Сутність, об’єкт та суб’єкт політичної влади

Політична влада - основоположна категорія політології. Вона дає змогу більш глибше зрозуміти сутність й призначення політики.

Взагалі поняття «влади» відноситься до широко вживаних понять: «влада батьків», «влада почуттів», «влада забобонів» (предрассудков), «влада розуму», «влада грошей», «судова влада», «влада мафії», «четверта влада».

При всій неоднозначності і різноманітності цих понять можна відмітити одну об'єднуючу їх характеристику - всі вони відображають відносини, в яких воля і дія одних панують, підносяться над волею і діями інших людей, одні підпорядковуються іншим.

Субстанційною основою підкорення однієї людини іншій є нерівність: фізіологічна, інтелектуальна, соціальна, зокрема, статусна, економічна, освітня і т.ін.

Разом з тим історичний досвід свідчить, що влада це не тільки панування та підкорення. Влада - це певне відношення суб'єктів, засноване на переконанні, авторитеті. Влада - це і здатність досягти злагоди, вирішувати конфлікти.

Тобто, там де виявляється необхідність в погоджених діях людей (чи то окрема сім'я, група, нація, суспільство в цілому), там відбувається підпорядкування їх діяльності досягненню певних спільних цілей і одночасно визначаються ведучі і відомі, владарюючі і підвладні, пануючі і підкорені. Мотиви такого підпорядкування різноманітні. Тут і заінтересованість в досягненні спільної мети (Біблейська втеча євреїв з Єгипту, чи Рух як моноліт прихильників досягнення незалежності України) чи переконаність в необхідності виконання розпорядження або якихось вказівок (скажімо, спортивного тренера).

До мотивації відноситься і авторитет владарюючого і навіть просто почуття страху перед небажаними наслідками у випадку непідкорення.

Нам зараз важливо підкреслити, що владні відносини об'єктивно притаманні суспільному життю. Тобто, без відносин влади людська цивілізація, розвиток людства неможливий.

Виходячи з вищенаведеного, можна сказати, що влада - це соціальні відносини (тобто відносини між людьми, а не між людиною і природою), що виявляються в можливості і праві одних людей приймати рішення, які набувають характеру обов'язковості для інших людей.

В процесі цих специфічних відносин між людьми - владних відносин - відбувається реалізація права і можливості одних панувати, повелювати, розпоряджатися і управляти іншими. Реалізується також здатність і можливість одних здійснювати свою волю по відношенню до інших, навіть у випадках незгоди, чи супротиву інших.

Сутність влади виражається в реальному здійсненні волі одних людей по відношенню до інших, що виявляється в управлінні одних людей іншими.

Можна також дати загальносоціологічне визначення влади.

Влада - це реалізація здатності соціому здійснювати свою волю, що виражається як вплив на діяльність і поведінку інших людей та як соціальне управління за допомогою таких засобів, як авторитет, право, насильство.

Політична влада, як і кожне складне суспільне явище має багатогранну структуру. Її основними елементами є суб’єкт, об’єкт, засоби чи ресурси.

Суб’єкт політичної влади - це її носій, той хто здійснює владу, владарює, управляє кимось. Він є активним, направляючим началом.

Суб’єктом політичної влади може бути окрема особа, соціальна група, певний політичний орган, організація тощо.

Для здійснення своїх владних функцій суб’єкт влади повинен мати низку обов’язкових особливих властивостей: бажання владарювати; воля до влади; компетентність; знати настрій своїх підлеглих, їхнє становище; мати авторитет.

Те першочергове значення, яке має суб’єкт політичної влади у владних відносинах, відображається у поширеному ототожненні самої влади з її носієм.

Так, говорять про рішення влади, про дії влади, безсилля влади. Насправді ж під владою у цих випадках мається на увазі управлінські органи чи окремі люди.

Механізм владарювання (суб’єкт визначає зміст владного відношення через такі свої дії):

1.

2. підпорядкування як підведення приватної, окремої волі під всезагальну волю влади;

3. покарання (санкції) як засіб впливу на заперечення пануючої влади;

4. нормування поведінки як сукупність правил у відповідності до загального інтересу.

Таким чином, активною стороною владних відносин є суб’єкт. Але влада - завжди двосторонні відносини. Тобто влада - це взаємодія суб’єкта і об’єкта.

Об'єкт політичної влади - це особа чи соціальна група, на яку направлена воля владаря, виконавець такої волі. Це підкорена, підлегла, управляєма сторона владних відносин.

Де нема об’єкта, більш точніше - нема готовності об’єкта підкорятись, нема згоди об’єкта на те, щоб ним управляли - там нема і влади.

Тобто влада немислима без підкорення об’єкта суб’єкту. Покірність - необхідна риса владних відносин. Суб’єкт влади, ефективність його владарювання, таким чином, залежить не тільки від самого суб’єкта, але і від покірності об’єкта. А об’єкт - це і окрема людина, і група людей, і суспільство в цілому. Усвідомлення таким об’єктом залежності суб’єкта влади від покірності самого об’єкта стає дійовим чинникам впливу на органи влади. Тут можна вказати на акції громадянської непокори, які широко застосовуються в сучасному політичному житті.

Взагалі, відношення об’єкта до суб’єкта влади різноманітні: добровільне підкорення, яке сприймається з великою радістю; ненасильницька боротьба: громадянська непокора, пікетування, демонстрації, ігнорування рішень влади тощо; запеклий опір; боротьба на знищення.

Можна говорити, що і керівництво, і підкорення природно притаманні людському суспільству.

Якості об’єкта політичного владарювання, його готовність підкорятися визначається перш за все політичною культурою населення. Найбільшу покірність забезпечує патріархальний і підданський типи політичних культур. Перевага в суспільстві людей, які звикли покорятися, які жадають твердої, сильної «руки», є сприйнятливим середовищем для авторитетних і тоталітарних режимів.

Що ж мотивує підкорятися об'єкта? Що ж змушує його коритися?

Мотивація об’єкта влади: 1) страх перед покаранням; 2) інтерес, особиста зацікавленість. Вона спонукає підлеглих до добровільного виконання вказівок та розпоряджень, робить зайвим контроль та застосування негативних санкцій; 3) внутрішня переконаність в необхідності підкорення; 4) визнання авторитета і схиляння перед ним; 5) ідентифікація, тобто ототожнення об’єкта влади з її суб’єктом. В цьому випадку об’єкт владних відносин сприймає справу суб’єкта як свою особисту справу, він абсолютно довіряє своєму керівникові; 6) нерівність.

2.