2. ВХОДЖЕННЯ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ДО СКЛАДУ РОСІЇ

Магнатсько-шляхетська анархія, антифеодальні висту­пи народних мас значно послабили колишню могутність шляхетської Польщі. Скориставшись цим, Австрія, Пруссія та Росія, як уже зазначалося, здійснили три поділи Поль­щі.

Генерал-аншеф М. Кречетников за дорученням імпе­ратриці Катерини II оприлюднив маніфест «Про приєднання польських областей до Росії». У ньому зазначалося що населення Правобережної України повинне впродовж місяця урочисто присягнути на вірність царській владі у присутності представників влади. Якщо ж хтось не хотів дати присягу, йому дозволяли продати нерухомість і до-трьох місяців виїхати за кордон. Після закінчення цього терміну маєток конфісковували і передавали до казни.

Польський сейм 11 липня 1793 р. затвердив договір про входження цих земель до складу Росії. Якщо поділи Польщі — явище реакційне, то приєднання у той період Правобережної України до Росії можна розцінювати як позитивний фактор. Це важливий етап на шляху об’єднання всіх українських земель. Приєднання Правобереж­ної України до Росії викликало зміни адміністративно-те­риторіального устрою, тобто приведення його відповідне до загальноімперського поділу. Царським указом '13 квітня 1793 р. було вирішено створити на цих землях губернії, організувати судові установи «за правилами установ на­ших», тобто згідно з правилами про Установлення для управління губерній Всеросійської імперії 1775 р., на Пра­вобережній Україні створювались дві губернії: Із'яславська і Брацлавська. Тимчасово виділялась так звана Каменецька область, а колишні Київське і частина Брацлавського воєводств ввійшли до складу Київського намісництва.

Наказом 1 травня 1795 р. були створені також Брац­лавська, Волинська і Подільська губернії, а через дуже короткий час — 22 травня і 5 липня цього ж року — за царськими указами утворювалися Брацлавське і Волин­ське намісництва з поділом на округи, Подільське наміс­ництво з поділом на повіти.

Відповідно до цього поділу запроваджувались і органи управління. Адміністративно-поліційний апарат у губер­ніях очолювали губернатори. У віданні генерал-губернато­рів знаходилося управлінні декількома губерніями. Гене­рал-губернатори і губернатори призначалися безпосередньо імператором і наділялися вищою адміністративною, полі­цейською та наглядною судовою владою. Вони здійснювали нагляд за всіма місцевими установами. У їх підпоряд­куванні перебували також війська.

Систему адміністративних установ кожної губернії ста­новили губернські правління, комісії, присутствія і комі­тети, наказ суспільного презирства, межові контори, лі­карські управи. Провідне місце належало губернському правлінню. Формально цей орган підпорядковувався гу­бернатору і сенату, а насправді вони були допоміжними органами губернатора за наглядом і керівництвом місце­вими установами.

У повітах адміністративно-поліцейські функції викону­вали капітан-справник, а також нижній земський суд. .Зауважимо, що назва органу не відповідала його компе­тенції. Передусім, це був поліцейський орган повіту. Він також виконував адміністративні, слідчі та судові функції щодо дрібних справ. У деяких губерніях збереглися свої особливості. Так, у Волинській губернії поліцейська си­стема мала допоміжні органи як залишки старої системи місцевого управління. Ними були так звані ключ-війти, які обиралися дворянськими зібраннями із шляхтичів по 6—8 у повіті, їх діяльність мала допоміжний характер для нижнього земського суду. Вони боролися з бродяжницт­вом, перевіряли документи у сторонніх осіб, які знахо­дилися у даній місцевості, збирали відомості для земського суду, стягували невеликі суми і виконували дрібні доручення земського справника.

Управління містами здійснювалося поліцейськими органами і становими виборними установами: міськими дума­ми, магістратами і ратушами. Чимало міст перебувало у власності чи в підпорядкуванні окремих феодалів. Важ­ливу роль в управлінні містами виконували городничі (ке­рівники поліцейських органів). Складовою частиною меха­нізму управління на Правобережній Україні була судова система, тісно пов'язана з адміністративно-поліцейськими установами. Після входження Правобережжя до Росії судова система за структурою дещо відрізнялася від ін­ших губерній. Ще указом 23 квітня 1793 р. було визна­чено, що «суд, і розправу в тих землях залишити на пра­вах польських». Судові чиновники залишалися також на місцях, тільки на головні посади були призначені царські представники.

Відповідно до імператорського указу «Про відновлен­ня в Малоросії правління і судочинства» ЗО листопада 1795 р. «належало для суду ж і розправи відновити ко­лишній там генеральний суд», що мав два департаменти, кожен з яких комплектувався з генерального судді, двох радників, котрі призначалися імператором, і п'яти засіда­телів чи депутатів, які обиралися дворянством «всякі З роки». В обох департаментах кримінальних і цивільних справ усі «справи повинні бути розібрані і вирішені за правами тамтешніми». Скарги та апеляції на рішення гс-генерального суду можна було подавати до сенату.

В усіх повітах запроваджувалися земські суди, до складу яких входили земський суддя, два підсудки або асесор і нотаріус (писар). Наступною ланкою судової системи, визначеної указом, були підкоморські суди на чолі з підкоморіями. Суд розглядав межові спори.

У містах судовими інстанціями залишалися магістрати, що складалися з двох бурмистрів і чотирьох ратманів, яких обирали міські товариства на три роки, та ратушні у містечках.

Сенат видав 11 вересня 1797 р. спеціальний указ, в якому зазначалося: у земському, повітовому і підкоморському судах, а також у магістратах судочинство необ­хідно вести польською мовою, а в головному суді — гене­ральному — «писати резолюції і вироки по всіх справах на одній стороні по-польськи, а на другій буде переклад по-російськи».

Таким чином, своєрідність внутрішньої політичної си­туації після входження Правобережної України до Росії (а це, передусім, вплив польської аристократії) зумовила деякі особливості при реформуванні державного апарату, і зокрема, судової системи. У 40-х роках XIX ст. будь-які відмінності на цій території були ліквідовані.