<<
>>

ВИСНОВКИ

Отримані результати дослідження дозволили сформулювати наступні висновки:

1. В історії еволюції принципу незворотності дії закону в часі можна виділити три періоди: становлення ідеї незворотності, концептуальне оформлення та, власне, формування самого принципу.

— Ідейне коріння принципу незворотності сягає епохи Античності. Саме Античність сформувала юридичну площину для ідейної реалізації незворотності, помістивши останню у важливі правові документи доби: Конституцію імператора Константина (306-337 рр.), Конституцію останнього імператора єдиної Римської імперії Феодосія I (379-395 рр.), Кодекс імператора східної Римської імперії Феодосія II (408-450 рр.), Конституцію імператора Візантії Анастасія I (491-518 рр.), Кодекс Візантійського імператора Юстиніана (527-565 рр.), кодифікацію Юстиніана “Corpus iuris Civillis” тощо.

Цього не можна сказати про виняток із принципу незворотності («lex retro agit in mitius»), який в епоху Античності існував виключно у вигляді ідеї, про яку подекуди згадувалось в правових реформах тієї доби, проте швидше несвідомо.

Щодо питання синхронності в розвитку принципу незворотності та його винятку, слід відмітити незалежність та відсутність будь-яких взаємозв'язків між ними. Таким чином, Античність сформувала юридичну основу незворотності та ідейну площину для його винятку.

— Епоха Середньовіччя в еволюції принципу незворотності дії закону в часі відіграла загалом не суттєву роль. Причиною цьому, передусім, було домінування канонічного та звичаєвого права, характерного для європейських держав тієї доби, яке за самою своєю суттю виключало принцип незворотності дії закону в часі. Це, однак, не завадило активному дослідженню юридичною доктриною його окремих аспектів, дотичних
природному праву. На противагу принципу, виняток в цю добу поступово набуває змістовної визначеності, та все частіше простежується в правових документах тієї доби.

— Епоха Просвітництва відкрила якісно новий період в еволюції принципу незворотності, що тісно пов'язаний з ліберально-демократичними революціями, хвиля яких прокотилася в XVII-XVIII столітті. Наслідком цих революцій стало прийняття історично значущих правових документів, як Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 р., Французька декларація прав людини і громадянина 1789 р., Конституції, прийняті внаслідок Великої Французької революції. Всі вони закріпили принцип незворотності дії закону в часі, причому, в наближеній до сучасної його текстуальної форми. Активно досліджувалась незворотність й правовою доктриною. Центральні позиції відводились принципу у працях В. Блекстона, Ч. Беккарії, Дж. Медіссона та ін. Саме в цей період відбулося концептуальне оформлення незворотності, що створило міцне підґрунтя для зміцнення його правових позицій в більш пізні часи.

— Новітній час лиш розвинув «еволюційні здобутки» попередньої доби. Не зупинили цей розвиток ані війни, ані антидемократичні режими, характерні для Європи ХХ ст. Останні напроти створили передумови для стрімкого розвитку та остаточного правового становлення «Lex ad praetorian non valet». Саме в цей період принцип незворотності увійшов до конституцій переважної більшості країн світу, його закріпили найзначущі міжнародно- правові документи тієї доби: Загальна декларація прав людини 1948 р., Конвенція про захист прав і основоположних свобод 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., та інші.

Причому конституції держав з тоталітарними режимами в минулому, навчені гірким досвідом, на сьогодні демонструють найдосконаліші, з точки зору соціального призначення, текстуальні конструкції принципу незворотності дії закону в часі. З певністю можна припустити, що саме 20 століття підняло
«Lex ad praetorian non valet» до рівня основоположного фундаментального принципу, над яким воля законодавця — безсильна.

Помітного розвитку в цей час зазнає виняток із принципу незворотності, в першу чергу, через правову регламентацію в згаданих вище документах, будучи у тісній юридичній зв'язці з принципом.

Таким чином, еволюційний шлях принципу незворотності дії закону в часі, розкритий в максимально широкому часовому масштабі — від найдавніших часів і до сьогодні, показав історичні особливості, універсальність, надприродність та юридичну міць цього феномену, що, безумовно може послужити основою для законотворчої роботи щодо вдосконалення його текстуальної конструкції.

2. Проведений аналіз основних законів різних, з точки зору правових режимів, держав показує цілком закономірну картину щодо текстуально- конструктивної довершеності принципу в законодавчих актах країн романо- германської правової сім'ї, адже, як відомо, коріння принципу сягає римського права. Певною несподіванкою може вважатись присутність «Lex ad praetorian non valet» в основних законах країн традиційно-релігійної та, як виділяють деякі автори, соціалістичної правових сімей, що, обумовлено процесами глобалізації і ще раз підкреслює надпозитивний, природно- правовий характер принципу незворотності дії закону в часі. Цей принцип нині не є обмежений ні часовими, ні територіальними вимірами, він — загальновизнаний, загальноцивілізаційний.

Чільне місце займає принцип незворотності дії закону в часі й у міжнародній судовій практиці:

— Нюрнберзький процес відкрив нове розуміння принципу, та поставив заслін для спекуляцій навколо останнього, викликаних його буквальним тлумаченням для виправдання злочинних діянь під час Другої світової війни.

— Європейський Суд з прав людини у своїй діяльності розглядає принцип незворотності дії закону в часі, передусім, як складову верховенства
права, тісно пов'язуючи її з категоріями правової певності та захисту довіри до держави.

