Економіка природокористування.

Уперше поняття „природокористування” було запропоноване російським екологом Ю. Куражковський у 1959 р. За його визначенням, природокористування - це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров ’я.

М. Реймерс визначає природокористування як сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження ( видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення. Охорона природних умов життя, природних систем тощо).

Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природо­користування й темпів забруднення довкілля за одночасного вичерпання природних ресурсів, погіршення здоров’я працездатного населення, зниження продуктивності праці - все це зумовило формування економіки природокористування - нової галузі науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі. Витрати, пов’язані з підтриманням цієї рівноваги, йдуть на збереження економічно найсприятливіших умов відтворення матеріальних благ як нині, так і в майбутньому.

Оскільки довкілля виконує такі життєво важливі функції, як забезпечення людей природними ресурсами, природними послугами (рекреація, туризм, естетичне задоволення), поглинання відходів і забруднень, то реалізуючи заходи з охорони природи й використання ресурсів, слід знати економічну вартість цього й ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями та впливами.

Критерієм ефективності людської діяльності до середини XX ст. було одержання максимальних благ за мінімальних витрат і неконтрольованої експлуатації природних ресурсів, а головним принципом ставлення до природи - панування над нею й цілковите підкорення її людиною.

Після об’єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних витрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше. Стало зрозуміло, що принципи природокористування мають бути інакшими, якщо ми хочемо вижити.

Тому провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічниіц за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Однак це потребує вкладання значних коштів в природоохоронну сферу, що завжди відчутно знижує прибутковість виробництва.

Тому, як і раніше, стикаються екологічні та економічні інтереси, і, на жаль, здебільшого перемагають економічні: вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням в рекреації, розвиткові туристичного бізнесу - над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морським нафтопромислам - над збереженням морських екосистем тощо. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині та віддаленому майбутньому буває досить важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто призводить до прийняття анти екологічних рішень, до спотвореної оцінки економічного розвитку через традиційні показники валового національного продукту. Зростання останнього часто супроводжується деградацією довкілля.

Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід ґрунтується на загальній вартості, до якої входять вартості зруйнованої природи. Її відновлення та охорони.

Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будівництва застосовують метод зіставлення витрат і вигод і керуються трьома критеріями: чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигод.

2.