<<
>>

§ 2. Суб'єкти цивільного позову в кримінальному процесі

Основними суб'єктами провадження за цивільним по-човом У кримінальній справі є ті його учасники, процесуальний інтерес яких має майновий характер. До них слід віднести цивільного позивача і відповідача за цивільним позовом.

Реалізовуючи в кримінальному процесі надані їм законом права і виконуючи покладені на них процесуальні обов'язки, вони мають повну й рівну можливість обстоювати свій протилежний за сутністю процесуальний інтерес і тим самим сприяти всебічному, повному й об'єктивному встановленню всіх обставин, що стосуються цивільного позову, і правильного його вирішення по суті.

Цивільним лояйвазедгвизнається особа, підприємство, установа або організація, яким заподіяно матеріальної шкоди від злочину і які пред'явили вимоги щодо її відшкодування.

Визнання особи, що зазнала матеріального збитку від злочину і пред'явила вимогу про його відшкодування, цивільним позивачем у кримінальній справі яких-небудь ускладнень у слідчій і судовій практиці, як правило, не викликає. Ускладнення можуть виникнути лише у разі, якщо матеріальна шкода була наслідком розкрадання, знищення або пошкодження майна, що було на момент здійснення злочину не у його власника (наділеного правом оперативного управління), а у законного титульного власника.

Існує погляд (П. П. Гурєєв, С Є. Донцов, О. Г. Маза-лов), згідно з яким право на пред'явлення позову в разі розкрадання, знищення або пошкодження майна, що перебуває у титульного власника, має передусім власник майна. Титульний же власник має право вимагати відшкодування шкоди лише у разі, якщо власник, внаслідок певних причин, не зажадав відшкодування шкоди або він сам відшкодував її власнику1.

Також треба при цьому зважати, що майнові права власника, як правило, захищаються також договором, на

Гурєєв П. П. Гражданский иск в уголовном процессе. — М., 1961. — • 44; Донцов С. Е., Глянцев В. В. Возмещение вреда по советскому законодательству.

— М., 1990. — С. 64; Мазалов А. Г. Зазнач, праця. — U. 59—70.

6 3-85 161

основі якого відбулася передача майна у володіння інших осіб. За загальним правилом власники, що не виконали обов'язку зі збереження і повернення майна, несуть перед ним майнову відповідальність на загальних підставах, якщо законом або договором не передбачено інше. Тому у власника часто є не одна, а дві можливості отримати відшкодування: від законного власника (контрагента за договором), якщо він не забезпечив збереження майна, і від безпосереднього заподіювача збитку — обвинуваченого або осіб, що несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії. Яку з них обрати для захисту порушеного права — вирішує власник, В одних випадках для нього вигідніше буде пред'явити вимогу про відшкодування шкоди до власника, зокрема, якщо є підстави для відшкодування ним шкоди в повному обсязі та реальне відшкодування буде здійснено оперативно; в інших — безпосередньому заподіювачу шкоди, заявивши про це цивільний позов у кримінальній справі. Зрозуміло, що пред'явлення власником вимоги про відшкодування шкоди до останнього позбавляє права власника майна також пред'явити цивільний позов про той самий предмет і на тих самих підставах. Однак якщо титульний власник відшкодував власнику шкоду повністю або частково, він також зазнає майнових втрат і тим самим отримує в межах зробленого ним відшкодування право на пред'явлення вимог безпосередньому заподіювачу шкоди про відшкодування заподіяної йому шкоди. Отже, його має теж бути визнано цивільним позивачем у кримінальній справі.

На нашу думку, титульний власник має право пред'явити цивільний позов і останній повинен бути прийнятий до провадження в кримінальному процесі і в тому разі, якщо власник з різних причин утримується від пред'явлення цивільного позову в кримінальній справі, а законний власник майна зобов'язаний відшкодувати йому шкоду внаслідок закону або договору. Такий позов власника навряд чи можна визнати як регресний. О. Г. Мазалов зазначає, що право на нього виникає не через те, що власник повинен буде відшкодувати збитки своєму контрагенту за договором, а тому, що злочином було порушено його право володіння викраденим (знищеним, пошкодженим) майном.

Власник вимагає відшкодування не юридично мож-

162

вого, а наявної і дійової шкоди, що заподіяно йому фактично1.

