>>

ВСТУП

Ця книжка — хронологічне і логічне продовження монографії “Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни”. Розглядаючи події від Переяславської ради-2 (1659 p.) до Андрусівської угоди Московської держави з Річчю Посполитою, автор спирається на висновки, зроблені в попередньому дослідженні.

У роботі вивчаються соціальні процеси в Гетьманщині, внутрішня політична боротьба, взаємини України й Росії (генезис договірних відносин цих двох держав), зовнішні стосунки гетьманів з Річчю Посполитою, Кримом та іншими іноземними державами.

Для визначення періоду 1648—1657 pp. автор вживає нейтральний термін “Хмельниччина”. Оскільки в роботі не розглядаються події з 1648 p. до Переяславської угоди 1654 p., автор не вважає за доречне давати оцінку термінам “визвольна війна”, “возз’єднання України з Росією” (який дотепер часто зустрічається в російській історіографії), “національна революція” (який набуває дедалі більшого поширення в сучасній українській історіографії) та іншим, так само політизованим[1]. Ha відміну від деяких російських істориків, автор допускає вживання поняття “Україна” в контексті подій XVII століття. I навпаки, вважає недоречними терміни “Малоросія” чи “малоросійський” (хоч вони постійно зустрічаються в російських і українських джерелах з 60-х pp. XVII ст.). Термін “український” автор використовує стосовно XVII ст. умовно (адже сучасники називали „князівство Руське", а не „українське" і т.д.), а термін “Росія” для того самого часового періоду міняє на “Московську державу”. Під “Гетьманщиною” тут мається на увазі державне утворення, що виникло в Україні як результат подій 1648—1654 pp. у формі козацько-старшинської республіки і яке довгий час зберігало риси незалежної держави після Переяславської угоди 1654 p. “Державне угруповання” — це та частина козацької старшини, яка виступала за збереження і зміцнення Гетьманщини, державності Війська Запорозького, незалежної зовнішньої політики і продовження курсу Б.

Хмельницького. Про склад, мету й політику “державного угруповання” докладно написано в попередній праці автора.

Що мається на увазі під “Руїною”? Цей термін, яким послуговувалися M. Костомаров, M. Грушевський та багато інших визначних істориків, означає період політичної кризи Гетьманщини, що призвів до її остаточного послаблення і перетворення на урізану автономію. У соціально-політичному плані Руїна виражалася в загостренні боротьби за владу, внутрішньому безладді і соціальній напруженості. Громадянська війна, часті зміни гетьманів, втручання іноземних держав у внутрішні українські справи — характерні риси цього періоду.

Докладно розглядаючи в попередньому дослідженні події 50-х pp. XVII ст., автор робить висновок, що причини Руїни варто шукати в періоді Хмельниччини, і початком Руїни вважає гетьманство Виговського, коли Москва висунула свого ставленика I. Безпалого, і таким чином уперше виникли два гетьманства. Отже, починаючи період Руїни з 1658 p., ми обмежуємо її 1687 p., оскільки думаємо, що гетьманство Мазепи стало вже наступним етапом в історії України.

Які ж, на думку автора, були причини Руїни і які процеси спричинилися до її початку?

Головним соціальним підсумком Хмельниччини стало масове звільнення селян і їхній перехід у козацтво. У попередній роботі авторові вдалося показати, що до 1654 p. козацтво сягало на території різних полків Гетьманщини від 50 до 82 % населення. Вибиті зі свого co- ціального середовища і позбавлені постійних засобів до існування, маси новоявлених “козаків” стають загрозою для стабільної Гетьманщини, гальмом на шляху завершення державних реформ. Побоюючися вибуху невдоволення, Б. Хмельницький і старшина не могли скласти реєстр козаків (обмежений Переяславською угодою з Москвою до 60 тис. чоловік), а відповідно — ввести податкову систему в країні (оскільки козаки звільнялися від оподаткування), закінчити державне будівництво в Україні і створити чітку соціальну структуру держави. Саме анархо-руйнівний елемент в особі “покозачених” і близьких до них за ідеалами запорожців створили базу для опозиції гетьманській владі.

