<<
>>

§ 4. Російські органи управління Україною в період її автономії

Починаючи з 1654 р. російський уряд здійснював тотальний і безперервний наступ на права України, намагаючись перетворити її на одну з провінцій Російської держави, перенести сюди свої адміністративно-управлінські структури.

Спочатку в Росії не було спеціальних органів управління Україною. Відносини Росії з Україною, як і з іншими державами, регулював Посольський приказ. Це свідчило про те, що відразу після укладення договору 1654 р. і наступні роки Україна зберігала статус суверенної держави. Всі нагальні питання, які поставали у відносинах між Росією і Україною, вирішувалися шляхом постійного обміну посольствами. Згодом, в

82

83

міру перетворення України в автономне утворення в складі Росії, царський уряд починає засновувати спеціальні установи для ведення українських справ. Перша така установа з’явилася в Москві у 1663 р. -Малоросійський приказ ("Приказ Мальїе России"). Очолила її особа, наближена до царя - Артамон Матвєєв. Приказ здобув важливі адміністративні, військові та судові повноваження. Він санкціонував вибори гетьмана і старшини, здійснював контроль за діяльністю української церкви і духовенства тощо. Все це означало втручання Російської держави у козацьке самоврядування і помітне його обмеження. У 1687 р. Малоросійський приказ було підпорядковано Посольському приказу, у складі якого він перебував до початку XVIII ст.

В 1709 р. Петром І засновується посада царського резидента (міністра), який мав постійно перебувати при гетьманах. Першим таким резидентом-наглядачем став стольник А. Ізмайлов. Він, за інструкціями царя, мав уточнювати справжні прибутки України, стежити за тим, щоб в Україні не було зради, щоб іноземних послів гетьман приймав разом з резидентом, щоб без дозволу царя гетьман не призначав і не усував полковників і генеральну старшину, не позбавляв і не надавав нікому маєтностей, повинен був прислухатися до розмов старшини і козаків та виявляти, хто з них прихильно, а хто вороже ставиться до царського уряду.

Гетьманська резиденція була перенесена з Батурина до Глухова - ближче до російського кордону. При особі гетьмана мали постійно перебувати два російські полки, які перебували у розпорядженні царського резидента. Все це свідчило про повну недовіру царя до гетьманського уряду і про його бажання тримати гетьмана під повним своїм контролем. Через деякий час замість одного резидента в Україну було надіслано двох таких урядовців - стольника X. Протасьєва і думного дяка Вінніуса. Стольник X. Протасьєв був великим хабарником і ворогом України. Він вів агітацію серед населення проти гетьмана, раз у раз надсилав цареві на нього доноси. За його ініціативою цар у 1715 р. скасував виборність полкової і сотенної старшини в Україні. Тепер полкові й сотенні ради мали право визначати лише кандидатів на ці посади, а гетьман за згодою з міністром-резидентом призначав когось із них. Останній мав скласти присягу в присутності російського резидента. При гетьмані Д. Апостолі (1727 - 1734 рр.) постійно для "совета" про справи цивільні перебував російський резидент Наумов. У військових справах український гетьман мав підпорядковуватися командувачеві російських військ в Україні.

За Петра І у 1722 р. управління Малоросією було передано до всесильного Сенату, що означало не що інше, як остаточну відмову

84

низнавати Україну самостійним політичним суб’єктом. Того самого 1722 р. було створено нову державну установу, так звану Малоросійську колегію, якій було надано статус вищої апеляційної інстанції й деякі важливі контрольні права над адміністрацією та фінансами України. Колегія знаходилася у Глухові і складалася з шести російських офіцерів - представників полків царської армії, які дислокувалися в Україні. її президентом був призначений бригадир (генерал) С. Вельямінов. Офіційно заснування колегії було мотивоване нібито необхідністю навести порядок у судах і адміністрації України, оскільки на генеральний суд і на старшину надходять скарги про здирства і хабарі, утиски козаків, фінансові зловживання, недоліки в роботі генеральної канцелярії тощо.