Крім того, треба зважати и на те, що у законного влас-

а Через заподіяння шкоди майну можуть виникнути CVTO «свої» збитки. Наприклад, знищення або пошкодження переданих в оренду механізмів, приміщення тощо, спричинить витрати наймача на повторне наймання, на доставку Дих механізмів до місця роботи тощо. Титульний власник, певна річ, має право на відшкодування цих збитків незалежно від права власника на відшкодування збитку через розкрадання, знищення або пошкодження його майна. У такому разі він має право пред'явити вимогу про відшкодування заподіяного йому матеріального збитку нарівні з власником майна; органи, які ведуть кримінальний процес, повинні обох визнати цивільними позивачами в кримінальній справі.

Також за ст. 50 КПК цивільним позивачем у кримінальній справі може бути підприємство, установа, організація, що зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про її відшкодування. Це правило поширюється і на випадки, коли юридична особа пред'являє вимогу про відшкодування моральної шкоди. Разом з тим суд при розгляді справи повинен з'ясувати, чи дійсно завдано юридичній особі моральної шкоди, в чому вона конкретно полягає, визначити її розмір, що може бути підставою задоволення позову або відмови в ньому.

Пред'явити цивільний позов у кримінальній справі повноважні не тільки особа, що зазнала матеріального збитку безпосередньо від злочину, а й прокурор, якщо цього вимагає охорона державних або суспільних інтересів або прав громадян (ч. 2 ст. 29 КПК).

Цивільними позивачами в цьому разі є фізичні та юридичні особи, в інтересах яких було заявлено позов, а не прокурор. Саме ці особи є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин, потребують захисту свого суб'єктивного права, порушеного злочином, і тільки на суб'єктів цих правовідносин поширюються матеріально-правові наслідки прийнятого судом рішення за пред'явленим прокурором позовом.

Тому в разі пред'явлення прокурором в інтересах держави чи окремих громадян позову їм повин-

1 МвзаловА. Г. Зазнач, праця. — С 62. б* 163

но бути доведено про це і роз'яснено передбачені законом процесуальні права й обов'язки (ст. 51 КПК).

У свою чергу, громадяни та юридичні особи, в інтересах яких прокурор пред'явив цивільний позов, мають право відмовитися від позову або змінити його розмір. Однак якщо суд вирішить, що така відмова суперечить закону або порушує чиїсь права та інтереси, що охороняються законом, він не приймає його і розглядає позов по суті.

Своєчасне, основане на законі визнання особи цивільним позивачем створює необхідні передумови для реальної охорони її майнових прав та інтересів і водночас є важливою гарантією майнових інтересів осіб, потерпілих від злочину. Однак таке визнання можливе не раніше, ніж буде подано заяву про відшкодування заподіяного матеріального збитку, тобто пред'явлено цивільний позов у кримінальному процесі.

Згідно з ч. З ст. 28 КПК цивільний позов може бути пред'явлено як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Після оголошення головуючим у судовому засіданні про початок судового слідства особа і прокурор позбавлені права пред'явити позов у кримінальному процесі, а суд — можливості прийняти його до свого розгляду. Однак можливість подання цивільного позову може знову виникнути у разі настання обставин, що перешкоджають розгляду кримінальної справи (відкладення слухання справи, припинення її розгляду, повернення на додаткове розслідування), і подальшим розглядом її з самого початку.

Отже, особа, що зазнала внаслідок злочину матеріальної шкоди, стає цивільним позивачем не автоматично, а лише після подання позовної заяви і визнання її такою відповідною постановою особи, що веде дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду.

У разі непред'явлення цивільного позову в ході досудового слідства, а також якщо останнє не проводилося (у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів), суддя (суд) повинен роз'яснити відповідним особам їх право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого або осіб, які згідно із законом несуть за нього матеріальну відповідальність.

