<<
>>

52·. УГОРСЬКИЙ ЕПіЛОҐ ГАЛИЦЬКОГО КНЯЗІВСТВА (1370—1387).

— Смерть Казимира В. (1870) привела до виконання польсько-угорської умови з 1350 p. (див.

§ 50): Галичина припала угорській короні. Людвик був щоправда одночасно й польським королем, одначе дивився на Галичину як на угорську провинцію.

По короткій тимчасовій управі надав він i"i як угорське ленно свойому па- латинови (заступникови) і родичеви князеви опольському Володиславови.

Дрібний сей силезийський князь, політично васал чеського короля і німецько-римського цісаря, хоч походив із Пястовичів, був культурно знімчений і Польщі не дуже прихильний. Він почав зараз виступати як „господарь Руської землі, вічний дідич і самодержець" себто майже як суверен галицького королівства з власними інсиґніями, монетою і т. ин. Одначе се „вічне" воло-

діннє тяглося наразі тілько шість літ (1$72—1378). Коли Людвик наставив Володислава своїм намісником у Польщи, мусів сей замінити Галичину за Добринську землю, щоби тим способом Галичина не була фактично звязаназ Польщею. У ній появилися угорські урядники (1379 до 1385).

По смерти Людвика (1382) мала польська корона силою умови його з польськими вельможами (в Кошицях 1374) перейти на одну з його дачок і тоді малопольські панове підняли вперше домаганне, щоби Галичина була прилучена до Польщі. Угорська королева M арія (1382—

1395) посилаючи сѣою сестру Я д в и г у у Польщу, задумала уратувати Галичину для угорської корони тим способом, що привернула у ньому доживітне володіннє Володислава

(1385—1387). Тимчасом у Польщи домаганне прилучити Галичину ставало щораз голосніше і, вміру заколоту на Угорщині (1385—1387) та польських успіхів щсдо Литви (див. § 53), щораз сйльніще. B Галичині почалася аґита- ція — найбільше серед німецького міщакстза — за Польщею й то не без успіху. Видко, що угорська администрація залила Галичанам трохи сала за шкуру. Ce спонукалоВо- лодислава до заходів проти польських симпатій; вік обіцяв, що на будуще не будуть іменовані угорські намісники без відомости й волі Галичан, що князь винагородить усі шкоди, які повсталиб у війні з королевою Ядвигою.тащо про політичну долю краю рішить" міжнародна комисія, зложена з чеського короля і трьох німецьких князів (6. IL 1387).

Колиж польська королева увійшла з війском . у Галичину, а поміч не надходила нізвідки, видав останній галицький князь відозву до людности з повідомленнем, що він передав свої княжі права до „Руси“ королеви чеському B ацлаву IV (1378—1419) з застереженнєм прав угорської корони (17. IV. 1387).

Тимчасом похід Ядвиги перемінився ка чолобитні галицької людности, яка одержала грамоти з потвердженнєм усіх прав і привилеїв та обітницею, що Галичина не буде ніколи відлучена від Польщі або дана якому князеви в управу. Видко, що дошкулювало людям, зокрема міщанству. Щотілько в Галичи зустріли Поляки і Литовці (сі прийшли з підмогою) рпір угорського воєводи Бенедикта. Після ,безуспішного здобування замку, почато переговори, в яких воєвода показав себе приступним і здав добре збудований і запровіянтований Галич, запевнивши собі свої маєтности в Галичині та охорону короля Ягайла від евентуальних поганих наслідків з боку угорського правительства... Таким способом довершено, в жовтни 1387, полу- чення зёмлі Ростиславичів і Романовичів із Польщею — факт епоховий в історії політичного розвитку середньої і східної Европи. ,

Угорський король Ж и г м о н т (1386—1437), особливо по смерти жінки Марії, не мав сили змінити того,щоста- лося. Він обертається за посередництвом і до -папи і до пруського Ордену, одначе полагоду спірної справи відтя-

гано з року на рік. Окрема комисія з угорських і польських панів порішила тілько, що status quo має остати до пяти літ по смерти Жигмонта або Ягайла, після чого нова комисія малаб полагодити остаточно справу (1412). Одначе і смерть обох королів не принесла розвязки; дипломатичний спір тягнувся дальше, потім забувся і щотілько віджив у другій половині XVIII в. — при першім розборі Польщі (1772).

" Щ ■ '

<< | >>
Источник: СТЕФАНА ТОМАШІВСЬКОГО. УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ1919. 2017

Еще по теме 52·. УГОРСЬКИЙ ЕПіЛОҐ ГАЛИЦЬКОГО КНЯЗІВСТВА (1370—1387).:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -