новий акт (у П e- т р и ко в і 1501), в якому проголошено, що Польща й Литва лучаться в одно неподільне тіло, що польський король завсігди має бути в. князем литовським. Сим способом державно-правні відносини обох частин прибрали характер реальної унії, яка після короткого відокремлення під Ж и г м о н т о м Августом (1544—1548) свою остаточну форму найшла у Люблинській унії 1569 p. Окрема администрація, власний скарб і своє війско — отсе все, що уратували Литовці зі своєї державної суверенности. Одночасно повертала Литва до того територіяльного стану, який був при смерти Гедимина (1341). *