Попри відсутність прямого посилання на виняток із «Lex ad praetorian non valet» у статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Суд, трактує її положення, як таке, що передбачає ретроспективність більш м'якого кримінального закону (справа Скоппола проти Італії), що загалом свідчить про необхідність розширення статті 7 Конвенції відносно закріплення в ній винятку різногалузевого застосування.

Не обійдений увагою принцип незворотності й практикою конституційних судів зарубіжних держав. Федеральний Конституційний Суд Німеччини, зокрема, акцентував увагу практично на всіх можливих аспектах цього принципу:

— як складової верховенства права;

— як умові забезпечення принципів правової безпеки та захисту довіри;

— як основі правової певності та передбачуваності;

— він також виокремив, дослідив та значно розширив, порівняно з попередніми уявленнями, виняток з нього;

— окреслив можливі відступи від нього, але виключно в інтересах людей для забезпечення їхніх громадянських прав.

Таким чином, проведене дослідження незворотності у міжнародному правовому просторі, показало підґрунтя, «стовпи» надприродності та умови його текстуальної довершеності у застосуванні, що, безсумнівно, послужить цінним правовим досвідом для вітчизняної правової системи, в частині вдосконалення праворозуміння та правозастосування принципу незворотності дії закону в часі.

3. Аналізу правової регламентації принципу незворотності в Україні дає підстави для висновку про очевидну тенденцію до його текстуального закріплення не тільки ст.58 Конституції України, а й рядом галузевих нормативно-правових актів, зокрема, Кримінальним кодексом України,

Кодексом про адміністративні правопорушення, Цивільним та іншими, що загалом свідчить про зростання важливості принципу у вітчизняному правовому полі.

Однак аналіз судової практики судів загальної юрисдикції свідчить і про наявність правових проблем, пов'язаних із застосуванням принципу незворотності в Україні, що, передусім, потребують вирішення на законодавчому рівні, адже спроби врегулювання цих питань шляхом тлумачення відповідних положень судовим органом конституційної юрисдикції, не принесли бажаного результату, а швидше, навпаки — посилили проблему. Йдеться про закріплення принципу незворотності у розділі II Конституції України, присвяченому правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина, що послужило підставою КСУ для неоднозначного тлумачення меж дії принципу відносно суб'єктного складу, а саме, шляхом надання автоматичної дії принципу для фізичних осіб, в той час як для юридичних осіб — необхідна додаткова вказівка законодавця (рішення №1-рп/99 від 09.02.1999 р.).

Аналіз основних законів європейських держав показав два законодавчі підходи до вирішення цієї проблеми:

— закріплення принципу незворотності в розділі, присвяченому правам, свободам людини та громадянина з обов'язковим зазначенням, що викладені в ньому положення однаково можуть бути застосовані як до фізичних, так і до юридичних осіб (ФРН, Швейцарія);

— передбачення принципу незворотності в окремому розділі, присвяченому дії нормативно-правових актів в часі (Азербайджан, Словенія).

З огляду на викладене, дисертантом запропоновано — запозичити правовий досвід ФРН відносно внесення до розділу II КУ застереження про можливе застосування його положень в рівній мірі щодо фізичних та юридичних осіб, за виключенням положень, що за своєю сутністю не можуть бути застосовані до останніх.

Ще одним проблематичним аспектом конституційного регулювання принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України) є звужена сфера дії його винятку, останній поширений на закони, які скасовують чи пом'якшують відповідальність особи. З урахуванням тенденцій, що мають місце в регулюванні цього принципу зарубіжними країнами та судової практики, зокрема ЄСПЛ та конституційних судів ряду країн, необхідно розширити сферу дії винятку з можливістю його застосування до законів, що будь-яким чином покращують правове становище особи, не тільки у питаннях юридичної відповідальності. Це питання стало предметом справи, розглянутої КСУ (Рішення №3-рп/2001 від 05.04.2001 р.), в якій Суд дійшов висновку, що положення статті 58 Конституції України відносно меж дії винятку із принципу незворотності стосується виключно юридичної відповідальності, за умови її скасування чи пом'якшення, і не може бути поширене на положення законів, які покращують правове становище особи.

Конституційний досвід зарубіжних країн показує можливі шляхи вирішення зазначеної проблеми через передбачення в конституції максимально розширеної сфери дії винятку (Македонія, Словенія та ін.).

Обидва рішення Конституційного Суду України відносно суб'єктного складу застосування принципу незворотності та меж дії його винятку в судовій практиці судів загальної юрисдикції породили плутанину, зумовлену буквальним офіційним тлумаченням правових приписів одними судовими органами та їх духовним сприйняттям — іншими, що говорить про необхідність остаточного коригування правових позицій КСУ відносно тлумачення статті 58 Конституції України, зокрема, в частині суб'єктного застосування принципу, меж дії його винятку та тлумачення самого поняття незворотності, адже, останнє у різних рішеннях Суду має неоднакове тлумачення, що, безумовно негативно відображається на якості судочинства в цілому.

Таким чином, підсумовуючи викладене, дисертантом запропоновано передбачити у ст. 58 Конституції України більш гнучкого визначення незворотності з розширеною сферою дії його винятку та внесенням до розділу II Основного закону застереження про можливе застосування його положень в однаковій мірі, як до фізичних, так і до юридичних осіб.

<< | >>
Источник: Абрамович Руслана Миколаївна. Принцип незворотності дії закону в часі: еволюція, стан та перспективи вдосконалення його застосування в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. І. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею
  2. Висновки
  3. 2.4. Висновки до розділу
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
  12. ВИСНОВКИ
  13. Висновки до розділу
  14. Висновки до розділу 3
  15. ВИСНОВКИ
  16. Висновки до Розділу ІІІ
  17. Висновки до Розділу IV
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -