<<
>>

Розголошення даних попереднього слідства або дізнання (ст. 181)

Відповідно до ст. 121 КПК дані попереднього слідства або дізнання можуть бути оголошені лише з дозволу прокурора або слідчого і лише в тому обсязі, в якому вони визнають це за можливе.

Розголошення даних розслідування без такого дозволу або в обсязі, який не був дозволений, і становить ознаки цього злочину.

Злочин вчиняється лише з прямим умислом; його зміст включає усвідомлення особою, що нею без відповідного дозволу або в неналежному обсязі оголошуються дані попереднього слідства або дізнання, і бажання вчинити такі дії.

Суб’єктом вказаного злочину є особа, якій відомі дані попереднього слідства або дізнання і яка попереджена прокурором, слідчим чи особою, що провадить дізнання, про неприпустимість розголошення цих даних. Такими суб’єктами можуть бути свідки, потерпілий, цивільний відповідач, поняті, захисник, експерт, перекладач та інші особи, які були присутні при провадженні слідчих дій.

Злочин карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до сорока мінімальних розмірів заробітної плати.

Приховування злочинів (ст. 186). Поняття приховування злочинів дається в ст. 20 КК, згідно з якою воно може полягати в переховуванні злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом.

Закон розрізнює два види приховування злочину: заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Заздалегідь обіцяне приховування згідно з ч. 6 ст. 19 розцінюється як співучасть у злочині, а саме пособництво. Заздалегідь не обіцяне приховування розглядається як самостійний злочин проти правосуддя, що передбачений ст. 186. При цьому переховувач не дає виконавцю чи іншим учасникам попереднього обіцяння (тобто даного до вчинення ними злочину, в усякому разі, до його закінчення) такого приховування.

З об’єктивної сторони приховування - це лише активна діяльність по приховуванню злочину або злочинця.

Приховування злочинця може полягати в різноманітних формах, наприклад: надання йому житла, засобів транспорту, дача одягу, змінення зовнішнього вигляду, забезпечення підробленими документами тощо.

Приховування злочину полягає в приховуванні знарядь (знищення знарядь зламування, приховування пістолету тощо) та засобів вчинення злочину (знищення кліше для виготовлення підроблених штампів, приховування підроблених документів, якими користувався злочинець тощо), а так само слідів злочину (наприклад, змивання п’ятен крові на одязі, приховування трупа або викраденого).

Приховування передбачає лише фізичні дії. Тому так зване інтелектуальне приховування за ст. 186 не карається і може тягти відповідальність, якщо воно саме по собі є злочином проти правосуддя (наприклад, дача свідком завідомо неправдивих показань, щоб приховати справжнього злочинця). За своїм характером приховування - це злочин, який триває; він починається з моменту приховування злочинів чи злочинців і завершується з його припиненням (наприклад, внаслідок затримання приховувача органами влади, тому що приховуваний злочинець залишив місце приховування або приховувач викраденого з’явився з повинною тощо).

Заздалегідь не обіцяне приховування карається стосовно не до всіх злочинів, а лише щодо тих, вичерпний перелік яких дається в ст. 186.

Приховування вчиняється тільки з прямим умислом. До змісту умислу входить усвідомлення винним, що він вчинив приховування певного злочинця або злочину (наприклад вбивці, крадіжки, розбою). Якщо злочин вчинено за кваліфікуючих обставин, то для поставлення у вину приховувачу цих обставин необхідно, щоб він знав про них.

Суб’єктом приховування є будь-яка особа, яка досягла віку 16 років. У літературі обґрунтовано ставиться питання про виключення відповідальності за приховування злочинця з боку близьких родичів.

Заздалегідь не обіцяне приховування, що вчинене посадовою особою, кваліфікується за ст. 186 та 165.

Приховування злочину залежно від тяжкості останнього карається позбавленням волі на строк до п’яти (ч.

І і II) чи трьох років (ч. III) або виправними роботами на строк до двох років.

Недонесення про злочин (ст. 187) полягає в неповідомленні про достовірно відомий підготовлений або вчинений злочин (ст. 21 КК). Недонесення - це злочин, який вчиняється шляхом «чистої» бездіяльності, тобто невиконання особою покладеного на неї кримінальним законом обов’язку повідомляти відповідним органам про підготовлений або вчинений злочин. Саме тим, що недонесення являє собою бездіяльність, воно відрізняється від приховування - активної дії по приховуванню злочину. Безумовно, дії кожного приховувача одночасно містять й ознаки недонесення, однак недонесення про злочин з боку особи, яка є співучасником у злочині або винної в заздалегідь не обіцяному приховуванні, не вимагає додаткової кваліфікації за статтями про недонесення, оскільки останнє в цих випадках є частиною більш тяжкого злочину і охоплюється статтями, які передбачають відповідальність саме за ці злочини.

Стаття 187 передбачає відповідальність за недонесення незалежно від того, чи було воно заздалегідь обіцяним чи заздалегідь не обіцяним. У літературі досить поширена думка, що заздалегідь обіцяне недонесення про злочин становить інтелектуальне по- собництво і повинне кваліфікуватися як співучасть у злочині. Проте ця точка зору суперечить положенням закону. В ч. 6 ст. 19 до співучасті віднесене лише заздалегідь обіцяне приховування злочину і нічого не сказано про недонесення. Далі, якщо в ст. 20 йдеться про заздалегідь не обіцяне приховування, яке закон відрізняє від приховування, обіцяного заздалегідь, то в ст. 21 вказано на караність недонесення за ст. 187 незалежно від того, чи було воно обіцяне заздалегідь. Отже, чинне право ні за яких умов не визнає недонесення співучастю у злочині.

Відповідальність за недонесення настає лише за умови, якщо винний не повідомив про підготовлюваний або вчинений злочин, вказаний в ст. 187.

Склад недонесення передбачає обов’язкове достовірне знання про підготовлений або вчинений злочин (вбивство, крадіжка, розбій тощо).

Якщо таке знання у особи відсутнє, відповідальність за недонесення виключається. Чинний КК не обмежує коло органів, в які особа повинна і може повідомити про злочин. Це можуть бути органи міліції, прокуратури, суд, місцеві органи влади.

Недонесення вчиняється лише з прямим умислом. Причому кваліфікуючі ознаки злочину, про який особа не повідомила, можуть бути поставлені у вину, якщо особа про них достовірно знала. Мотиви недонесення значення для кваліфікації не мають.

Суб’єкт недонесення - будь-яка особа, що досягла віку 16 років, у тому числі посадова, яка в цих випадках відповідає за ст. 187 та 165. Щодо близьких родичів ще в більшій мірі, ніж при приховуванні, можна ставити питання про некараність їх недонесення.

Недонесення карається залежно від тяжкості злочинів, вказаних у ст. 187, позбавленням волі на строк до трьох років (ч. І) чи одного року (ч. ІІ) або виправними роботами відповідно на строк до двох років чи одного року.

<< | >>
Источник: М. И. БАЖАНОВ. Избранные труды / М. И. Бажанов ; [сост.: В. И. Тютюгин, А. А. Байда, Е. В. Харитонова, Е. В. Шевченко ; отв. ред. В. Я. Таций]. - Харьков : Право,2012. - 1244 с. : ил.. 2012

Еще по теме Розголошення даних попереднього слідства або дізнання (ст. 181):

  1. § 47. Органи попереднього слідства. Підслідність кримінальних справ.
  2. § 43. Органи попереднього слідства. Підслідність кримінальних справ.
  3. § 43. Органи попереднього слідства. Підслідність кримінальних справ.
  4. Розголошення даних попереднього слідства або дізнання (ст. 181)