Невиконання органами досудового слідства та судами цього обов'язку цілком обгрунтовано розглядаєть-

164

в судовій практиці як істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Кореспондуючою цивільному позивачеві стороною в пимінальному процесі є той його учасник, який повинен нести майнову відповідальність за заподіяний злочином матеріальний збиток. За загальним правилом, повністю дієздатний обвинувачений є також відповідачем за цивільним позовом. Саме особа, що здійснила злочин і заподіяла ним шкоду, повинна усунути негативні майнові наслідки свого діяння. Однак у ряді випадків майнову відповідальність за протиправні дії певних категорій громадян несуть інші особи. У таких випадках кримінально-процесуальний закон передбачає залучення в процес цивільного відповідача. Стаття 51 КПК визначає коло суб'єктів, які можуть бути залучені в кримінальний процес як цивільні відповідачі. Такими в різних ситуаціях можуть бути визнані: батьки, опікуни, піклувальники й інші особи, а також підприємства, установи, організації, які за законом несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого.

Вводячи в кримінальний процес України такого його учасника, як цивільний відповідач, законодавець спирається при цьому на норми цивільного матеріального права, що встановлюють випадки відшкодування шкоди не його безпосереднім заподіювачем, а іншими особами — юридичними або фізичними (статті 440—450 ЦК України). Ці суб'єкти також несуть відповідальність за завдану злочином моральну шкоду.

Розглянемо докладніше такі випадки.

1. Як цивільні відповідачі в кримінальному процесі повинні бути залучені підприємства, установи, організації, якщо шкоду було заподіяно обвинуваченим (їх працівником) при виконанні своїх трудових (службових) обов'язків, Що випливають із трудових, адміністративних відносин тощо. При цьому не має значення, ким заподіюється шкода (службовою особою або рядовим працівником), а також який характер мали шкідливі дії (адміністративно-управлінські тощо).

Виходячи з тези, що діяльність юридичної особи — це діяльність його робітників і службовців, законодавець вважає, що шкода, заподіяна робітниками або службовцями при виконанні своїх службових обо-

165

в'язків і в зв'язку з ними, це — шкода, заподіяна самою організацією, яка й повинна нести за неї відповідальність (статті 441 і 442 ЦК України).

Однак якщо матеріальну шкоду було заподіяно обвинуваченим хоч і під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків, але не в зв'язку з ними (наприклад, з хуліганських спонукань, побутова сварка), то майнову відповідальність не може бути покладено на юридичну особу. Матеріальні наслідки таких дій повинен усувати сам обвинувачений.

2. Власник джерела підвищеної небезпеки повинен бути залучений як цивільний відповідач, якщо матеріальну шкоду заподіяно цим джерелом внаслідок злочинних дій обвинуваченого при його експлуатації.

Згідно зі ст. 450 ЦК України майнова відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, покладається на його власника, якщо він не доведе, що шкода виникла внаслідок дії непередбаченої сили або наміру потерпілого.

Під власниками джерела підвищеної небезпеки слід розуміти організацію або громадянина, що здійснюють експлуатацію цього джерела за правом власності, правом оперативного управління або на інших підставах (за договором оренди, за довіреністю на управління транспортним засобом, внаслідок розпорядження компетентних органів про передачу організації у тимчасове користування джерела підвищеної небезпеки).

При визначенні суб'єкта майнової відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, важливо встановити, чи перебувала особа, що експлуатує джерело, в трудових (службових) відносинах з юридичною особою — його власником. Якщо так, — майнову відповідальність повинно бути покладено на власника джерела, отже, він і повинен бути залучений у кримінальний процес як цивільний відповідач. При цьому не має значення, чи діяв працівник в інтересах юридичної особи, чи в своїх власних або в інтересах третіх осіб, чи здійснював він експлуатацію джерела за дорученням власника або самовільно, чи мав він право на його управління, чи ні. Оскільки в зазначених випадках джерело підвищеної небезпеки з володіння його власника не виходить (воно експлу-

166

ється його працівником), то власник повинен відшкодовувати заподіяний збиток1.

Обвинувачувані Воробйов В. Л., Гришко Р. В. і Сав-чевко В. В., будучи в нетверезому стані, угнали з території автобази автомобіль * Волга» і на трасі Джанкой— Сімферополь у районі Червоногвардійського району Автономної Республіки Крим збили двох велосипедистів: чоловіка і жінку. Чоловік помер на місці, а жінці було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Дружина загиблого і жінка, якій заподіяно тілесних ушкоджень, пред'явили цивільний позов, що не був задоволений у суді через те, що на досудовому слідстві не було встановлено належного відповідача.

