53. ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКА УНІЯ (1385).
— У хвилї смерти завойовника Наддніпрянщини Ольгерда (1377) українська територія мала такий політичний вигляд: Галичина, Белзщина і Холмщина — себто горішнє Подністровє з По- куттєм, Посянє і Забуже.— творили князівство угорського ленника Володислава; дальше простягалися важніші волости литовських князів:Берестейщина — Кестута Гедиминовича (1341—1382), Волинь — Любарта, Турів-Пинськ — Ha- римунта, Київщина і Переяславщина — Володимира (Ѵ), Поділлє — Федора Кориятовича (1363—1393), Чернигів- щина — Корибута; далі на схід і південь за Дніпром — простори приналежні Золотій орді; окрім сього належали скравки тодішньої української етноґрафичної території Угорщині (Закарпаттє) і Молдавії (на схід від p.
Черемоша). Подишаючи останні частини на боці, бачимо, що Україна була перерізана двома державними кордонами міжнародного характеру: один ішов здовж середнього Буга на вер- хівя Стира, Серета, Збруча до Дністра (коло устя Стри- пи); другий здовж нижнього Дніпра, Порогів, Самари на верхівя Донця і Сейму. Простір межи обома кордонами входив у склад литовської держави, одначе його державно- правне становише не у всіх частинах було одноцільне: з одного боку полишилася деяка формальна залежність від Золотої орди (див. § 51), із другого Волинь, вчасти й Поділлє признали одночасно зверхність угорського короля. Вже ся остання обставина показує, що уклад політичних сил на УкраїнГ ще не прибрав тривкого образу#
і що дальший розвиток його залежний чбув від обставин та поодиноких випадків. I справдй, поданий висше образ змінився дуже скоро.
Персональна унія, яка по смерти останнього Пясто- вича Казимира лучила Польщу й Угорщину, не задовольняла Поляків, яких вельможі і духовенство виявили вже тоді високу політичну зрілість. Попередні страти (балтийський беріг і Силезія) не були привернені, новий здобуток на Україні — Галичина — дістався також Угорщині. Томуто Поляки змагали до розірвання злуки та маючи молоду королеву Я д в и г у (1384—1399) рішили вжити її подружжя до иншої політичної орієнтації. B таких обставинах зродився план замінити польсько-угооську спілку на польсько- литовську.
У февдально устроєній литовській державі, де по смерти Гедимина була діярхія його синів Ольгерда і Кейстута, прийшло по смерти першого до боротьби між Кейстутом і Ягайлом Ольгердовичем (1377—1434), яка закінчилася замордуваннєм стрия (1382) і захопленнєм
·,