У попередній роботі автор докладно розглядає бунти в період Хмельниччини і робить висновок про те, що, всупереч усталеній в історіографії думці, повстання простолюду мали місце ще за життя Б. Хмельницького. Смерть гетьмана і боротьба за владу, що почалася між старшинськими угрупованнями, ще більше посилили загрозу Гетьманщині з боку “анар- хо-руйнівного” елемента. Саме на них, використовуючи популістські гасла, спиралися під час гетьманства I. Ви- говського M. Пушкар і Я. Барабаш. Саме з ними почала свої загравання Москва, прагнучи послабити гетьманську владу. Саме через внутрішню громадянську війну, що почалася, і боротьбу за владу I. Виговський звернувся до Речі Посполитої і уклав Гадяцьку угоду. Однією з ознак Руїни Гетьманщини, що почалася, було те, що відтепер гетьмани шукали союзу з іноземними державами насамперед не для захисту від зовнішнього ворога, а для збереження власної влади у боротьбі з опозицією і анархо- радикалами.

Незалежна політика українських гетьманів — стосунки Б. Хмельницького зі шведами й угорцями, похід на допомогу Ракоці, неприйняття Віденського перемир’я з Річчю Посполитою, домагання влади в Білорусії, союз зі шведами I. Виговського — усе це підштовхнуло Москву змінити свій курс стосовно Гетьманщини. Починаються спроби переглянути умови Переяславської угоди 1654 p., послабити позицію гетьмана і підтримати опозиційно настроєну старшину. У попередній роботі докладно розглядалися відносини Б. Хмельницького та I. Ви- говського з Московською державою, посилення тиску з боку царя, що позначилося на положеннях нового договору 1659 p.

Нарешті, ще одним зовнішнім фактором поглиблення Руїни Гетьманщини стала активна політика Речі Посполитої, яка після шведського “потопу” вживала найактивніших дипломатичних дій для повернення українських земель.

Обсяг дослідження не дозволяє зробити докладний огляд численної історіографії питання. Доводиться задовольнятися посиланням на огляд літератури, зроблений у попередній монографії. У даній роботі також присутня полеміка з деякими істориками з низки питань, на думку автора, принципових.

Нарешті, посилаюся на докладну бібліографію, наведену в кінці книжки.

У висновку зроблено короткий огляд джерел, використаних у даній роботі.

Насамперед слід відзначити принципову необхідність використання як українських, так і російських, а також іноземних (польських — з одного боку, і італійських, німецьких, шведських — з іншого). Тільки такий підхід дозволяє створити об’єктивну картину подій. Список використаних опублікованих джерел досить великий — майже 300 назв. При цьому варто зазначити, що в деяких виданнях міститься лише кілька (подеколи 1—2) документів, які стосуються безпосередньо даної роботи. Але саме ці документи часом становлять унікальний інтерес.

Серед опублікованих — як українських і російських, так і іноземних джерел — є значний комплекс документів, що недостатньо використовувалися історіографією. Це повною мірою стосується навіть таких відомих видань, що містять російські й українські документи, як “Акти Московської держави”; “Акти, що стосуються історії Західної Росії”; “Акти, що стосуються історії Південної і Західної Росії”, “Пам’ятники дипломатичних зносин з іноземними державами”, які містять дуже цінні матеріали про історію російсько-польських мирних переговорів.