Тому посилаючись на статті Б. Хмельницького, які нібито дають право всім незадоволєним рішеннями козацьких судів звертатись до суду воєвод, цар установлює колегію, якій доручалося приймати від населення скарги на всі українські суди й вирішувати судові справи, контролювати українські фінанси, пильнувати, щоб старшина не обтяжувала козаків і посполитих. Насправді ж малося на меті здійснення безпосереднього і постійного нагляду за діяльністю гетьмана та козацької старшини. Президент колегії С. Вельямінов відверто заявляв, що він одержав вказівку Петра І знищити всі українські "давнини" і "поступать по-новому", тобто включити Україну до системи управління Росії. Колегія стала вищим адміністративним та судовим органом, наділеним всією повнотою влади. Гетьман і старшина всі свої дії повинні були погоджувати з Вельяміновим. їм заборонялося без згоди колегії видавати універсали та віддавати накази полковникам. Гетьмани могли давати колегії лише поради. У 1723 р. Малоросійська колегія дістала право розсилати накази полковникам без згоди гетьмана. Колегія пильно наглядала за всіма грошовими й натуральними зборами, які за час її функціонування зросли в чотири рази.

Після смерті І. Скоропадського старшина звертається до царя з проханням дозволити їй обрати нового гетьмана. А тим часом наказним гетьманом вони обирають чернігівського полковника П. Полуботка (1722 - 1724) - людину шановану й непохитну. Перебравши правління і спираючись у своїй діяльності на Генеральну військову канцелярію, П. Полуботок негайно вживає енергійних заходів, спрямованих на обмеження повноважень Малоросійської колегії, протидії здирствам, немилосердним поборам та знущанням російської адміністрації. Проте ці намагання П. Полуботка були розцінені царем як прояви сепаратизму. У 1724 р. П. Полуботок був заарештований у Петербурзі і згодом помер. З 1724 по 1727 рр. влада формально

85

належала Генеральній військовій канцелярії, а фактично - Малоросійській колегії. У 1724 р.

Вельямінов з гордістю повідомляє про підвищення податків на 600% порівняно з тими, які царський уряд отримував раніше від Гетьманщини. Проте цей успіх Вельямінова став головною причиною його поразки. Річ у тому, що він став вимагати, щоб новий податок сплачували також росіяни, котрі мали земельні володіння на Лівобережжі. Таким чином, діяльність цієї установи викликала постійні протести не тільки української старшини, а й частини російського дворянства. Саме остання обставина примусила найвпливовішого в імперії політика - О. Меншикова, який володів величезними латифундіями в Гетьманщині й був запеклим ворогом української автономії, стати на захист українського самоврядування, виступити з гострою критикою політики колегії. Інші російські політики стали прихильніше ставитися до української автономії, оскільки у 1726 р. з’явилися ознаки близької війни з Туреччиною, й за цих обставин вони не хотіли налаштовувати українців проти себе. Тому у 1727 р., коли померла цариця Катерина І, а Меншиков фактично став регентом малолітнього Петра II, Найвища Таємна Рада ухвалила рішення про перенесення всіх українських справ з Сенату до Колегії Закордонних Справ, а Малоросійську колегію було скасовано. 1 жовтня 1727 р. гетьманом України було обрано миргородського полковника Д. Апостола.

З 1734 до 1750 р. Україна знову була без гетьмана. Його функції було передано Правлінню Гетьманського уряду - колегіальній установі, яка складалася з трьох росіян і трьох українців на чолі з російським князем О. Шаховським. Удаючи, що його колегія існує лише тимчасово, О. Шаховський мав таємні інструкції скомпрометувати гетьманську владу, звинуватити її у надмірних податках та інших тягарях (які насправді поклав на українців царат). Це мусило переконати українців у тому, що скасування Гетьманщини найбільше відповідає їхнім інтересам. Правління діяло жорсткими, брутальними методами, що викликало ненависть до нього з боку українців. Воно проіснувало до 1750 р., коли імператриця Єлизавета погодилася з поновленням посади гетьмана.

Новим і останнім гетьманом України став К. Розумовський (1750 - 1764 рр.).

