52·. УГОРСЬКИЙ ЕПіЛОҐ ГАЛИЦЬКОГО КНЯЗІВСТВА (1370—1387).
— Смерть Казимира В. (1870) привела до виконання польсько-угорської умови з 1350 p. (див.
§ 50): Галичина припала угорській короні. Людвик був щоправда одночасно й польським королем, одначе дивився на Галичину як на угорську провинцію.
По короткій тимчасовій управі надав він i"i як угорське ленно свойому па- латинови (заступникови) і родичеви князеви опольському Володиславови.Дрібний сей силезийський князь, політично васал чеського короля і німецько-римського цісаря, хоч походив із Пястовичів, був культурно знімчений і Польщі не дуже прихильний. Він почав зараз виступати як „господарь Руської землі, вічний дідич і самодержець" себто майже як суверен галицького королівства з власними інсиґніями, монетою і т. ин. Одначе се „вічне" воло-
діннє тяглося наразі тілько шість літ (1$72—1378). Коли Людвик наставив Володислава своїм намісником у Польщи, мусів сей замінити Галичину за Добринську землю, щоби тим способом Галичина не була фактично звязаназ Польщею. У ній появилися угорські урядники (1379 до 1385).
По смерти Людвика (1382) мала польська корона силою умови його з польськими вельможами (в Кошицях 1374) перейти на одну з його дачок і тоді малопольські панове підняли вперше домаганне, щоби Галичина була прилучена до Польщі. Угорська королева M арія (1382—
1395) посилаючи сѣою сестру Я д в и г у у Польщу, задумала уратувати Галичину для угорської корони тим способом, що привернула у ньому доживітне володіннє Володислава
(1385—1387). Тимчасом у Польщи домаганне прилучити Галичину ставало щораз голосніше і, вміру заколоту на Угорщині (1385—1387) та польських успіхів щсдо Литви (див. § 53), щораз сйльніще. B Галичині почалася аґита- ція — найбільше серед німецького міщакстза — за Польщею й то не без успіху. Видко, що угорська администрація залила Галичанам трохи сала за шкуру. Ce спонукалоВо- лодислава до заходів проти польських симпатій; вік обіцяв, що на будуще не будуть іменовані угорські намісники без відомости й волі Галичан, що князь винагородить усі шкоди, які повсталиб у війні з королевою Ядвигою.тащо про політичну долю краю рішить" міжнародна комисія, зложена з чеського короля і трьох німецьких князів (6. IL 1387).
Колиж польська королева увійшла з війском . у Галичину, а поміч не надходила нізвідки, видав останній галицький князь відозву до людности з повідомленнем, що він передав свої княжі права до „Руси“ королеви чеському B ацлаву IV (1378—1419) з застереженнєм прав угорської корони (17. IV. 1387).Тимчасом похід Ядвиги перемінився ка чолобитні галицької людности, яка одержала грамоти з потвердженнєм усіх прав і привилеїв та обітницею, що Галичина не буде ніколи відлучена від Польщі або дана якому князеви в управу. Видко, що дошкулювало людям, зокрема міщанству. Щотілько в Галичи зустріли Поляки і Литовці (сі прийшли з підмогою) рпір угорського воєводи Бенедикта. Після ,безуспішного здобування замку, почато переговори, в яких воєвода показав себе приступним і здав добре збудований і запровіянтований Галич, запевнивши собі свої маєтности в Галичині та охорону короля Ягайла від евентуальних поганих наслідків з боку угорського правительства... Таким способом довершено, в жовтни 1387, полу- чення зёмлі Ростиславичів і Романовичів із Польщею — факт епоховий в історії політичного розвитку середньої і східної Европи. ,
Угорський король Ж и г м о н т (1386—1437), особливо по смерти жінки Марії, не мав сили змінити того,щоста- лося. Він обертається за посередництвом і до -папи і до пруського Ордену, одначе полагоду спірної справи відтя-
гано з року на рік. Окрема комисія з угорських і польських панів порішила тілько, що status quo має остати до пяти літ по смерти Жигмонта або Ягайла, після чого нова комисія малаб полагодити остаточно справу (1412). Одначе і смерть обох королів не принесла розвязки; дипломатичний спір тягнувся дальше, потім забувся і щотілько віджив у другій половині XVIII в. — при першім розборі Польщі (1772).
" Щ ■ '