Іншими цінними публікаціями російських джерел є “Повне зібрання законів Російської Імперії”, “Палацові Розряди” і “Доповнення до Палацових Розрядів”, “Книги Розрядні”; “Днювальні записки наказу таємних справ”; “Джерела малоросійської історії” Д. Бантиш-Каменсь- кого. Дуже важливим джерелом для історії російсько- польських переговорів є “Огляд зовнішніх зносин Росії” M. H. Бантиш-Каменського. Окремі цікаві документи з періоду, який нас цікавить, зібрані в “Археографічному збірнику документів, що стосуються історії Західної Росії”, “Архіві Південно-Західної Росії”, “Актах Віленської Археографічної Комісії”, “Актах Історичних”. Унікальним джерелом є опублікований короткий опис “Козацьких справ”, документів, що зберігалися в Сенаті Санкт- Петербурга, потім були передані до ДПБ і безвісти зникли в Польщі.

“Козацькі справи” містили найцікавіші як польські, так і українські документи з історії 60-х pp. XVII ст. Унікальні за своїм змістом російські й українські документи, що стосуються подій 60-х pp. на Україні, із “Сибірського приказу” і “Приказу різних справ” були опубліковані в 30-і pp. XX ст. M. Петровським і Л. Окин- шевичем. Однак видані ними документи так і не ввійшли в історичний обіг, оскільки на довгі роки потрапили до спецхрану.

Ці видання містять царські грамоти, накази воєводам, що їхали на Україну, відписки і статейні списки воєвод, документи про українські посольства до Москви, листи української старшини, гетьманів, фрагменти їхнього листування з іноземними монархами і донесення шпигунів. Особливість цих опублікованих джерел полягає в тому, що багато оригіналів (наприклад, документи з “Актів ЮЗР”) були згодом втрачені, тому ці публікації дають нам щасливу можливість використовувати найцінніші свідчення XVII ст.

Останніми роками докладається багато зусиль для публікації “дипломатарію”, документів з канцелярії Війська Запорозького. Ці документи публікувалися Ю. А. Мици- ком, а на Заході — Ф. Сисиним, А. Перналом та ін. Надзвичайно цікаві документи з архівів РГАДА були опубліковані в збірнику “Католики, православні, уніати”, підготовленому Л. В. Заборовським. Ha Україні були опубліковані “Матеріали до історії козаччини (зібрані В. Ге- расимчуком)”, “Універсали Б. Хмельницького”, “Реєстр Війська Запорозького” та ін.

3 неопублікованих російських і українських джерел найбільший інтерес становлять документи, які зберігаються в РГАДА. Це матеріали з “Розрядного приказу” — Бєлгородського і Московського столів, із Сибірського і Посольського приказів — фонди “Зносин Росії з Польщею” і “Кримські справи”, Приказ таємних справ. Практично всі архівні матеріали РГАДА використовуються автором уперше.

Окремі цікаві документи з історії України 1660-х років містяться у відділі рукописів РНБ ім. Салтикова-Щедріна.

Ряд цікавих відомостей є також в українських літописах: “Літописі Самовидця”, “Літописі Дворецьких”, “Літописі Величка”, “Короткому описі Малоросії” тощо.

Нарешті, існує ціла низка важливих іноземних джерел, насамперед польських, італійських і німецьких, які проливають світло на події в Гетьманщині.

Чимало польських (як і українських) документів було опубліковано в “Пам’ятках, виданих Київською Комісією”. Найцікавішим джерелом, яке раніше практично не використовувалось, є “Реєстр Козацьких справ” — короткий виклад польських і українських документів, що зберігалися в Санкт-Петербурзі, доля яких нині невідома. Офіційні державні акти Речі Посполитої, що стосуються також історії України, зібрані у збірнику “Volumine Ie- gum”. Окремі документи, що стосуються історії України, а також російсько-польських переговорів, містяться в збірниках “Pisma polityczne z czasow panowania Jana Ka- zimierza Wazy”, “Pisma do wieku Jana Sobieskiego”, “Listy Jana Kazimierza do Maryi Ludowiki”, “Listy St. Czamiec- kiego”, “Ojczyste spominki”, “Zbior pami^tnikow do dzie- jow Polskich” (W.S. de Broel Plater), “Zbior pami?tnikow” (Hubert), “Pami?tnik Dziejow Polskich”, “Listy staropolske z epoki Wazow”, “Portofolio krolowej Maryi Ludowiki” та ін.

