<<
>>

Автократія

(від грец. autokrateia - самодержавність, самовладдя) - система управління суспільством (державою), при якій одній особ, належитъ виняткова і необмежена верховна влада.

Недемократичні, або автократичні системи прийнято поділяти на тоталітарні й авторитарні.

Тоталітарна (від лат. totalitas - повнота, цільність або totalis - увесь, повний, цілий) політична система прагне до контролю над усіма сферами як суспільного, так і особистого життя громадян. Вона вимагає покірності й повного послуху. Характерними рисами такої політичної системи є:

• надцентралізація й бюрократизація державної влади з обмеженням або порушенням прав людини;

• зосередження неконтрольованої державної влади в руках вузького кола осіб (хунта, політбюро, клан та ін.) або однієї особи;

• створення механізму владних структур на однопартійній основі, жорсткої ієрархічної субординації і суворої дисципліни;

• ліквідація конституційних прав і свобод громадян, втручання в їхнє особисте життя;

• заборона демократичних організацій, ліквідація всіх форм плюралістичного мислення, опозиції, репресії супроти прогресивних сил;

• нав'язування суспільству єдиної ідеології, жорстоке придушення виявів інакомислення і критики керівництва, тотальний партійно-політичний контроль і цензура в засобах масової інформації;

• мілітаризація суспільного життя;

• соціально-політична демагогія щодо єдності режиму й суспільства, правлячої еліти і мас, партії й народу.

Тоталітаризм цілком справедливо оцінюється як соціальне лихо. Проміжне місце між ним і демократією займає авторитарний (від лат. autokrateia - влада, вилив) тип політичної системи, якому притаманні:

• концентрація всієї політичної влади в єдиному центрі ухвалення політичних рішень;

• відсутність повної реалізації демократичного принципу розподілу влади, максимальне розширення компетенції її виконавчої гілки;

• значне обмеження, звуження політичних прав і свобод громадян за принципом: «Все, що не дозволено - заборонено»;

• жорстка реалізація номенклатурного принципу, тобто, розстановка і переміщення керівних кадрів усіх рівнів за волею вищої влади і не підзвітність її «низам»;

• обмеження діяльності політичних партій, громадських об'єднань і рухів;

• зведення до мінімуму можливості політичної опозиції;

• процвітання корупції у різних сферах державної влади.

Г оловною опорою недемократичних політичних систем є вертикальні силові структури влади - армія, каральні органи.

Вони базуються здебільшого на безапеляційно-командному методі керівництва: жорсткі розпорядження, накази, директиви з настійною вимогою їх безумовного виконання. Серед головних засобів подолання кризових ситуацій, загальносуспільних проблем - свавілля, репресії, переслідування. Водночас, авторитарним формам влади, на відміну від тоталітарних, властиві й певні елементи демократії: автономність особи, формальний розподіл влади, допуск багатопартійності, формальне існування профспілкових організацій, формальне існування представницьких органів влади різних рівнів, відсутність тотального контролю над суспільством й обмеження вторгнення в поза-політичні сфери тощо. Із огляду на такі якості авторитарних політичних систем, як здатність забезпечити суспільний порядок, доволі швидко здійснити реорганізацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля й ресурси (людські й матеріальні, фінансові, інтелектуальні) на вирішення певних суспільно важливих конкретних питань і проблем, що особливо необхідно в екстремальних суспільних ситуаціях, у перехідний період, за умов зламу старих суспільних структур і пошуку нових, авторитаризм може набувати певної привабливості й спонукає владні структури посттоталітарних країн до застосування його певних методів як досить ефективного засобу проведення радикальних суспільних реформ.

Політичні системи багатьох країн носять перехідний політичний характер, тобто, коли поєднуються елементи тоталітаризму, авторитаризму й демократії. Тому цілком природна поява поняття «частково демократичні системи». Формування, функціонування й еволюція політичних систем різних типів у просторі й часі, їхня взаємодія й взаємопереходи становлять політичний процес (від лат. processus - просування) як основа їхнього розвитку.

3.

<< | >>
Источник: Панібудьласка В.Ф. та ін.. Політологія: Політичні системи в умовах демократизації. Тексти лекцій. - К.:КНУБА,2008. - 104 с.. 2008

Еще по теме Автократія:

  1. Педагогіка. Інтегрований курс теорії та історії: Навчально- методичний посібник: У 2 ч. / За ред. А.М. Бойко. — Ч. 2. — К.: ВІПОЛ; Полтава: АСМІ,2004. — 504 с., 2004
  2. Кармазин Ю.А., Стрельцов Е.Л. и др.. УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС УКРАИНЫ. КОММЕНТАРИЙ. Харьков-Одиссей, 2001
  3. ПРЕДИСЛОВИЕ
  4. РЕДАКТОРСКАЯ СТАТЬЯ
  5. ОБЩАЯ ЧАСТЬ
  6. Раздел I
  7. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ
  8. Статья 1. Задачи Уголовного кодекса Украины
  9. Статья 2. Основание уголовной ответственности
  10. Раздел II ЗАКОН ОБ УГОЛОВНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
  11. Статья 3. Законодательство Украины об уголовной ответственности
  12. Статья 4. Действие закона об уголовной ответственности во времени
  13. Статья 7. Действие закона об уголовной ответственности в отношении преступлений, совершенных гражданами Украины и лицами без гражданства за пределами Украины
  14. Статья 8. Действие закона об уголовной ответственности в отношении преступлений, совершенных иностранцами и лицами без гражданства вне пределов Украины
  15. Статья 9. Правовые последствия осуждения лица за пределами Украины
  16. Статья 10. Выдача лица, обвиняемого в совершении преступления, и лица, осужденного за совершение преступления
  17. Раздел III ПРЕСТУПЛЕНИЕ, ЕГО ВИДЫ И СТАДИИ
  18. Статья 11. Понятие преступления