Однак у ході судового розгляду, в результаті дослідження наявних доказів і правильної їх оцінки, було встановлено, що адміністрація автобази не здійснювала належного контролю за збереженням та експлуатацією автотранспортних засобів, не було налагоджено пропускьу систему в'їзду і виїзду автомобілів, через що обвинувачувані змогли безперешкодно угнати автомобіль. Ці обставини також могли мати значення при розгляді цивільних позовів, однак суд тільки роз'яснив потерпілим їхнє право пред'явити позов у порядку цивільного судочинства*.

Таке рішення суду суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству, оскільки КПК не містить норми, що дає право суду відмовляти в розгляді цивільного позову по кримінальній справі через те, що органи до-судового слідства не залучили належного цивільного відповідача в справі.

Більш того, за наявності достатніх даних про те, що злочином завдано матеріальну шкоду або зазнав витрат заклад охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподі-

1 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ьід 31 березня 1995 р. № 4 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963—2000): Офіц. видання. — К., 2000. — Т. 1. — С 80.

Архів Червоногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим за 1994 рік.

167

яних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосовано додаткову міру покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого (ст. 29 КПК). Ці обставини знайшли своє підтвердження також і у Верховному Суді України, який, зокрема, зазначив, що відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, і стягнення безпідставно набутого майна мають важливе значення для усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ та інших громадських організацій. У кожній справі про злочин, яким завдано матеріальної шкоди, суд при постановленні вироку зобов'язаний вирішити цивільний позов по суті. Згідно зі статтями 291 і 328 КПК цивільний позов при постановленні вироку може бути залишено без роз-гляду лише у разі виправдання підсудного за відсутністю складу злочину або неявки циві-льного позивача чи його представника у судове засідання. Якщо позов підтримує проку-рор або якщо його заявило підприємство, установа чи інша громадська організація, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представни-ка1.

Суд першої інстанції не має права передавати вирішення питання про розмір цивільного позову на вирішення в порядку цивільного судочинства, оскільки кримінально-процесуальним законодавством України це не передбачено.

Неправильне початкове визначення цивільного відповідача особливо негативно позначається на захисті прав потерпілих, що змушені через це брати участь у кількох судових процесах2.

1 Постанова Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31 березня 1989 р. № 3 (із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. № 13) // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. — К., 1995. — С. 303.

2 Дубець Р. І. Цивільний позов у кримінальному процесі як спосіб утвердження і забезпечення конституційних прав людини // Держава і право. — Вип. 16. — К., 2002. — С 336.

168

Інакше може бути вирішено питання про суб'єкта

¦ овіДальЯОСТ* у випаДках' якщо джерело підвищеної

ВХ\ зпеки вийшло з володіння його власника незалежно

ЯЄ йлго волі. Найбільш поширеною практичною ситуа-віД и"1" єю такого положення є ви-крадення автомототранспор-

яого засобу (ст. 289 КК України) і спричинення ним матеріального збитку (здійснення зіткнень, наїзд на пішоходів тощо).

Питання про суб єкта відповідальності у випадку, що розглядається, суд вирішує залежно від обставин вибуття джерела підвищеної небезпеки з володіння власника. Якщо джерело вийшло з володіння власника не з його вини, а внаслідок протиправних дій обвинуваченого, то на останнього і повинні бути покладені майнові наслідки вчиненого злочину. Разом з тим, не виключені випадки спричинення матеріальної шкоди джерелом підвищеної небезпеки, коли останнє вибуло з володіння його власника незалежно від його волі, однак і за наявності його необережної вини (відсутність належної охорони джерела, залишення від-критої машини без нагляду тощо). У таких випадках відповідальність за шкоду може по-кладатись у пайовому порядку як на титульного власника, так і на особу, яка незаконно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, залежно від обставин справи і міри провини кожного з них у спричиненні шкоди.

Як цивільні відповідачі в кримінальному процесі притягуються батьки, опікуни, піклувальники або інші особи, якщо матеріальний збиток заподіяно злочинним діянням неповнолітнього або за його участі.