Великий інтерес становлять щоденники польських сучасників подій I. Єрлича, Я. В. Почобут-Одланицького, Я. Михаловського, К. Ф. Обуховича, Я. А. Храповиць- кого, Рудавського, T. Юзефовича, C. Лося, П. Гордона. Багато цікавих подробиць і фактів містять записи сучасника подій В. Коховського. Найціннішими джерелами по Чуднівській битві є: J. Zelenevicki, “Memorabilis victoria de Szeremetho”, “Wojna polsko-moskiewska”, “Щоденник війни із Шереметєвим” (опублікований у “Ojczyste spominki”), німецька реляція “Extract eines gewissen Schreibens von hoher Hand aus Krakau” (опублікована в 1661 році і зберігається в РНБ).

Найціннішим джерелом, що недостатньо використовувалося історіографією, є повідомлення папських нунціїв у Польщі, опубліковані в низці видань: “Relacie nincjus- zow”, “Litterae Nuntiorum Histium Ucrainae Illustranten”. За вірогідністю і повнотою вміщених у них зведень їх можна порівняти хіба що з польськими “авізами”. Ряд повідомлень нунціїв (а йдеться про сотні!) дають надзвичайно цікаві дані про боротьбу за владу серед козацької старшини, про їхні контакти з представниками Речі Посполитої тощо. He менш цікаві листи П’єра де Нуає — секретаря польської королеви.

Величезний масив документів, що стосуються початку Руїни, зберігається в архівах Польщі. Частково вони публікувалися В. Липинським, M. Грушевським і В. Гера- симчуком. Безліч документів були опубліковані Л. Куба- лею у додатку до його робіт. Нарешті, з’явилася публікація політичних творів часів Яна Казимира “Pisma po- lityczne z czasow panowania Jana Kazimierza Wazy”, окремі матеріали по даному періоду були видобуті з польських архівів і опубліковані Ю. А. Мициком і ін.

Найціннішим джерелом з російсько-польських мирних переговорів 60-х pp. є Теки Нарушевича, копія яких зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. I. Вернадського у Києві. Цікаві документи є також у Колекції грамот університету св. Володимира (НБУ ім. В. I. Вернадського).

| >>
Источник: Руїна Гетьманщини. Руїна Гетьманщини. Від Переяславської ради-2 до Ан- друсівської угоди (1659—1667 pp.) / Пер. з рос. Л. Білик. — K.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”,2003. — 644 c.. 2003

Еще по теме ВСТУП:

  1. Статья 154. Понуждение к вступлению в половую связь
  2. 40. Вступление закона в силу
  3. Статья 208. Вступление решения суда в законную силу
  4. Статья XrV ВСТУПЛЕНИЕ В СИЛУ
  5. ВСТУПИТЕЛЬНАЯ СТАТЬЯ
  6. Статья 48. Вступление в силу настоящего Федерального закона
  7.             2.1. Исследование отношения семейного законодательства к повторному вступлению в брак в России во второй половине 19 века. Эволюция вопроса, дозволенность и законность числа последовательных браков.
  8. Раздел девятый § 351. Преждевременное вступление во второй брак
  9. §I. ВСТУПЛЕНИЕ УГОЛОВНОГО ЗАКОНА В СИЛУ
  10. Вступление уголовного закона в силу по советскому законодательству.
  11. Специальные вопросы вступления уголовного законав силу.
  12. Статья 6 Основ уголовного законодательства и приговоры, вступившиевзаконную силу.
  13. Статья 119. Понуждение женщины к вступлению в половую связь
  14. Статья 119. Понуждение женщины к вступлению в половую связь
  15. б. Вступ до адвокатури
  16. Комментарий к статье 131. Преимущественное право вступления в члены жилищного кооператива в случае наследования пая
  17. Вступление федерального закона в силу: правовое регулирование и практика
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -