Суб'єкти соціального партнерства.

Важливим питанням у системі соціального партнерства є розподіл ролей між соціальними партнерами.

Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на націо­нальному, регіональному та галузевому рівнях, виконуючи функції га­ранта, контролера, умовлювача, арбітра та ін.

По-перше, держава — гарант основних громадянських прав, які дуже важливі для вільної реалізації прав працівників і підприємців, для ефек­тивного функціонування будь-якої системи соціально-трудових відно­син. Як гарант держава організує, координує і регулює соціально-трудові відносини. У межах цієї функції держава розроблює правові основи і організаційні форми соціального партнерства, правила і механізми вза­ємодії сторін, встановлює обґрунтовані розміри і порядок визначення мінімальних соціально-трудових стандартів (мінімальної заробітної пла­ти, соціальних пільг і гарантій тощо). У межах цієї функції держава може виступати як незалежний регулятор соціально-трудових відносин, встановлюючи юридичні рамки, що захищають права профспілок і тру­дящих і закладають організаційні та процедурні основи колективних пе­реговорів і вирішення трудових конфліктів.

По-друге, держава як сторона на переговорах і в консультаціях бере » участь у соціальному партнерстві з метою розробки і проведення в життя ? соціальної, економічної та промислової політики в країні.

По-третє, у періоди економічних труднощів з метою недопущення, наприклад, інфляції держава може виконувати функції умовлювача. У таких випадках держава вмовляє роботодавців і профспілки не приймати такі рішення щодо заробітної плати, які вона вважає інфляційними і такими, що підривають конкурентоспроможність тих чи інших галузей економіки. Якщо вмовляння з боку провідних посадових державних осіб виявляється замало, уряд може покликати на допомогу громадську дум­ку, щоб посилити тиск на суб'єктів соціального партнерства.

Крім умовляння, держава може застосувати також і контроль. Най-жорсткіші форми контролю полягають у законодавчому замороженій за­робітної плати, встановленні граничних розмірів надбавок тощо.

По-четверте, держава бере на себе функцію арбітра в разі виникнення трудових конфліктів унаслідок проведення переговорів і тлумачення по­ложень угод і договорів. У багатьох країнах віддають перевагу розв'язан­ню трудових конфліктів через примирливі та арбітражні процедури під егідою третьої сторони — держави. У деяких країнах функції арбітра виконують урядові служби примирення, в інших — незалежні від уряду органи примирення і посередництва (служба консультацій, примирення іі арбітражу у Великобританії, федеральні служби посередництва і при­мирення в США, Комісія з трудових суперечок у Японії тощо). Останні користуються більшою довірою з боку соціальних партнерів' завдяки нейтральному характеру примирливого механізму.

Зважаючи на те, що внаслідок таких трудових конфліктів, як локаути і страйки, завмирає виробництво і всі три сторони несуть певні економіч­ні пірати, законодавством деяких зарубіжних країн надано право урядо­вим структурам втручатись, використовуючи примусовий арбітраж. У таких випадках публічно обрана комісія, до якої входять представники обох сторін ринку праці, розроблює обов'язкові угоди між роботодавця­ми і працівниками, які діятимуть у період між колективними перегово­рами.

По-п'яте, в умовах соціальної ринкової економіки держава залишаєть­ся крупним роботодавцем, і її політика в соціально-трудових відносинах у державному секторі суттєво впливає на трудові відносини загалом. Така ситуація виникає тоді, коли дві функції держави — як роботодавця іі арбітра — не розмежовані. Тільки роз'єднавши ці дві функції, можна підвищити соціальну відповідальність адміністрації підприємств, галузе­вих органів управління виробництвом і підвищити роль держави як га­ранта прав усіх учасників виробничого процесу.

Велике значення в організації соціального партнерства в Україні має вивчення й узагальнення закордонного і першого вітчизняного досвіду в цій сфері.

Цей досвід дає багатий фактичний матеріал, що дозволяє переконатися и необхідності тристороннього співробітництва в соціально-трудовій сфері.

Так, наприклад, у рішеннях з'їзду британських тред-юніонів (вересень 1991 р.) говориться про розробку і застосування з метою «соціального парт­нерства на роботі» разом з підприємцями спеціальних процедур для вре­гулювання скарг трудящих, трудових суперечок і дисциплінарних питань.

Підприємці в скандинавських країнах виражають готовність врахову­вати справедливі інтереси трудящих, нові ідеї, стосовно гуманізації пра­ці, підвищення зацікавленості і відповідальності робітника за її результа­ти. У цьому смислі трудящі одержують пряму користь від соціального партнерства.

Профспілки , рогботодавці

19.