Якщо шкоду заподіяно обвинуваченим у віці до 15-ти років, відповідальність за нього в повному обсязі несуть батьки, опікуни, піклувальники, виховні (дитячі будинки) або лікувальні заклади (лікарні, санаторії тощо), під наглядом яких перебував неповнолітній (ст. 446 ЦК України). Саме ці фізичні та юридичні особи і повинні притягуватися в кримінальне судочинство як цивільні відповідачі, оскільки зазначена категорія неповнолітніх пра-вопорушників повністю неделіктоздатна.

Якщо ж матеріальну шкоду заподіяно неповнолітнім обвинуваченим у віці від 15-ти до 18-ти років, суб'єктом майнової відповідальності є передусім сам неповнолітній,

169

Однак за відсутності у нього достатніх коштів для повного відшкодування збитку до дода-ткової відповідальності притягуються особи, пов'язані з неповнолітнім сімейно-правовими відносинами, тобто батьки або піклувальники. Батьки і піклувальники цієї категорії непо-внолітніх притягуються як цивільні відповідачі не автоматично, а лише за умови, що самі неповнолітні не мають на момент виголошення вироку заробітку або майна, достатнього для відшкодування заподіяної ними шкоди. Цю обставину повинні встановлювати органи досудового слідства і суд, і лише після цього вони можуть ухвалити рішення про залучен-ня вказаних осіб як цивільних відповідачів.

Якщо органи досудового слідства або суд у процесі вжиття заходів із забезпечення цивільного позову встановлять, що самостійного заробітку (стипендії, пенсії тощо) і майна, що належать такому неповнолітньому, цілком досить для повного відшкодування збитку, то притягнення до майнової відповідальності його законних представників втрачає значення, оскільки є гарантія повного відшкодування збитку і без їх участі. Більш того, залучення їх як цивільних відповідачів лише ускладнить процес, зробить його більш громіздким, а, отже, і менш економічним.

Як відомо, цивільна дієздатність виникає в повному обсязі по досягненні громадянином повноліття, тобто 18-річного віку. Однак, якщо законом дозволено вступати в шлюб до досягнення повноліття, особа, яка не досягла його, набуває дієздатність у повному обсязі з моменту вступу в шлюб. Отже, якщо матеріальну шкоду заподіяла особа, що перебуває в шлюбі, до досягнення нею повноліття, вона повністю є деліктоздатною, а батьки (опікуни) не несуть відповідальності за заподіяну нею шкоду і не можуть притягуватися в кримінальному процесі як цивільні відповідачі.

Матеріальний збиток може бути заподіяно злочинними діями не одного, а кількох обвинувачених, так само і не одній, а кільком особам. У такому разі, як правило, виникає питання про процесуальну співучасть і порядок покладання обов'язку з відшкодування збитку на кількох відповідачів за цивільним позовом.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 2. Суб'єкти цивільного позову в кримінальному процесі:

  1. § 64. Строки і суб’єкти касаційного оскарження вироку та внесення на нього подання прокурора.
  2. § 1. Поняття і значення цивільного позову в кримінальному процесі
  3. § 2. Суб'єкти цивільного позову в кримінальному процесі
  4. § 3. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі
  5. 3.6. Конфлікти в цивільно правовій та господарсько правовій сферах
  6. 4.5. Судовий розглядцивільно правових і господарських конфліктів
  7. 2.4. Загальнотеоретична характеристика правової системи Європейського Союзу
  8. Реформування законодавства. Розвиток галузей права
  9. Потерпілий-фізична особа як учасник кримінального провадження
  10. Процесуальне становище потерпілого у кримінальному провадженні на підставі угоди про примирення
  11. 3.1 Цивільний позов як спосіб відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
  12. Кримінальна процесуальна реституція як спосіб відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
  13. Кримінальні процесуальні засоби забезпечення відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
  14. Визначення об’єктів апеляційного та касаційного оскарження
  15. Суб’єкти права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції: поняття, види та особливості їх правового статусу
  16. 3.1. Процесуальні особливості перегляду судових рішень суду першої інстанції. Межі розгляду справи
  17. Правові наслідки перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції
  18. Підстави і порядок перегляду судових рішень адміністративних судів за нововиявленими обставинами
  19. 2.3. Адміністративна відповідальність у сфері діяльності прокуратури України
  20. 4.3. Судовий захист трудових прав та інтересів працівників