У 1764 р., коли Катериною II було остаточно ліквідовано гетьманство, управління Україною знов було доручено колегії, яка одержала офіційну назву друга Малоросійська колегія. До її складу входили чотири російських урядовці та чотири довірених представників української старшини. Очолював колегію президент -

граф П. Рум’янцев. Його ж було призначено генерал-губернатором Малої Росії. Рум’янцев, по суті, одноособово управляв Україною.

В інструкції П. Рум’янцеву Катерина II наказала скасувати всі відмінності в державному устрої України та зрівняти її з іншими частинами імперії. При цьому цариця радила діяти обережно, "аби не викликати ненависті до росіян". Щоб підготувати ґрунт для скасування української автономії, генерал-губернаторові наказувалося повторювати селянам, що погіршення їхнього становища було насамперед наслідком відсталості "малоросійських звичаїв". Водночас до старшини Рум’янцев мав застосовувати політику кийка й пряника. З одного боку, жорстоко каралися всілякі прояви автономії, а з іншого - тим, "хто не був заражений хворобою сваволі й незалежності", пропонували привабливі посади в імперському уряді, обіцяли зрівняти їх у статусі з російським дворянством і надати більшої влади над селянами.

Рум’янцев виконав свої обов’язки. За його правління була ліквідована Запорізька Січ (1775 р.), відправлено до Москви прапори, гармати, військові печатки, гетьманські клейноди. Це стало своєрідним символом того, що Україна втратила свій автономний статус у складі Російської імперії. Після введення у 80-х роках XVIII ст. в Україні російської системи органів влади й управління зникла потреба в колегії. У 1786 р. вона була ліквідована.

Питання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику управління козацько-гетьманської держави.

2. Яку функцію в управлінні державою виконували військові ради?

3. Які управлінські повноваження покладалися на Генеральний уряд?

4.

Який був склад і порядок формування Генерального уряду?

5. Охарактеризуйте роль гетьмана в управлінні державою.

6. Яким був порядок обрання гетьмана?

7. Як організовувалася робота Генерального уряду?

8. Які повноваження в управлінні державою покладалися на генеральну старшину?

9. Яка була процедура призначення і вступу генеральної старшини на посаду і як вона з часом змінювалася?

10. Які функції в управлінні державою покладалися на Генеральну канцелярію?

86

87

11. Який був адміністративно-територіальний поділ Гетьманщини?

12. Як Ви вважаєте, чому із генеральних урядів не розвинулась міністерська система управління?

13. Яке місце в системі місцевого управління займали полкові уряди?

14. Який був склад полкових урядів та як він формувався?

15. Які функції в полковому уряді виконував полковник?

16. Яку роль в місцевому управлінні відігравали полкові ради?

17. Яка установа була основним виконавчим органом на території полку та якими питаннями вона відала?

18. В чому проявлявся вплив на управління полком місцевого духовенства?

19. Яке місце в структурі військового та адміністративно-територіального управління відводилося сотням?

20. Які посадові особи здійснювали полкове управління?

21. Які російські органи управління Україною в період її автономії Вам відомі і як з часом змінюються їх функції та повноваження?

<< | >>
Источник: Орленко В.І.. Історія державного управління в Україні: Навчальний посібник. - К.: КНТЕУ,2001. - 268 с. - ШВИ 966-629-001-4.. 2001

Еще по теме § 4. Російські органи управління Україною в період її автономії:

  1. § 1. Вищі органи влади та управління
  2. § 4. Російські органи управління Україною в період її автономії
  3. ЗМІСТ
  4. 2.2. Історіографія національного осмислення козацької державності України
  5. 2.3. Збагачення державницьких традицій у добу Української революції (1917 – 1921 рр.)
  6. 3.3. Національно-правові засади державних утворень періоду Української революції 1917 – 1921рр.
  7. 5.3. Судочинство в умовах Української революції
  8. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  9. 1. ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГ ТА ДО ПОЛЬЩІ
  10. 5. ЛІКВІДАЦІЯ АВТОНОМНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ
  11. 3. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД
  12. 2. ОРГАНИ УРЯДОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
  13. 1. ОКУПАЦІЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ТА ЇХНЄ СОЩАЛЬНО-ПОЛІТИ-ЧНЕ СТАНОВИЩЕ У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ
  14. ЗМІСТ
  15. Органи автономної влади й управління